Справа № 420/39144/25
УХВАЛА
04 вересня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в письмовому провадженні заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м.Одеса) щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 07.03.2022 р. по 19.05.2023 р. з врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р.; зобов`язано Військову академію (м.Одеса) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 07.03.2022 р. по 19.05.2023 р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р.., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше проведених виплат.
Відповідач надіслав до суду заяву про відстрочення виконання рішення суду. Заява мотивована тим, що через те, що Військова академія (м. Одеса) є розпорядником коштів третього рівня та фінансується забезпечувальним фінансовим органом, яким є Сухопутні війська Збройних Сил України, тому академією направлено заявки до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на отримання грошових коштів на виконання вказаного рішення суду. З урахуванням розподілу коштів на бюджетний 2026 рік, задля виділення коштів для потреб оборони в тому числі покриття сум на виконання рішень судів, що набрали законної сили, направлені заявки на фінансування органу вищого штабу станом на день подання дійсної заяви кошти на жаль не виділенні, що позбавляє можливості добровільного виконання рішення суду. Академія в свою чергу вживає ряд вичерпних заходів щодо їх отримання й подальшої виплати (виконання рішення суду добровільним порядком) однак з урахуванням законодавчо визначених процедур виділення коштів, а також перерозподілу Міністерством фінансів, останні відсутні на рахунках для виконання рішення суду.
Ухвалою від 27.08.2026 р. призначено до розгляду в судовому засіданні заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду в адміністративній справі № 420/39144/25 на 04.09.2026 р. на 11:30 год.
В судове засідання сторони не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись завчасно належним чином.
Згідно ч.2 ст.378 КАС України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
За таких обставин суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
При вирішенні даної заяви суд виходить з наступного.
Частинами 1, 2 статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Приписами ст.378 КАС України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.
Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Підставою для встановлення чи зміни способу чи порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу наведених норм вбачається, що інститут розстрочення та відстрочення виконання рішення суду впроваджений саме з метою забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
У постанові від 06.12.2019 р. у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Стаття 378 КАС України не містить конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку дискреційні повноваження, які він реалізує за власними переконаннями, вирішувати питання про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відстрочення/розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
Суд зазначає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.
Разом з цим, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Суд зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів позивача.
Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п.1 ст.6 Конвенції.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 р. у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п.40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 р. у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27).
Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 07.06.2005 р. у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п.84).
Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Водночас відсутність на рахунках боржника коштів не є тією виключною підставою (непереборною обставиною), з якою законодавець пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення.
Між тим, невиконання відповідачем рішення суду не є підставою для відстрочення його виконання.
Суд також враховує п.70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України, в якому суд зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав відстрочення виконання рішення суду, у зв`язку із чим заява відповідача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.248, 378 КАС України, суд -
ухвалив:
Відмовити в задоволенні заяви представника відповідача про відстрочення виконання рішення суду в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її оголошення.
Суддя О.І. Бездрабко