ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/25928/26
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом про:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову йому у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом від 14.07.2026 року № 33 (про яке повідомлено листом від 16 липня 2026 року № 1794);
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути його заяву від 26.06.2026 року (вх. № 1182/зв від 10.07.2026) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого Відповідачем рішення про відмову Позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Позивач вважає, що на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" має право на таку відстрочку, так як здійснює догляд за своєю матір`ю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є особою з інвалідністю 2 групи.
Ухвалою від 24.07.2026 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою від 24.07.2026 відмовлено в задоволенні клопотання про забезпечення позову.
Представник Відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відзиви на позов до суду в установлені строки не подав, що надає суду право на розгляд справи та ухвалення судового рішення за наявних матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено та визнається сторонами, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом встановлено та визнається сторонами, що 26.06.2026 року Позивач через центр надання адміністративних послуг звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До вказаної заяви Позивачем були долучені: копії паспорта та ідентифікаційного номера ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , копії пенсійних посвідчень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , копія свідоцтва про одруження та довідки МСЕК.
За результатами розгляду такої заяви та доданих до неї документів комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 14.07.2026 року прийнято рішення про відмову в наданні Позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оформлене протоколом від 14.07.2026 року № 33.
Про результати розгляду Позивача було повідомлено листом від 16.07.2026 року, копія якого долучена до позову та досліджена судом.
Підставою для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації слугувало не надання у відповідності до вимог пункту 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, доказів про неможливість ОСОБА_3 , батька Позивача, здійснювати догляд за своєю дружиною ОСОБА_2 .
Вважаючи таке рішення протиправним, Позивач оскаржив його у Житомирському окружному адміністративному суді.
Суть спірних відносин між сторонами зведена виключно до правомірності рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у надані ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Суд враховує, що правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).
Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 Закону № 3543-XII. Згідно з приписами пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю;
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560, в редакції, чинній на час спірних правовідносин).
Відповідно до п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
Суд враховує, що згідно Додатку 5 до вказаного Порядку №560 для підтвердження права на відстрочку за пунктом 13 ст.23 Закону № 3543-XII військовозобов`язані подають наступні документи:
для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі
Судом встановлено, що Позивач у відповідності до вказаних вимог Порядку №560 на підтвердження того, що його батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , не може здійснювати догляд за своєю дружиною ОСОБА_2 надав лише копію пенсійного посвідчення ОСОБА_3 .
Позивач та його представник вважають, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , як особа, що досягла пенсійного віку, в силу вимог статті 75 Сімейного кодексу України не є особою, яка відповідно до закону зобов`язана утримувати свою дружину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є особою з інвалідністю 2 групи.
Суд вважає, що такі доводи Позивача та його представника стали наслідком безпідставно довільного трактування положень статті 75 Сімейного кодексу України.
Позивач та його представник не врахували, що правові норми статті 75 Сімейного кодексу України регулюють відносини щодо потреби одного із подружжя в матеріальній допомозі іншого із подружжя.
Позивач та його представник не врахували, що Конституційний Суд у рішенні у справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України від 29 жовтня 2024 року № 1-р/2024 (Справа № 1-1/2023(72/23) зазначив, що із аналізу приписів статті 75 Кодексу в частині виплати утримання (аліментів) одним із подружжя на користь іншого у їх посутньому зв`язку з приписами Конституції України, Кодексу вбачається, що така виплата залежить від потреби в матеріальній допомозі, однак не є соціальною виплатою, державною допомогою та не є складовою права на соціальний захист. Правовідносини щодо утримання у подружжі випливають із конституційного принципу рівності прав і обов`язків кожного із подружжя у шлюбі та сім`ї, вимоги щодо охорони сім`ї (як основи суспільства) державою та передбачені частинами першою, третьою статті 51 Конституції України.
Набуття статусу непрацездатності не припиняє відносини між жінкою та чоловіком, не впливає на права та інтересів подружжя, їхніх дітей.
Суд звертає увагу, що правові норми пункту 13 ст.23 Закону № 3543-XII не регулюють права подружжя на матеріальну допомогу (аліменти) та не замінюють правові норми статті 75 Сімейного кодексу України.
Правові норми пункту 13 ст.23 Закону № 3543-XII лише містять вичерпний перелік підстав (випадків), які засвідчують неможливість іншими особами, окрім військовозобов`язаного, утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Такий перелік підстав наведено в пункту 13 ст.23 Закону № 3543-XII, а саме:
- такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду;
- такі особи перебувають під арештом (крім домашнього арешту);
- такі особи відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Такий перелік є вичерпним і широкому трактування не підлягає.
Зазначене свідчить, що Позивачем на підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу на підставі пункту 13 частині 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" до заяви від 26.06.2026 року не було відповідно до вимог Порядку №560 долучено доказів на підтвердження того, що його батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , не може здійснювати догляд за своєю дружиною ОСОБА_2 .
Відсутність таких доказів виключало підстави для ухвалення Відповідачем рішення про надання Позивачу відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 13 частині 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Таким чином, рішення комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом від 14.07.2026 року №33, узгоджується із обставинами справи та ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Зазначене свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Одночасно суд зазначає, що ухвалене судове рішення не позбавляє Позивача права повторно звернутися до Відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 13 частині 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" із долученням доказів на підтвердження того, що його батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , не може в силу конкретних підстав (обставин) здійснювати догляд за своєю дружиною ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України підстави для стягнення або відшкодування судових витрат по даній справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та до ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк
03.09.26