Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м.Харків
04 вересня 2026 року №520/24976/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/24976/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» № 153 від 11.02.2025 року, оформленої листом № 937/11/3/1562 від 19.06.2026 р.;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» № 153 від 11.02.2025 року.
Ухвалою від 14 серпня 2026 року суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що у віці до 25 років проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді особи, звання якої не належить до офіцерського складу, під час воєнного стану брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025, до кримінальної, адміністративної за вчинення військового адміністративного правопорушення та дисциплінарної відповідальності не притягувався, у зв`язку з чим набув права на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень, проте відповідач у її виплаті відмовив.
26 серпня 2026 року від Військової частини НОМЕР_2 надійшло клопотання про долучення доказів, в якому відповідач на виконання ухвали суду надав частину витребуваних доказів.
02 вересня 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву разом з клопотанням про продовження строку на його подання.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач прийнятий на військову службу за контрактом 11 червня 2020 року, тобто у віці до 25 років, але до введення воєнного стану, що, на думку відповідача, виключає одну з основних умов одержання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, оскільки метою експериментального проекту є залучення на військову службу громадян віком від 18 до 25 років саме під час воєнного стану; що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений частиною 5 статті 122 КАС України для справ щодо проходження публічної служби; що спір не пов`язаний зі статусом позивача як учасника бойових дій, а тому підстави для звільнення від сплати судового збору за пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» відсутні. Відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву обґрунтоване тим, що особовий склад Військової частини НОМЕР_2 виконує бойові завдання в умовах воєнного стану. Враховуючи наведене та з метою забезпечення рівності учасників справи, суд за правилами статті 121 КАС України визнає причини пропуску строку поважними, продовжує відповідачу строк на подання відзиву та бере відзив до розгляду.
Відповіді на відзив до суду не надходило.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 11.06.2020 року № 111-РС зарахований для проходження військової служби за контрактом строком на три роки та призначений на посаду вогнеметника вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.06.2020 року № 120.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.06.2023 року № 164 підтверджується, що відповідно до підпункту 2 пункту 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» дію контракту про проходження військової служби ОСОБА_1 продовжено понад встановлені строки до оголошення демобілізації з 11 червня 2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 22.08.2024 року № 252-РС позивача призначено на посаду водія-хіміка взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту, а наказом від 07.12.2025 року № 347-РС - на посаду командира відділення взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту зі штатно-посадовою категорією «молодший сержант».
Довідкою військової частини НОМЕР_2 від 22 серпня 2026 року № 937/11/1/11319 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України підтверджується, що молодший сержант ОСОБА_1 дійсно в період з 24.02.2022 по 24.09.2022, з 29.09.2022 по 20.05.2023, з 18.06.2023 по 03.07.2023, з 31.07.2023 по 31.01.2026, з 09.03.2026 по 19.04.2026, з 06.05.2026 по 04.08.2026, з 12.08.2026 по 22.08.2026 брав участь у таких заходах.
Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 02.11.2022 року № 27/2284, виданою командиром військової частини НОМЕР_2 , підтверджується, що 24.09.2022 року під час виконання бойового завдання позивач отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення внутрішньої поверхні лівого стегна.
Повним витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-006692063 підтверджується, що відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності відсутні.
18 червня 2026 року позивач подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт, в якому просив рішення на виплату йому грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153. Зазначений рапорт зареєстровано у військовій частині НОМЕР_2 за вхідним номером 937/8083-в від 18.06.2026, що підтверджується відміткою системи електронного документообігу на самому рапорті.
Листом від 19.06.2026 року № 937/11/3/1562 військова частина НОМЕР_2 повідомила позивача, що « ОСОБА_2 не підлягає під дію Постанови КМУ №153 так як контракт військовослужбовцем був підписаний до 24.02.2022 р. Згідно з Постановою КМУ №153 від 11.02.2025 р., ця одноразова винагорода передбачена лише для тих, хто підписав контракт або мобілізувався після 24 лютого 2022 року у віці до 25 років», а також що періоди, вказані у довідці про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, «теж не є підставою для надання Довідки (додаток 1) так як в той час ОСОБА_2 перебував на військовій службі за контрактом який був підписаний до 24.02.2022 р.».
Довідкою військової частини НОМЕР_2 від 17.08.2026 року № 26/1/6002, складеною за формою додатка 2 до Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 року № 5601/уд, підтверджується, що ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі один мільйон гривень або у пропорційному розмірі не отримував.
Отже, єдиною підставою для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди відповідач визначив укладення позивачем контракту про проходження військової служби до 24.02.2022, тобто не під час дії воєнного стану.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова № 153).
Пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.
Відповідно до абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Абзацом третім пункту 4 Постанови № 153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту, у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Отже, із аналізу норм Постанови № 153 слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не набув права на одноразову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, з огляду на те, що контракт про проходження військової служби був укладений ним 11.06.2020, тобто до введення воєнного стану, так як тлумачення пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно певних осіб (військовослужбовців), буде дискримінаційним відносно осіб, які уклали контракт про проходження військової служби у віці до 25 років та продовжили військову службу при настанні обставин, визначених Постановою № 153.
Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою № 153, лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також продовжували військову службу.
З огляду на викладене, дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у зв`язку з укладенням ним контракту про проходження військової служби до 24.02.2022 є протиправними.
Разом із тим, вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає наступне.
Відмовляючи у виплаті винагороди, відповідач обмежився лише фактом укладення позивачем контракту про проходження військової служби до 24.02.2022 та не надав оцінки іншим обставинам, з якими Постанова № 153 пов`язує набуття права на винагороду, а саме тривалості безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на дату набрання чинності цією постановою, а також наявності або відсутності випадків притягнення позивача до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.
При вирішенні спору суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.
Зобов`язання судом відповідача виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень відповідно до пункту 4 Постанови № 153 може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність інших підстав для відмови у призначенні та виплаті такої винагороди, які передбачені законом. При цьому суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не зробив.
Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За правилами частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Обраний судом спосіб захисту не виходить за межі заявлених позовних вимог, оскільки полягає у частковому задоволенні вимоги позивача про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і водночас забезпечує ефективний захист порушеного права позивача, виключаючи подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт позивача про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, а вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити винагороду задоволенню не підлягає.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та клопотання про застосування наслідків такого пропуску суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Предметом цього спору є відмова у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, яка за своєю правовою природою є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовця у розумінні частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII, а тому до спірних правовідносин застосовується саме стаття 233 КЗпП України, а не місячний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, що діє з 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Про порушення свого права позивач дізнався з листа військової частини НОМЕР_2 від 19.06.2026 року № 937/11/3/1562, яким йому відмовлено у виплаті винагороди, а з позовом до суду звернувся 12 серпня 2026 року, тобто в межах тримісячного строку з дня, коли він дізнався про порушення свого права. Доводи відповідача про те, що про невиплату винагороди позивач повинен був знати з дати отримання грошового забезпечення за відповідний період, суд відхиляє, оскільки до розгляду рапорту позивача та прийняття за ним рішення про відмову жодних дій чи рішень, які б заперечували право позивача на винагороду, відповідач не вчиняв і не приймав.
Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено, що відповідає й висновку суду, викладеному в ухвалі від 14 серпня 2026 року про відкриття провадження у справі, а тому підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду немає, і в задоволенні відповідного клопотання відповідача суд відмовляє.
Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору суд зазначає, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 22.02.2022. Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, на яку посилається і відповідач, ця пільга поширюється на справи, в яких порушення прав особи пов`язане саме з її статусом учасника бойових дій. Предметом цього спору є одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах, право на яку обумовлене безпосередньою участю позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, тобто тими ж обставинами, з якими закон пов`язує надання статусу учасника бойових дій. Отже, спір безпосередньо пов`язаний з порушенням прав позивача як учасника бойових дій, позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір у цій справі розподілу не підлягає, а доводи відповідача в цій частині суд відхиляє.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 5 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 6, 7 статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано Угоду про надання правничої допомоги б/н від 23.06.2026 року, укладену з адвокаткою Пушкаренко Олександрою Олександрівною, додаток № 1 від 23.06.2026 року до цієї Угоди, платіжну інструкцію від 25.06.2026 року на суму 15 000,00 грн, платіжну інструкцію від 09.08.2026 року на суму 15 000,00 грн та акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 10/08/2026 від 10.08.2026 року на суму 30 000,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд враховує, що заявлені позивачем позовні вимоги мають немайновий характер, а тому принцип пропорційності, передбачений частиною 3 статті 139 КАС України, до розподілу судових витрат у цій справі не застосовується. Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 13.08.2020 року у справі № 440/3005/19.
Обрання судом іншого способу захисту порушеного права позивача не спростовує факту задоволення позовної вимоги немайнового характеру, а тому не є підставою для зменшення розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу не навів, клопотання про зменшення розміру таких витрат з підстав їх неспівмірності не заявляв, у зв`язку з чим передбачених частинами 6, 7 статті 134 КАС України підстав для зменшення заявленого розміру витрат у суду немає.
Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, враховуючи обсяг виконаної адвокаткою роботи, зміст складених нею процесуальних документів, обсяг опрацьованих документів та значення справи для позивача, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» № 153 від 11.02.2025 року, оформленої листом від 19.06.2026 року № 937/11/3/1562.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 18 червня 2026 року про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» № 153 від 11.02.2025 року, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 04 вересня 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар