ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
03 вересня 2026 року Справа № 280/6155/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про стягнення грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 121 628 ( сто двадцять одну тисячу шістсот двадцять вісім) грн 38 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не провів своєчасно розрахунок у зв`язку із звільненням, а саме, своєчасно не виплатив грошове забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою судді від 24 червня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
24 серпня 2026 року представником відповідача до суду через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову та в обґрунтування якого вказано, що військова служба є державною службою особливого характеру, проходження якої, порядок виплати грошового забезпечення та проведення розрахунків з військовослужбовцями регулюються спеціальним законодавством. При цьому Військова частина НОМЕР_1 є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в межах установлених бюджетних призначень та фактично доведених бюджетних асигнувань. Звертає увагу суду, що станом на день подачі даного відзиву на позовну заяву, грошове забезпечення позивача за період з 17 липня 2025 року по 09 вересня 2025 року нараховано на депонований рахунок, та залишається не виплаченим лише з причини відсутності у Військової частини НОМЕР_1 відомостей про рахунок, на який позивач бажає отримувати вказані відомості. Твердження позивача про те, що Військова частина НОМЕР_1 самостійно реєструвала останньому банківські рахунки не відповідають, дійсності, оскільки військова частина не є банківською установою, і не наділена повноваженнями здійснювати вказані операції. Таким чином, для отримання вказаних виплат позивачу слід спочатку надати відповідні реквізити для оплати, про що останньому неодноразово було повідомлено. Також, вказує, що Військова частина НОМЕР_1 здійснювала відповідні виплати в межах установленого порядку фінансування та після надходження необхідного фінансового ресурсу. Відповідач не ухилявся від виконання покладених на нього обов`язків, а тому сам по собі факт проведення відповідних виплат пізніше не може без дослідження причин та обставин такого проведення бути достатнім для покладення на військову частину відповідальності в заявленому позивачем обсязі. З огляду на викладене відповідач заперечує проти задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інших компенсацій. В задоволенні позову просить відмовити.
26 серпня 2026 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій остання не погоджується із доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позов. Позовну заяву просить задовольнити.
У період з 03 серпня 2026 року по 02 вересня 2026 року суддя Татаринов Д.В. перебував у щорічній оплачуваній відпустці.
Ухвалою суду від 03 вересня 2026 року представнику відповідача поновлено строк на подання відзиву.
Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
16 липня 2025 року ОСОБА_1 мобілізований до Збройних Сил України.
Наказом №205 від 17 липня 2025 року позивача зараховано до списків Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом №262 від 09 вересня 2025 року позивача виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 , в зв`язку з переведенням до Військової частини НОМЕР_3 .
Таким чином, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 17 липня 2025 року по 09 вересня 2025 року.
Вважаючи, що за вказаний період відповідач не провів розрахунок та виплату йому грошового забезпечення, позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом у справі № 280/8717/25.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі № 280/8717/25, яке набрало законної сили 19 лютого 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 17 липня 2025 року по 09 вересня 2025 року;
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 17 липня 2025 року по 09 вересня 2025 року.
На виконання Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі № 280/8717/25 перерахунок та виплата грошового забезпечення позивачу не здійснені.
Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Правовідносини з приводу проходження громадянином публічної військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (в подальшому - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Частиною 7 статті 26 Закону України № 2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в подальшому - Положення в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Вказаним Положенням визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України;
між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Форма та порядок надання клопотання визначаються Міністерством оборони України.
Переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з`єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з`єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи.
Призначення на посади, що належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України; між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Відповідно до пункту 109 Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
До зазначеного строку не включається час перебування військовослужбовця у відпустці, відрядженні, на лікуванні чи під вартою.
Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.
При цьому, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні, посилаючись на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статі 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Так, положення статей 116, 117 КЗпП України встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються статтями 116, 117 КЗпП України.
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що обов`язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм статті 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).
Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
В межах розгляду адміністративної справи № 280/8717/25 Запорізьким адміністративним судом встановлено, що наказом №262 від 09 вересня 2025 року позивача виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 , в зв`язку з переведенням до Військової частини НОМЕР_3 .
Тобто, з військової служби позивач відповідачем не звільнявся.
З урахуванням положень частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, у даному випадку відсутній факт звільнення позивача з військової служби, яку позивач проходив у Військовій частині НОМЕР_1 .
При цьому, переведення/призначення, яке передбачає зарахування до іншої військової частини, не може вважатися звільненням, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у відповідача обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 520/1897/22 та від 26 червня 2025 року в справі № 400/8927/23.
Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2026 року по справі №400/5149/24 зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Вказано, що встановлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. Вказано, що застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для виплати позивачу у спірних правовідносинах середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в порядку статей 116, 117 КЗпП, оскільки позивача не звільнено з військової служби, а переведено/призначено на посаду до іншої військової частини.
Суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 вересня 2026 року.
Суддя Д.В. Татаринов