ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року Луцьк Справа № 140/7817/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії, які полягають у ігноруванні заяви щодо грошової винагороди в розмірі 1000000 грн за безпосередню участь у бойових діях, що сумарно становить 6 місяців, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153);
зобов`язати здійснити нарахування та виплату грошової винагороди за безпосередню участь у бойових діях, що сумарно становить 6 місяців, передбачену пунктом 4 Постанови №153.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.02.2025 позивач уклав контракт про проходження військової служби, у період з 01.06.2025 по 22.01.2026 брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, а 20.02.2026 був звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.
Позивач зазначає, що на момент укладення контракту йому виповнилося 23 роки, брав участь в діях, передбачених для захисту цілісності України, захищав Батьківщину, виконуючи свій військовий обов`язок, що сумарно становить понад 6 місяців, у зв`язку з чим, на його думку, він відповідає умовам, визначеним Постановою №153, для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн.
31.03.2026 позивач звернувся до в/ч НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату зазначеної винагороди, однак відповіді за результатами її розгляду не отримав. 26.05.2026 його представником з метою з`ясування стану розгляду заяви було направлено адвокатський запит, проте відповідь також не надійшла.
Вважаючи бездіяльність в/ч НОМЕР_1 протиправною та такою, що перешкоджає реалізації права на отримання передбаченої Постановою №153 виплати, позивач звернувся до суду. При цьому зазначає, що його звільнення з військової служби не позбавляє права на отримання винагороди, а обставини, які могли б перешкоджати її виплаті, зокрема притягнення до кримінальної відповідальності, наявність судимості чи перебування у розшуку, відсутні.
З наведених підстав позивач просив задовольнити позов повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.45).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.28-30) представник відповідача позов не визнав та зазначив, що КМУ прямо пов`язав виникнення права на виплату із часом прийняття (призову) особи на військову службу, а саме - до 11 лютого 2025 року. Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується самим позивачем, останній був прийнятий на військову службу 21.02.2025, тобто після прийняття Постанови №153, що виключає відповідність одній із обов`язкових умов, прямо визначених пунктом 4 Постанови №153.
Також представник відповідача покликається на те, що 21.02.2025 між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира в/ч НОМЕР_2 укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах рядового складу. Даний контракт за формою та змістом не відповідає формі, затвердженій Постановою №153 (в редакції на момент спірних правовідносин). Таким чином, позивач не належить до кола осіб, на яких поширюється дія пункту 4 Постанови №153, а відтак у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди.
Просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у в/ч НОМЕР_3 з 21.02.2025 по 20.02.2026, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_4 (а.с.8-9), контрактом (а.с.17-18), наказом від 20.02.2026 №52 (а.с.10).
Позивач звернувся до командування в/ч НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_2 (Рожище) із заявою, в якій просив клопотання перед вищим командуванням про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153 (а.с.13), відповідь на яку в матеріалах справи відсутня.
Представник позивача з метою отримання інформації щодо нарахування та виплати позивачу винагороди направив адвокатський запит від 26.05.2026, відповідь на який також відсутній в матеріалах даної справи.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).
Відповідно до частини першої 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII)).
За правилами частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України 11.02.2025 прийняв Постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Так, пунктом 1 Постанови №153 вирішено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).
Пунктом 2 Постанови №153 затверджено, зокрема, Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок №153).
Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:
1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;
2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що:
громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант";
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання (абзаци шостий - дев`ятий).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин, приписи Постанови №153 встановлюють такі обов`язкові умови, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн гривень (диспозиція правової норми), а саме:
1) приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
2) вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153: до 25 років;
3) факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні»;
4) фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;
5) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних бойових дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року) (абз.2 п.4); або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) (абз.4 п.4).
Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, дисциплінарної відповідальності і строк дії дисциплінарних стягнень не закінчився.
Разом з тим, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 вказані умови для отримання винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах розповсюджуються також на військовослужбовців, які не досягли віку 25 років і були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу/ або проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»/ або проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно.
Як вбачається з матеріалів справи та за змістом самого позову слідує, що позивач прагне отримати одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн, яка передбачена пунктом 4 Постанови №153.
За своєю правовою природою одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах є компенсаційною виплатою для молодих військових за військову службу і бойовий досвід, здобутий станом на 13 лютого 2025 року. Ця винагорода не є тотожною одноразовій грошовій допомозі, яка за умовами пункту 15 Порядку №153 виплачується військовослужбовцям після укладення контракту відповідно до цього Порядку, проходження відповідної підготовки та вступу до виконання обов`язків за посадою у військових частинах відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії або Адміністрацією Держприкордонслужби.
За обставин справи ОСОБА_1 був призваний на військову службу за контрактом; між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_2 укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, який набрав чинності з 21.02.2025.
Отже, на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025), яка визначає умови та коло осіб, які мають право на винагороду у розмірі 1000000 грн за тривалість проходження служби в бойових умовах, позивач не був військовослужбовцем та не проходив службу у Збройних Силах України. Наявність інших умов, таких як участь у бойових діях, відсутність дисциплінарних стягнень чи адміністративних правопорушень, є похідними та розглядається виключно щодо осіб, які пройшли первинний відбір за віковим та часовим критеріями.
Виплата позивачу, який виявив намір звільнитися з військової служби та станом на 13.02.2025 не проходив військову службу, одноразової грошової винагороди суперечитиме меті встановлення такої винагороди, зазначеній у Постанові №153, а саме: підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Оскільки у випадку позивача військова служба розпочата після 13.02.2025, тобто не виконується умова для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах - прийняття на службу до 13.02.2025, то подальша оцінка його службової діяльності для цілей виплати винагороди у розмірі 1 млн. гривень немає юридичного значення.
Однак суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди з підстав укладення контракту не за формою, визначеною Постановою №153.
Суд виходить із того, що обов`язок щодо оформлення контракту відповідно до вимог чинного законодавства покладається на уповноважених посадових осіб Міністерства оборони України та відповідної військової частини, а не на особу, яка вступає на військову службу. Позивач не наділений повноваженнями визначати форму контракту чи вимагати його укладення за іншою формою, ніж запропонована уповноваженим органом.
Отже, використання військовою частиною форми контракту, яка, на думку відповідача, не відповідає вимогам Постанови № 153, саме по собі не може бути підставою для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди, якщо він відповідав установленим зазначеною постановою критеріям та фактично виконав усі передбачені нею умови.
Покладення на позивача негативних наслідків неналежного оформлення контракту уповноваженими посадовими особами суперечило б принципу належного урядування, оскільки такі обставини не залежали від його волевиявлення чи поведінки та не можуть обмежувати гарантоване державою право на отримання відповідної соціальної виплати.
Отже, доводи відповідача щодо форми укладеного контракту як підстави для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди є суто формальними та суперечать меті прийняття Постанови №153, яка спрямована на підвищення мотивації громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби у бойових військових частинах, а не на обмеження їх права на соціальні гарантії через недоліки в оформленні документів, допущені уповноваженими органами.
Перевіривши фактичну та юридичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушення прав позивача на отримання грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, передбаченої пунктом 4 Постанови №153, оскільки за визначених у цьому пункті підстав та умов на відповідача не покладено обов`язок щодо її нарахування та виплати солдату ОСОБА_1 , прийнятому на військову службу після 13 лютого 2025 року.
За таких обставин відсутні підстави вважати доведеними твердження позивача щодо не нарахування та невиплати відповідачем грошової винагороди за безпосередню участь у бойових діях, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій