ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8818/26 Справа № 216/7029/25 Суддя у 1-й інстанції - СКИБА М.М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 216/7029/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
сторони:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Галач Тетяна Анатоліївна, на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Скибою М.М.у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 06 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 529628076 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого, шляхом ініціювання через банк-провайдер, відповідачу були надані грошові кошти у розмірі 18 560 грн на банківську карту № НОМЕР_1 на умовах зворотності, платності, строковості, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за його користування відповідно до умов Договору.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») був укладений Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого до 28 листопада 2019 року, відповідно до умов якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах, а Фактор зобов`язується їх прийняти.
Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28 листопада 2019 року по 31 грудня 2023 року укладалися додаткові угоди до Договору факторингу № 28/1118-01 № 19, 26, 27, 31, 32 щодо строку дії договору та викладення тексту Договору у новій редакції, зокрема згідно останньої угоди № 32 строк дії договору було продовжено до 31 грудня 2024 року. Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги № 173 від 15 лютого 2022 року до Договору факторингу, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача.
Окрім того, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладений Договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги № 1 від 05 серпня 2020 року до Договору факторингу, до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача .
20 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладений Договір факторингу № 20/10/23-03, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у сумі 81 338,44грн.
Після відступлення позивачу права грошової вимоги відповідач не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості, у зв`язку із чим позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 529628076 від 06 січня 2021 року у розмірі 81 338,44 грн, судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором № 529628076 від 06 січня 2021 року в розмірі 81 338,44 грн, понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Скользнєва В.В., посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково нове у загальному розмірі 3 257,82 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача посилається на те, що до матеріалів справи представником відповідача долучені документи, які свідчать про сплату відповідачкою ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам - 17 173 грн, а саме: 20 січня 2021 року - 1 871 грн; 20 лютого 2021 року - 6 906 грн.; 24 березня 2021 року - 5 501 грн та 19 квітня 2021 року - 2 896 грн. Втім, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції не врахував те, що є факт погашення заборгованості відповідачем, та повторно стягнув тіло кредиту, а також відсотки, які нараховані з перевищення встановленого строку кредитування, що суперечить вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Також апеллянт зазачає, що нарахування прострочених процентів за користування позикою після закінчення строку користування позикою є безпідставним. Після спливу визначеного договором строку кредитування права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України , яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Позивачем позовні вимоги в порядку ст. 625 ЦК України не заявлено. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст.12 ЦПК України . Обумовлений сторонами договору строк повернення позики 20 січня 2021 року. Узгоджені проценти за користування кредитом: 1 870,82 грн. Відповідно до Додатку № 1 до договору «Графік платежів» сторонами погоджено, що тіло кредиту становить 18 560 грн, проценти 1 870,82 грн, тобто правомірним може бути стягнення відсотків у розмірі 1 870,82 грн. Враховуючи те, що відповідачем по Договору сплачено 17 173 грн, то правомірним може бути стягнення на користь позивача 3 257, 82 грн. (20 430,82 грн - 17 173 грн)
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін, як законне і обґрунтоване.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06 січня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений кредитний договір № 529628076, у порядку визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 1.1. Договору, Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 18 560,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».
Відповідно до п. 1.4. Договору користування Кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 262,80 двісті шістдесят дві цілих вісім десятих процентів річних, що становить 0,72 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним; 1.4.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 437,87 (чотириста тридцять сім цілих вісімдесят сім сотих) процентів річних, що становить 1,20 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. У разі сукупного продовження Дисконтного періоду на строк, що дорівнює чи більше ніж 31 та 46 днів від дати закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, Позичальнику може бути надано додаткову знижку від Індивідуальної процентної ставки, що розраховується в порядку передбаченому Правилами постійно діючої програми «Рівні лояльності» Кредитодавця (далі - «Програма»), які розміщені на Сайті Кредитодавця за посиланням https://moneyveo.ua/uk/promoactionnews/programma-lojalnosti/. Станом на дату укладення цього Договору Позичальнику присвоєний 3 Рівень лояльності, що не може бути змінено (переглянуто) до моменту повного виконання цього Договору. 1.4.3. У випадку користування Кредитом з боку Позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.3 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 (шістсот двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього Договору. Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку Дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.
Строк кредитування 14 днів від дати отримання кредиту.
Окрім того відповідно до п. 1.7. сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування Кредитом (продовження загального строку дії Договору).
На підтвердження надання кредиту шляхом безготівкового зарахування грошей позивач ТОВ «ФК «Ейс» надав копію електронного платіжного доручення від 06 січня 2021 року № aae26e01-f235-4a97-90be-f354214ed613 на суму 18 560 грн, які були переведені на картку відповідача № 5168-74XX-XXXX-9554, яку остання зазначила в заяві на видачу кредитних коштів та довідку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на отримання грошових коштів в кредит від 06 січня 2021 року.
Відповідно до повідомлення АТ КБ «Приватбанк» за Вих. № 20.1.0.0.0/7260108/63727-БТ, наданого на виконання ухвали суду, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є клієнтом Банку, на її ім`я відкрито запитувану картку № НОМЕР_1 .
Згідно наданої виписки про рух коштів, розрахунковий період: 06 січня 2021 року -11 січня 2021 року здійснено зарахування переказу на суму 18 560 грн на рахунок вказаної картки.
28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до п. 2.1. якого клієнт (Первісний кредитор) зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно п.1.3. вказаного Договору, під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відповідно до п. 8.2. Договору, строк дії цього договору закінчується 28 листопада 2019 року.
Відтак, відповідно до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частиною договору факторингу. У випадку укладення Сторонами більш ніж одного Реєстру прав вимог, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним Додатком, та не змінює попередній.
28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Додаткову угоду № 19 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року продовжено до 31 грудня 2020 року.
31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Додаткову угоду № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до п. 1. якої сторони дійшли згоди викласти текст Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року у новій редакції. Відповідно до п. 8.2. даного Договору, строк дії цього договору закінчується 31 грудня 2021 року.
31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Додаткову угоду № 27 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року продовжено до 31 грудня 2022 року включно.
31 грудня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Додаткову угоду № 31 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року продовжено до 31 грудня 2023 року включно.
31 грудня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Додаткову угоду № 32 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року продовжено до 31 грудня 2024 року включно.
Пунктом 4.1. Договору факторингу встановлено, що наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує.
Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
22 червня 2021 року на виконання п. 2.1. Договору факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» складений та підписаний Реєстр прав вимоги № 139, за яким передані (відступлені) права вимоги до відповідача за кредитним договором.
Таким чином, відповідно до умов Договору факторингу № 28/1118-01, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 529628076 від 06 січня 2021 року, що вбачається з реєстру прав вимоги № 139 від 22 червня 2021 року.
Факт оплати за вказаним реєстром підтверджується складеним сторонами договору факторингу Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2021 року зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги № 139 від 22 червня 2021 року за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року відповідно до якого сторони підтверджують, що станом на 31 грудня 2021 року Фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення (передачу) прав вимог за Реєстром прав вимоги № 139 від 22 червня 2021 року за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» був укладений Договір факторингу № 05/0820-01, згідно п. 2.1. якого, клієнт ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити фактору ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» право вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 4.1. Договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному Додатку.
Пунктом 8.2. Договору встановлено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору, та закінчується 31 грудня 2021 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. Додатковими угодами № 2 та № 3 строк дії вказаного договору було продовжено до 30 грудня 2024 року включно.
ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» сплатило ТОВ «Таліон плюс» суму фінансування згідно Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року та Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, що підтверджується платіжною інструкцією від 30 травня 2023 року № 4097.
30 травня 2023 року на виконання п. 2.1. Договору факторингу № 05/0820-01 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» складений та підписаний Реєстр прав вимоги № 9, за яким передані (відступлені) права вимоги до відповідача за кредитним договором.
Таким чином, відповідно до умов Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 529628076 від 06 січня 2021 рокув розмірі 81 338,44 грн, що вбачається з Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року.
20 жовтня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладений Договір факторингу № 20/10/23-03, відповідно до п. 1.1. якого, фактор ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб-боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1, який є невід`ємною частиною договору.
Пунктом 1.2. Договору встановлено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованостей та є невід`ємною частиною цього договору.
ТОВ «ФК «Ейс» сплатило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» суму фінансування за відступлення права вимоги згідно Договору факторингу № 20/10/23-03 від 20 жовтня 2023 року, що підтверджується копією платіжної інструкції від 20 жовтня 2023 року № 2109.
Відповідно до Витягу з Реєстру б/н ОСОБА_1 , під порядковим номером 4204, значиться як боржник за договором № 529628076, сума заборгованості за яким складає 81 338,44 грн, з яких: 18 558,22 грн - заборгованість за кредитом, 62 780,22 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків, заборгованість відповідача станом на 31 липня 2025 року (включно) складає 81 338,44грн, яка складається із: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 18 558,22 грн; заборгованість за процентами - 62 780,22 грн.
За встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в дійсності у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по сплаті кредиту, оскільки відповідачка не в повному обсязі виконала прийняті на себе відповідно до Кредитним договором № 529628076 від 06 січня 2021 року зобов`язання, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитом є обґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України Про електронну комерцію.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України Про електронну комерцію електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України Про електронну комерцію).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України Про електронну комерцію відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України Про електронну комерцію у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України Про електронну комерцію визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 Закону України Про електронну комерцію визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України Про електронну комерцію передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України Про електронний цифровий підпис.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Так, згідно умов договору № 529628076 від 06 січня 2021 року перший кредитор надав споживачу кошти у кредит в національній валюті України гривні, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.
Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 допустила неналежне виконання умов договору, прострочила виконання зобов`язань по договору.
Водночас, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу, тому доводи апеляційної скарги представника відповідача в цій частині колегією суддів не приймаються до уваги.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.
Доводи апеляційної скарги про те, що задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції не врахував те, що є факт погашення заборгованості відповідачем, та повторно стягнув тіло кредиту, оскільки суми сплачені позивачем за відповідними чеками від 20 січня 2021 року на суму 1 871 грн; 20 лютого 2021 року на суму 6 906 грн; 24 березня 2021 року на суму 5 501 грн та 19 квітня 2021 року на суму 2 896 грн відображені в розрахунку заборгованості первісного кредитора та були ним враховані при здійсненні розрахунку заборгованості. При цьому, відповідно до умов кредитного договору укладеного відповідачем з первісним кредитором, зокрема п. 3.10. У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за цим Договором у повному обсязі сплачена Позичальником сума погашає вимоги у такій черговості: - у першу чергу сплачуються прострочені проценти за користування Кредитом; - у другу чергу сплачуються прострочена до повернення сума Кредиту (за наявності); - у третю чергу сплачуються нараховані проценти за користування Кредитом; - у четверту чергу сплачуються сума Кредиту (у разі зобов`язань щодо її повернення); - у п`яту чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до Договору. Таким чином первісним кредитором було правомірно зараховано сплачені відповідачем суми для погашення заборгованості за нарахованими процентами, оскільки саме такий порядок був узгоджений сторонами кредитного договору.
Також не залуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що за кредитним договором нараховувались відсотки понад строк користування кредитом всупереч умовам підписаного договору позики, після спливу 14 днів, Товариство продовжило нараховувати проценти, як до моменту відступлення права вимоги, так і після відступлення права вимоги з огляду на те, що пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що проценти нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.2 цього договору, є процентами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.
За встановлених обставин колегія суддів вважає, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитного договору, оскільки даний електронний договір містить істотні умови щодо суми кредиту, дати його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та умови кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, при цьому вказаний кредитний договір недійсним або неукладеним не визнавався, доказів цього не надано.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що після відступлення права вимоги за кредитним договором № 529628076 від 16 січня 2021 року, новими кредиторами проценти за користування кредитом не нараховувались.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Галач Тетяна Анатоліївна, залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2026 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 04 вересня 2026 року.
Головуючий:
Судді: