ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
31 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 280/4025/26
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2026 ( суддя Прасов О.О) в адміністративній справі №280/4025/26 за позовом ОСОБА_1 до Військовоъ частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 НГУ щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно протягом проходження військової служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу Національної гвардії України, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178, до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Національної гвардії України, за цінами предметів речового майна визначеними станом на 31.05.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2026 позов повернуто.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що саме з дати отримання листа від відповідача від №10/29/5/3/2Ш238ЕП від 01.04.2026, 14 квітня 2026 року позивач дізнався, що йому не нараховано та не виплачено всіх належних сум.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із невиплатою позивачу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Отже, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 Закону № 2011-XII, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: - звільнення з військової служби; - загибелі (смерті) військовослужбовця; - переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
На підставі викладеного, суд зазначає, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум, спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Також, щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Отже, чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
А відтак, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
На підставі частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Суд зауважує, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Однак, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Суд наголошує, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 260/4686/22 та 14.12.2023 у справі № 380/1785/21.
Враховуючи визначену у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, а також те, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов`язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.02.2025 по справі № 240/5940/24, від 20.11.2025 по справі № 260/1942/24.
Як встановлено судом та підтверджено усталеною практикою Верховного Суду, грошова компенсація за неотримане речове майно не належить до структури заробітної плати чи грошового забезпечення військовослужбовця, а є окремим видом належних при звільненні сум, пов`язаних з проходженням публічної служби.
Суд ураховує, що Верховний Суд уже сформував висновки щодо застосування норм статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, відповідно до яких у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців (постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20).
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата у справі № 480/3105/19 вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця (пункти 50, 51).
Відтак, оскільки висновки, які містяться в рішеннях судової палати (в даному випадку у справі № 480/3105/19), судом першої інстанції обґрунтовано враховано правові висновки судової палати в постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 щодо правової природи речового майна, яке не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Аналогічні висновки викладені в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03 листопада 2025 року в справі № 260/1940/24, від 20 листопада 2025 року в справі № 260/1942/24.
Як свідчать матеріали справи, позивача звільнено зі служби 31.05.2021, при звільненні позивачу не було виплачено спірну компенсацію.
Отже, з травня 2021 року позивач обізнаний щодо не нарахування та не виплати йому компенсації за речове майно при звільненні.
Докази щодо подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) про виплату на компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження служби в матеріалах справи відсутні.
Подання заяви від 0603.2026 щодо перерахунку вартості речового майна, що належить до видачі з урахуванням вислуги років 26 років, 06 місяців, 02 дні не змінює початку перебігу строку його звернення до суду.
Враховуючи, що позивач з адміністративним позовом звернувся до суду лише 29.04.2026, тобто із пропуском місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас, оскільки виплата компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно, нарахування і виплата повного грошового забезпечення є відносинами щодо проходження публічної служби, то під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону, а саме частини 5 статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 380/6200/20, від 26.05.2021 у справі № 380/5093/20, від 24.06.2021 у справі № 380/6442/20.
Суд зауважує, що тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до адміністративного суду з поважних причин.
Однак, позивачем не наведено доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку.
Водночас, незнання про порушення свого права через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.
Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, в тому числі процесуальних строків її подачі.
У спірних правовідносинах позивач таких дій не вчинив. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі Пелевін проти України (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі Ашінгдан проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду в розрізі наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС України, суд зазначає, що нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача.
При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Зрештою, оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчить, що цей строк був пропущений через відсутність зусиль позивача і належної старанності.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Є безпідставними посилання апелянта на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі № 1-р/2025, оскільки цим рішенням визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу (тобто, яка регулює правовідносини, по-перше, пов`язані з оплатою праці, а по-друге, - під час проходження служби, на що також акцентовано увагу в мотивувальній частині судового рішення, а не частину другу) статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Крім того, як вже було зазначено вище, правову природу речового майна не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 1, 9 ч. 4 статті 169 КАС України.
Доводи, які наводяться позивачем в апеляційній скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2026 в адміністративній справі №280/4025/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 31 серпня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко