ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
04 вересня 2026 р. Справа № 160/27379/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Чечелівського районного суду міста Дніпра, Дніпропетровського апеляційного суду, Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 03.09.2026 надійшов позов ОСОБА_1 до Чечелівського районного суду міста Дніпра, Дніпропетровського апеляційного суду, Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, Державної казначейської служби України з такими вимогами:
- визнати протиправними та незаконними дії відповідачів № 1, № 2, № 3 у справі № 204/12562/25, які стали наслідками ухвалення протизаконних та необґрунтованих рішень у ній та які завдали позивачу ОСОБА_1 та її дитині ОСОБА_2 моральну та матеріальну шкоду;
- визнати справу № 204/12562/25 як не розглянуту в цивільному судочинстві з дотриманням норм матеріального та процесуального права, та належним судом і належними суддями, а всі рішення та ухвали судів у даній справі такими, що не підлягають виконанню в виконавчому провадженні;
- стягнути з відповідача № 4 Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету на користь позивача ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачу та її дитині ОСОБА_2 незаконними діями відповідачів у справі № 204/12562/25, у розмірі станом на день подачі даної позовної заяви 56775,19 грн + суми судових витрат, витрачені ОСОБА_1 на період розгляду справи судами за даною позовною заявою;
- стягнути з відповідача № 4 Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету на користь позивача ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди завданої позивачу та її дитині ОСОБА_2 незаконними діями відповідачів у справі № 204/12562/25 у розмірі станом на день подачі даної позовної заяви 79707,71*2=159415,42 грн + щомісячний показник мінімальної заробітної плати, встановленої міністерством фінансів України, на період розгляду справи судами за даною позовною заявою помножений на 2 (2 особи, які страждали я ОСОБА_1 та моя донька ОСОБА_2 );
- передати справу № 204/12562/25 на належний розгляд з дотриманням норм матеріального та процесуального права до належного П`ятого окружного районного суду м. Дніпра.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, суд виходить з такого.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано одне із основоположним прав людини права на справедливий суд, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору і справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних із реалізацією публічної влади.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом до Чечелівського районного суду міста Дніпра, Дніпропетровського апеляційного суду, Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду не погоджуючись з процедурою та порядком розгляду цивільної справи № 204/12562/25, її перегляду в апеляційному та касаційному порядках, а також ухвалених за наслідками її розгляду та вирішення судових рішень.
Отже підставою для звернення позивача до суду з цим позовом стала незгода з діяльністю судів, пов`язаною з розглядом судової справи, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям «здійснення правосуддя», та свідчить, що у даному випадку суддя/суд не є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Конституцією України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України). Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 126 Конституції України). Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Згідно із зазначеними положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у чинному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.
Саме в такому розумінні мають застосовуватись положення статей 55, 56 Конституції України про гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб та на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному Конституцією України і законодавством про судочинство.
У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до статті 62 Конституції України матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за таку шкоду відповідає держава, а не безпосередньо суд або суддя.
Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
Згідно із пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17.11.2010, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Оскарження дій/бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Наведеної правової позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц (пункти 36, 39, 40, 78-80 постанови), від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц (пункти 30, 37, 39, 61-65 постанови), від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 (пункт 25 постанови), а також Верховний Суд у постановах від 01.08.2018 року у справі № 813/2579/17, від 18.01.2019 у справі № 826/1198/17, від 31.07.2019 у справі № 636/5534/15, від 05.03.2021 у справі № 640/19503/19, від 21.07.2022 у справі № 580/5292/21, від 28.12.2022 у справі № 640/30494/21, від 26.01.2023 у справі № 420/9956/22, від 02.03.2023 у справі № 990/54/22, від 08.05.2023 року у справі № 580/2605/22, від 26.07.2023 у справі № 580/1016/23, від 13.06.2024 у справі № 280/8200/23, від 19.03.2026 у справі № 320/41264/25 та інших.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.04.2018 у справі № 820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та непов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити юридичну визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно, ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Отже, спір позивача з Чечелівським районним судом міста Дніпра, Дніпропетровським апеляційним судом, Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду знаходиться поза площиною публічно-правових відносин, а безпосередньо стосується розгляду цивільної справи № 204/12562/25, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
За змістом пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд зазначає, що вжите у пункті 1 частини першої статті 170 КАС України формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба тлумачити так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього. А тому в цьому випадку відсутні підстави для зазначення суду, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 800/227/17.
Враховуючи викладене, суд не роз`яснює позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи в цій частині вимог, оскільки судом вже зроблено правовий висновок про те, що ця справа не може розглядатися в будь-якій юрисдикції.
Щодо вимоги позивача про передачу справи № 204/12562/25 на належний розгляд з дотриманням норм матеріального та процесуального права до належного П`ятого окружного районного суду м. Дніпра, то зважаючи на наведені вище положення КАС України, а також що вирішення процесуальних питань щодо передачі справи за підсудністю унормовано положеннями процесуальних законів, у цьому випадку Цивільним процесуальним кодексом України, та не віднесено до компетенції (повноважень) адміністративного суду, суд також дійшов висновку про неможливість цієї вимоги бути предметом розгляду у будь-якому судочинстві.
Щодо частини вимог, які звернуті до Державної казначейської служби України (про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої, як вказує позивач, незаконними діями Чечелівського районного суду міста Дніпра, Дніпропетровського апеляційного суду, Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у справі № 204/12562/25), то суд зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Беручи до уваги, що вимоги позивача про стягнення матеріальної та моральної шкоди не пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а пов`язані з вимогами вирішити спір, який не підлягає розгляду ані у порядку адміністративного судочинства, ані будь-якого іншого судочинства, тому суд дійшов висновку, що ці вимоги також не можуть бути самостійним предметом розгляду у будь-якому судочинстві.
Відповідно до частини п`ятої статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись статями 19, 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 160/27379/26.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова