СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 вересня 2026 року Справа № 480/1591/26
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1591/26 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Сумської міської ради, ОСОБА_2 про визнання відмови та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Сумської міської ради та в.о. міського голови ОСОБА_2 у задоволенні заяви від 10.02.2026, оформлену листом від 11.02.2026;
- визнати протиправними дії в.о. міського голови ОСОБА_2 щодо ненадання позивачу премії до Міжнародного жіночого дня;
- зобов`язати в.о. міського голови ОСОБА_2 визнати право на припинення увільнення від виконання обов`язків добровольця ДФТГ на період надання відпустки та днів відпочинку;
- зобов`язати в.о. міського голови ОСОБА_2 визнати право на частину основної щорічної відпустки тривалістю 1 (один) календарний день;
- зобов`язати в.о. міського голови ОСОБА_2 визнати право на 6 (шість) днів відпочинку за донацію крові зі збереженням середнього заробітку;
- зобов`язати в.о. міського голови ОСОБА_2 визнати право на увільнення за ст. 119 КЗпП України після використання зазначених днів;
- зобов`язати в.о. міського голови ОСОБА_2 визнати право на отримання премії до Міжнародного жіночого дня відповідно до колективного договору;
- зобов`язати в.о. міського голови ОСОБА_2 видати розпорядження про надання мені премії до Міжнародного жіночого дня у розмірі, встановленому для інших працівників Виконавчого комітету Сумської міської ради;
- зобов`язати Виконавчий комітет Сумської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 1 (один) день щорічної основної відпустки; середній заробіток за 6 (шість) днів відпочинку за донацію крові; матеріальну допомогу на оздоровлення; матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань;
- зобов`язати Виконавчий комітет Сумської міської ради нарахувати та виплатити позивачу премію до Міжнародного жіночого дня, передбачену колективним договором, у розмірі, що був встановлений для інших працівників виконавчого комітету.
Свої вимоги мотивує тим, що вона перебуває у трудових відносинах з Виконавчим комітетом Сумської міської ради та на підставі статті 119 КЗпП України увільнена від виконання посадових обов`язків у зв`язку з виконанням обов`язків добровольця добровольчого формування територіальної громади. Зазначає, що 10.02.2026 звернулася до відповідача із заявою, в якій просила припинити її увільнення з 16.02.2026, надати 16.02.2026 один календарний день щорічної відпустки, приєднати до нього шість невикористаних днів відпочинку у зв`язку з донацією крові за період з 17.02.2026 по 22.02.2026, а з 23.02.2026 знову увільнити її від роботи у зв`язку з виконанням обов`язків добровольця. Вважає, що перебування у статусі увільненого працівника не припиняє трудових відносин та не позбавляє її права на щорічну відпустку, додаткові дні відпочинку у зв`язку з донорством, допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та преміювання. Оскільки відповідач відмовив у задоволенні її заяви та не здійснив відповідних виплат, позивач вважає такі дії протиправними та просить суд захистити її порушені права.
Ухвалою суду від 17.03.2026 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 24.03.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Виконавчий комітет Сумської міської ради подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що розпорядженням міського голови від 06.11.2025 № 782-к позивача з 03.11.2025 увільнено від роботи зі збереженням місця роботи, посади та середньомісячної заробітної плати на період виконання обов`язків добровольця територіальної оборони. Вказував, що надання щорічної відпустки працівнику, який постійно залучений до виконання обов`язків у територіальній обороні та увільнений від роботи, чинним законодавством не передбачено, а реалізація права на відпустку можлива після припинення виконання обов`язків добровольця та фактичного виходу на роботу. При цьому посилався на роз`яснення Державної служби України з питань праці від 15.01.2026. Також зазначив, що позивач просила припинити увільнення на період з 16.02.2026 по 22.02.2026, однак згідно з довідкою Добровольчого формування № 2 Юнаківської сільської територіальної громади від 23.02.2026 № 01-12/08 у зазначені дні вона здійснювала чергування. У зв`язку з відсутністю підстав для надання відпустки відповідач вважав необґрунтованою і вимогу про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань зазначив, що її виплата неможлива у період увільнення позивача. Стосовно премії до Міжнародного жіночого дня вказував, що така премія є разовою виплатою, яка відповідно до Порядку № 100 не включається до розрахунку середнього заробітку, збереження якого гарантовано позивачу статтею 119 КЗпП України.
Представник ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивача з 03.11.2025 увільнено від роботи на період виконання обов`язків добровольця територіальної оборони, а укладений нею контракт добровольця продовжено до 27.01.2029. Вважав, що під час такого увільнення позивач не виконує трудових функцій на іншій законній підставі, тому надання їй щорічної відпустки у цей період законодавством не передбачено, а питання її надання може бути вирішене після фактичного виходу на роботу. Додатково послався на те, що у період з 16.02.2026 по 22.02.2026, на який позивач просила припинити увільнення, вона фактично продовжувала виконувати обов`язки добровольця та здійснювала чергування, що підтверджується довідкою ДФТГ від 23.02.2026 № 01-12/08. З цих же підстав вважав відсутніми підстави для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Щодо премії до Міжнародного жіночого дня зазначив, що така премія має разовий характер, не включається до середнього заробітку відповідно до Порядку № 100, а тому не підлягає виплаті позивачу в період збереження за нею середнього заробітку відповідно до статті 119 КЗпП України.
Позивач подала відповідь на відзив, в якому з доводами відповідачів не погодилася та просила задовольнити його позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
На підставі Указу Президента України "Про призначення судді" № 394/2026 від 19.05.2026 та наказу в.о. голови Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 № 24-ОС "Про відрахування зі штату суду ОСОБА_3 у зв`язку з призначенням на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду", на підставі розпорядження керівника апарату № 2843 від 01.06.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ № 480/1591/26.
Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Шаповалу М.М., який своєю ухвалою від 02.06.2026 прийняв справу до свого провадження.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, встановив такі обставини.
Позивач проходить службу в органах місцевого самоврядування та перебуває у трудових відносинах з Виконавчим комітетом Сумської міської ради.
27.01.2025 позивач уклала контракт добровольця територіальної оборони з командиром Добровольчого формування № 2 Юнаківської сільської територіальної громади.
Розпорядженням Сумського міського голови від 06.11.2025 № 782-к позивача з 03.11.2025 увільнено від роботи зі збереженням місця роботи, посади та середньомісячної заробітної плати на період виконання обов`язків добровольця територіальної оборони відповідно до статті 119 КЗпП України.
10.02.2026 позивач звернулася до Сумського міського голови із заявою, у якій просила припинити її увільнення від роботи з 16.02.2026, надати їй 16.02.2026 один календарний день щорічної основної відпустки, приєднати до нього шість днів відпочинку у зв`язку з донацією крові за період з 17.02.2026 по 22.02.2026, виплатити допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, а з 23.02.2026 знову увільнити її від роботи у зв`язку з виконанням обов`язків добровольця територіальної оборони.
Листом від 13.02.2026 позивача повідомлено про відсутність підстав для задоволення її заяви, зокрема з огляду на те, що вона продовжує перебувати в увільненні від роботи на підставі статті 119 КЗпП України у зв`язку з виконанням обов`язків добровольця територіальної оборони.
Згідно з довідкою Добровольчого формування № 2 Юнаківської сільської територіальної громади від 23.02.2026 № 01-12/08 позивач у період з 16.02.2026 по 22.02.2026 була залучена до виконання завдань добровольчого формування та здійснювала чергування.
Матеріалами справи також підтверджується, що у спірний період розпорядження про увільнення позивача від роботи не скасовувалося та не припиняло свою дію, а позивач фактично продовжувала виконувати обов`язки добровольця територіальної оборони.
Крім того, 18.02.2026 Сумським міським головою видано розпорядження № 122-к про преміювання працівників до Міжнародного жіночого дня, до переліку осіб, яким установлено відповідну премію, позивача не включено.
Не погоджуючись із відмовою у задоволенні заяви, ненарахуванням та невиплатою заявлених нею сум, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Реалізація цього права забезпечується, зокрема, наданням оплачуваної щорічної відпустки.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування визначає Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2493-III.
Частиною третьою статті 7 Закону № 2493-III передбачено поширення на посадових осіб місцевого самоврядування законодавства України про працю з урахуванням особливостей, установлених цим Законом.
Таким чином, до правовідносин, пов`язаних з реалізацією позивачем трудових прав та гарантій, підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону України "Про відпустки", а також спеціальні норми Закону № 2493-III.
Відповідно до частини першої статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, які відповідно до законодавства можуть здійснюватися у робочий час, працівнику гарантується збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку.
Отже, статтею 119 КЗпП України встановлена спеціальна трудова гарантія для працівника, який у робочий час виконує державні або громадські обов`язки, що передбачає його увільнення від виконання трудових обов`язків із збереженням визначених законом трудових гарантій.
Правові та організаційні засади національного спротиву, зокрема функціонування добровольчих формувань територіальних громад, визначені Законом України "Про основи національного спротиву" від 16.07.2021 № 1702-IX.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 1702-IX добровольче формування територіальної громади є воєнізованим підрозділом, сформованим на добровільній основі з громадян України та призначеним для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.
Частиною другою статті 24 Закону № 1702-IX визначено, що на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки таких формувань та виконання завдань територіальної оборони поширюються передбачені законом гарантії соціального і правового захисту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1449 затверджено Положення про добровольчі формування територіальних громад, яким визначено порядок утворення, комплектування та діяльності добровольчих формувань територіальних громад, набуття та припинення членства у них.
Відповідно до пункту 16 Положення № 1449 членство у добровольчому формуванні набувається особою, яка відповідає встановленим вимогам, пройшла передбачений відбір та уклала контракт добровольця територіальної оборони.
Пунктом 21 Положення № 1449 встановлено, що контракт добровольця територіальної оборони укладається між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства у добровольчому формуванні.
Пунктом 23 Положення № 1449 визначено підстави припинення контракту добровольця територіальної оборони, до яких, зокрема, належить заява добровольця про припинення контракту.
Цим же пунктом установлено, що у разі подання членом добровольчого формування письмової заяви про розірвання контракту його повноваження припиняються не внаслідок самого подання такої заяви, а з моменту прийняття командиром добровольчого формування відповідного рішення на її підставі.
Згідно з пунктом 24 Положення № 1449 припинення контракту добровольця територіальної оборони має наслідком припинення членства у добровольчому формуванні.
Таким чином, припинення виконання особою повноважень добровольця територіальної оборони не відбувається виключно на підставі її одностороннього волевиявлення, а потребує прийняття відповідного рішення уповноваженою особою добровольчого формування.
Щодо права позивача на щорічну відпустку суд ураховує наступне.
Статтею 74 КЗпП України передбачено право працівників, які перебувають у трудових відносинах, на щорічні відпустки із збереженням на період їх надання місця роботи (посади) та заробітної плати.
Відповідно до статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам у порядку та тривалості, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відпустки" державні гарантії та відносини, пов`язані з відпустками, регулюються Конституцією України, цим Законом, КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 2 Закону України "Про відпустки" визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями. Реалізація цього права забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням у передбачених законом випадках місця роботи та заробітної плати.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається працівнику за відпрацьований робочий рік тривалістю не менш як 24 календарних дні.
Особливості тривалості щорічної відпустки посадових осіб місцевого самоврядування встановлені статтею 21 Закону № 2493-III.
Відповідно до частини п`ятої статті 21 Закону № 2493-III посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більшої тривалості, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Порядок надання щорічних відпусток визначений статтею 79 КЗпП України та статтею 10 Закону України "Про відпустки".
Зазначеними нормами встановлено, що черговість надання щорічних відпусток визначається графіками, затвердженими роботодавцем, при складанні яких ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічної відпустки у межах установленого графіка підлягає узгодженню між працівником і роботодавцем.
Статтею 12 Закону України "Про відпустки" передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Разом з тим порядок реалізації права на щорічну відпустку передбачає не лише наявність відповідного волевиявлення працівника, а й оформлення її надання роботодавцем у визначеному законом порядку.
Особливе значення для спірних правовідносин мають положення статті 80 КЗпП України та статті 11 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 80 КЗпП України щорічна відпустка підлягає перенесенню на інший період або продовженню у випадку виконання працівником державних або громадських обов`язків, якщо законодавством передбачено звільнення його на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати.
Аналогічне правове регулювання міститься у пункті 2 частини другої статті 11 Закону України "Про відпустки".
У разі перенесення щорічної відпустки новий строк її надання визначається за згодою між працівником та роботодавцем.
Наведене правове регулювання свідчить про розмежування законодавцем правового режиму щорічної відпустки та періоду виконання працівником державних або громадських обов`язків, у зв`язку з якими він підлягає увільненню від основної роботи.
Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан, у зв`язку з чим підлягали врахуванню положення Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-IX.
Частиною першою статті 1 Закону № 2136-IX визначено особливості проходження служби в органах місцевого самоврядування та трудових відносин у період дії воєнного стану.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану норми трудового законодавства та законодавства про службу в органах місцевого самоврядування не застосовуються в частині відносин, які спеціально врегульовані цим Законом.
Частиною першою статті 12 Закону № 2136-IX передбачено, що в період дії воєнного стану роботодавець вправі обмежити тривалість щорічної основної відпустки за поточний робочий рік 24 календарними днями.
При цьому зазначені особливості не змінюють установленого КЗпП України та Законом України "Про відпустки" порядку оформлення щорічної відпустки та не передбачають можливості самостійного визначення працівником початку такої відпустки без відповідного рішення роботодавця.
Щодо днів відпочинку у зв`язку з донацією крові суд зазначає наступне.
Правові відносини у сфері донорства крові та компонентів крові врегульовані Законом України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові" від 30.09.2020 № 931-IX.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 931-IX особа у день здійснення донації крові та/або компонентів крові звільняється від роботи із збереженням середнього заробітку.
У разі залучення донора за погодженням з роботодавцем до роботи у день безоплатної донації йому за бажанням надається інший день відпочинку із збереженням середнього заробітку.
Також частиною другою статті 20 Закону № 931-IX передбачено, що у разі здійснення донації у період щорічної відпустки така відпустка продовжується на один день.
Водночас абзац другий частини другої статті 20 Закону № 931-IX, який раніше передбачав надання безпосередньо після кожного дня донації додаткового дня відпочинку, втратив чинність відповідно до пункту 2 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 931-IX.
Разом з тим гарантії для донорів безпосередньо закріплені також у статті 124 КЗпП України.
Статтею 124 КЗпП України передбачено звільнення особи від роботи у дні медичного обстеження та донації крові та/або компонентів крові із збереженням середнього заробітку.
Цією ж статтею встановлено надання особі безпосередньо після кожного дня донації додаткового дня відпочинку із збереженням середнього заробітку, а також право за бажанням особи приєднати такий день до щорічної відпустки.
Таким чином, чинна на час виникнення спірних правовідносин стаття 124 КЗпП України визначає два способи реалізації права на додатковий день відпочинку після донації: його використання безпосередньо після дня донації або приєднання до щорічної відпустки.
При цьому Закон України "Про донорство крові та її компонентів" від 23.06.1995 № 239/95-ВР, положення якого передбачали інше правове регулювання гарантій донорів, втратив чинність у зв`язку з введенням у дію Закону № 931-IX, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо допомоги на оздоровлення суд ураховує, що відповідно до частини п`ятої статті 21 Закону № 2493-III посадовій особі місцевого самоврядування при наданні щорічної відпустки гарантується допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Частиною третьою статті 21 Закону № 2493-III передбачено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Такі умови визначені постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови № 268 керівникам відповідних органів у межах затвердженого фонду оплати праці надано право виплачувати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, а також допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати.
Таким чином, Закон № 2493-III встановлює гарантований розмір допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, тоді як постанова № 268 допускає її виплату у більшому розмірі, але не вище середньомісячної заробітної плати та в межах установленого фонду оплати праці.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за своєю правовою природою не є безумовною складовою заробітної плати, яка підлягає обов`язковій виплаті працівнику лише у зв`язку з поданням відповідної заяви. Питання про її надання вирішується керівником відповідного органу в межах затвердженого фонду оплати праці.
Щодо преміювання посадових осіб місцевого самоврядування суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 постанови № 268 керівникам відповідних органів надано право здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого внеску у загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у межах фонду преміювання та економії фонду оплати праці.
Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються положенням про преміювання відповідного органу.
Отже, чинне нормативне регулювання не встановлює безумовного права кожної посадової особи місцевого самоврядування на отримання премії до будь-якої святкової дати та не визначає гарантованого фіксованого розміру такої премії.
Застосовуючи наведені норми до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, розпорядженням Сумського міського голови від 06.11.2025 № 782-к позивача з 03.11.2025 увільнено від виконання посадових обов`язків на період виконання обов`язків добровольця територіальної оборони із збереженням за нею місця роботи, посади та середнього заробітку відповідно до статті 119 КЗпП України.
На час звернення позивача із заявою від 10.02.2026 та у спірний період з 16.02.2026 по 22.02.2026 зазначене розпорядження було чинним, його дія не припинялася, а будь-якого іншого розпорядчого акта про припинення увільнення позивача з 16.02.2026 відповідачем не приймалося.
Суд зазначає, що перебування позивача в увільненні від роботи не припиняє трудових відносин між нею та роботодавцем та не позбавляє її права на щорічну відпустку. Разом з тим наявність у працівника права на відпустку не означає виникнення у нього права самостійно, виключно шляхом подання заяви, припинити встановлений роботодавцем правовий режим увільнення від роботи та визначити інший правовий режим своєї відсутності на роботі на обраний ним період.
Подана позивачем заява від 10.02.2026 містила прохання припинити її увільнення з 16.02.2026, надати один день щорічної відпустки, приєднати до нього шість днів відпочинку у зв`язку з донацією крові та з 23.02.2026 знову увільнити її від роботи.
Водночас жодних документів, які б свідчили про припинення з 16.02.2026 виконання позивачем обов`язків добровольця територіальної оборони або про звільнення її на спірний період від виконання завдань добровольчого формування, до заяви не додано.
Більше того, матеріалами справи підтверджено, що підстава, у зв`язку з якою позивач була увільнена від роботи, у спірний період фактично не припинялася.
Так, відповідно до довідки Добровольчого формування № 2 Юнаківської сільської територіальної громади від 23.02.2026 № 01-12/08 позивач у період з 16.02.2026 по 22.02.2026 продовжувала виконувати завдання добровольчого формування та здійснювала чергування.
Отже, у спірний період позивач не лише формально продовжувала перебувати в увільненні на підставі чинного розпорядження від 06.11.2025 № 782-к, а й фактично виконувала обов`язки добровольця територіальної оборони, у зв`язку з якими таке увільнення було надано.
Суд також ураховує положення статті 80 КЗпП України та статті 11 Закону України "Про відпустки", відповідно до яких у разі виконання працівником державних або громадських обов`язків, якщо на цей час він підлягає звільненню від основної роботи із збереженням заробітної плати, щорічна відпустка підлягає перенесенню на інший період або продовженню.
Таким чином, законодавець розмежовує період перебування працівника у щорічній відпустці та період виконання ним державних або громадських обов`язків із відповідним увільненням від основної роботи та не передбачає одночасного застосування до одного і того самого календарного періоду обох правових режимів.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що саме подання позивачем заяви від 10.02.2026 припинило її увільнення з 16.02.2026 та зумовило обов`язок відповідача оформити цей день як день щорічної відпустки.
При цьому факт фактичного виконання позивачем завдань добровольчого формування у спірний період додатково підтверджує, що підстави для її увільнення відповідно до статті 119 КЗпП України продовжували існувати.
Отже, суд не вбачає правових підстав для висновку про протиправність відмови відповідача у припиненні увільнення позивача з 16.02.2026 та наданні їй 16.02.2026 одного календарного дня щорічної відпустки.
Щодо вимог про надання позивачу шести днів відпочинку у зв`язку з донацією крові за період з 17.02.2026 по 22.02.2026 суд зазначає наступне.
Як зазначено вище, статтею 124 КЗпП України передбачено, що додатковий день відпочинку надається безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові, а за бажанням особи такий день приєднується до щорічної відпустки.
Отже, можливість використання такого дня не безпосередньо після донації пов`язана законом саме з його приєднанням до щорічної відпустки.
Посилання позивача на можливість використання невикористаних днів відпочинку у будь-який час протягом року не ґрунтується на законодавстві, чинному на час виникнення спірних правовідносин.
Оскільки щорічна відпустка 16.02.2026 позивачу не надавалася та підстави для зобов`язання відповідача надати її саме у цей день відсутні, відсутня і правова підстава для приєднання до такої відпустки днів відпочинку у зв`язку з донацією крові за період з 17.02.2026 по 22.02.2026.
Крім того, як встановлено судом, у зазначений період позивач продовжувала перебувати в увільненні від виконання посадових обов`язків та фактично виконувала завдання добровольчого формування територіальної громади.
Таким чином, одні й ті самі календарні дні не можуть одночасно бути періодом увільнення позивача від роботи у зв`язку з виконанням державних або громадських обов`язків та днями відпочинку у зв`язку з донацією крові.
У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання за нею права на використання днів відпочинку у зв`язку з донацією крові з 17.02.2026 по 22.02.2026.
Також не підлягає задоволенню вимога про зобов`язання відповідача з 23.02.2026 повторно увільнити позивача від роботи, оскільки її увільнення, оформлене розпорядженням від 06.11.2025 № 782-к, у період з 16.02.2026 по 22.02.2026 не припинялося.
Відтак відсутня необхідність у повторному оформленні з 23.02.2026 правового стану, який безперервно існував і до цієї дати.
Щодо вимог про нарахування та виплату сум, пов`язаних із щорічною відпусткою та днями відпочинку у зв`язку з донацією крові, суд зазначає наступне.
Вимоги позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за 16.02.2026 як за день щорічної відпустки та за період з 17.02.2026 по 22.02.2026 як за дні відпочинку у зв`язку з донацією крові є похідними від вимог про визнання відповідних календарних днів днями щорічної відпустки та днями відпочинку.
Оскільки судом встановлено відсутність правових підстав для припинення увільнення позивача у спірний період, надання їй 16.02.2026 щорічної відпустки та приєднання до неї днів відпочинку у зв`язку з донацією крові за період з 17.02.2026 по 22.02.2026, відсутні й підстави для здійснення виплат, які позивач пов`язує з таким правовим режимом зазначених днів.
При цьому матеріалами справи підтверджується, що у спірний період позивач продовжувала перебувати в увільненні відповідно до статті 119 КЗпП України із збереженням середнього заробітку.
Отже, правові підстави для зміни правової природи вже оплаченого періоду та здійснення за цей самий період інших виплат, передбачених для часу перебування у щорічній відпустці або використання днів відпочинку у зв`язку з донацією крові, відсутні.
Щодо вимоги про виплату допомоги на оздоровлення суд зазначає наступне.
Як вказано вище, частиною п`ятою статті 21 Закону № 2493-III передбачено виплату посадовій особі місцевого самоврядування допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.
Отже, виникнення права на таку виплату пов`язується законом саме з фактом надання працівнику щорічної відпустки.
Позивач просила виплатити їй допомогу на оздоровлення у зв`язку з наданням щорічної відпустки 16.02.2026.
Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання позивачу щорічної відпустки у зазначений день, оскільки у цей період вона продовжувала перебувати в увільненні від роботи відповідно до статті 119 КЗпП України та фактично виконувала обов`язки добровольця територіальної оборони.
Таким чином, юридичний факт, з яким законодавство пов`язує виплату допомоги на оздоровлення, у спірних правовідносинах не настав.
Крім того, позивач просить стягнути допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Разом з тим стаття 21 Закону № 2493-III гарантує виплату такої допомоги у розмірі посадового окладу, тоді як можливість її виплати у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, передбачена постановою № 268 та залежить від відповідного рішення керівника і наявності коштів у межах затвердженого фонду оплати праці.
Отже, позивач не має безумовного права саме на виплату допомоги на оздоровлення у заявленому нею розмірі середньомісячної заробітної плати.
За таких обставин вимога про нарахування та виплату допомоги на оздоровлення задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови № 268 керівникам відповідних органів у межах затвердженого фонду оплати праці надано право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що така допомога не є обов`язковою виплатою, право на яку виникає у працівника автоматично з моменту подання відповідної заяви.
Надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також визначення її конкретного розміру здійснюється керівником відповідного органу з урахуванням обставин, наведених працівником, та в межах наявного фонду оплати праці.
При цьому максимальний розмір такої допомоги, визначений постановою № 268 як такий, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, не означає безумовного права працівника на отримання допомоги саме у максимальному розмірі.
Таким чином, сама по собі наявність трудових відносин між позивачем та Виконавчим комітетом Сумської міської ради не породжує обов`язку відповідача виплатити їй матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у заявленому розмірі.
Суд також зазначає, що вирішення питання про доцільність надання такої допомоги та визначення її конкретного розміру належить до повноважень відповідного керівника, а суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати розмір виплати у випадку, коли законодавством такий розмір однозначно не встановлений.
За таких обставин вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про нарахування та виплату премії до Міжнародного жіночого дня суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, розпорядженням Сумського міського голови від 18.02.2026 № 122-к здійснено преміювання окремих працівників до Міжнародного жіночого дня. Позивача до переліку осіб, яким установлено відповідну премію, не включено.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 постанови № 268 керівникам органів місцевого самоврядування надано право здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у межах фонду преміювання та економії фонду оплати праці.
Конкретні умови, порядок та розміри преміювання визначаються положенням про преміювання відповідного органу.
Отже, премія до святкової дати не належить до обов`язкових виплат, гарантованих працівнику законом у фіксованому розмірі, а її встановлення здійснюється на підставі відповідного рішення керівника з урахуванням положень локальних актів та в межах наявного фонду оплати праці.
Подібний підхід висловлено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18, у якій зазначено, що питання преміювання працівників органів місцевого самоврядування належить до дискреційних повноважень роботодавця, які реалізуються в межах затвердженого фонду оплати праці та відповідно до положення про преміювання.
При цьому матеріали справи не свідчать про існування нормативного або локального акта, який би встановлював безумовний обов`язок відповідача виплатити кожній працівниці премію до Міжнародного жіночого дня у певному фіксованому розмірі.
Навпаки, зі змісту розпорядження від 18.02.2026 № 122-к вбачається, що премії встановлювалися конкретно визначеним працівникам та у різних розмірах.
Отже, визначення позивачу премії у розмірі, встановленому для інших працівників, як про це заявлено у позові, об`єктивно неможливе без самостійного визначення судом конкретного розміру премії та фактичної підміни ним повноважень керівника щодо преміювання.
Суд також ураховує, що на час прийняття розпорядження від 18.02.2026 № 122-к позивач з 03.11.2025 була увільнена від виконання посадових обов`язків у Виконавчому комітеті Сумської міської ради у зв`язку з виконанням обов`язків добровольця територіальної оборони та фактично посадових обов`язків у відповідача не виконувала.
Посилання позивача на отримання нею іншої премії у попередньому періоді не свідчить про виникнення в неї безумовного права на всі наступні разові премії, оскільки кожне преміювання здійснюється на підставі окремого рішення та за обставин, що існують на момент його прийняття.
Сам по собі факт невключення позивача до розпорядження від 18.02.2026 № 122-к за відсутності встановленого законом чи локальним актом безумовного права на таку виплату не свідчить про протиправність дій відповідача.
За таких обставин вимоги про визнання за позивачем права на премію до Міжнародного жіночого дня та зобов`язання нарахувати і виплатити таку премію задоволенню не підлягають.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що у період, якого стосуються заявлені позовні вимоги, позивач продовжувала перебувати в увільненні від виконання посадових обов`язків відповідно до статті 119 КЗпП України, дія розпорядження від 06.11.2025 № 782-к не припинялася, а матеріалами справи підтверджено фактичне виконання нею у спірний період обов`язків добровольця територіальної оборони.
Подання позивачем заяви від 10.02.2026 саме по собі не припинило її увільнення та не створило для відповідача обов`язку оформити період з 16.02.2026 по 22.02.2026 одночасно як щорічну відпустку та дні відпочинку у зв`язку з донацією крові.
Відтак відсутні підстави і для здійснення похідних від таких вимог виплат.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та премія до святкової дати також не є безумовними виплатами у заявлених позивачем розмірах, а їх надання та визначення конкретного розміру здійснюється у порядку та межах, установлених законодавством і локальними актами.
Надаючи узагальнену оцінку доводам сторін щодо правових наслідків увільнення позивача від роботи, суд зазначає наступне.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що її увільнення від виконання посадових обов`язків відповідно до статті 119 КЗпП України не припинило трудових відносин з Виконавчим комітетом Сумської міської ради, а тому, на її переконання, за нею у повному обсязі зберігаються всі трудові права, у тому числі право на використання щорічної відпустки, днів відпочинку у зв`язку з донацією крові, отримання допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премій.
Відповідачі, натомість, виходять з того, що у період увільнення позивач фактично не виконує посадових обов`язків у Виконавчому комітеті Сумської міської ради, у зв`язку з чим відсутні підстави для надання їй у цей самий період інших видів звільнення від роботи та здійснення пов`язаних із ними виплат.
Оцінюючи наведені доводи, суд погоджується з позивачем у тому, що увільнення працівника відповідно до статті 119 КЗпП України не припиняє трудових відносин між працівником і роботодавцем. За працівником зберігаються місце роботи (посада) та інші трудові права у межах і порядку, визначених законом.
Разом з тим саме збереження трудових відносин не означає, що протягом періоду увільнення працівнику автоматично підлягають наданню та виплаті всі передбачені трудовим законодавством гарантії, компенсаційні, заохочувальні та інші виплати незалежно від правової природи та умов їх надання.
Стаття 119 КЗпП України встановлює спеціальний правовий режим відсутності працівника на роботі у зв`язку з виконанням державних або громадських обов`язків та визначає гарантії, які зберігаються за працівником у цей період.
Відтак у кожному конкретному випадку підлягає встановленню, чи пов`язує законодавство виникнення права на відповідну виплату або гарантію лише з фактом перебування особи у трудових відносинах, чи також з іншими юридичними фактами - фактичним виконанням посадових обов`язків, наданням щорічної відпустки, використанням дня відпочинку або прийняттям окремого рішення роботодавця про преміювання чи надання матеріальної допомоги.
У спірних правовідносинах позивач у період з 16.02.2026 по 22.02.2026 залишалася увільненою від виконання посадових обов`язків відповідно до статті 119 КЗпП України. Її увільнення у встановленому порядку не припинялося, а матеріалами справи підтверджено, що вона продовжувала фактично виконувати обов`язки добровольця територіальної оборони.
Тому сам факт збереження між сторонами трудових відносин не створював для відповідача обов`язку одночасно оформлювати цей самий період як щорічну відпустку або дні відпочинку у зв`язку з донацією крові.
Відповідно, не виникли й юридичні підстави для виплат, які закон безпосередньо пов`язує з наданням щорічної відпустки або використанням відповідних днів відпочинку.
Так само збереження трудових відносин саме по собі не породжує безумовного права на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та премію до святкової дати, оскільки такі виплати здійснюються за наявності передбачених законодавством та локальними актами підстав і на підставі відповідного рішення уповноваженого керівника.
Отже, суд відхиляє доводи позивача про те, що сам факт збереження трудових відносин у період увільнення є достатньою підставою для отримання всіх заявлених нею виплат.
Водночас суд не погоджується і з твердженнями відповідачів у тій частині, в якій вони фактично ототожнюють увільнення з припиненням або зупиненням трудових відносин.
Визначальним у цій справі є не припинення трудових відносин, яких не відбулося, а те, що протягом спірного періоду щодо позивача діяв спеціальний правовий режим увільнення від роботи відповідно до статті 119 КЗпП України, який не припинявся та виключав можливість одночасного оформлення того самого періоду як щорічної відпустки чи днів відпочинку.
Таким чином, збереження трудових відносин у період увільнення не є тотожним збереженню безумовного права на всі виплати та гарантії, передбачені для працівника у період фактичного виконання роботи або перебування в іншому правовому режимі відсутності на роботі.
Відповідно до викладеного вище, суд визнає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Сумської міської ради, ОСОБА_2 про визнання відмови та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Шаповал