ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2026 р. Справа № 480/1675/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 06.03.26 по справі № 480/1675/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач), у якій просить :
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2019 по 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 24 липня 2023 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2019 по 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 24 липня 2023 року.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2019 по 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 24 липня 2023 року.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2019 по 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 24 липня 2023 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі № 480/1675/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що оскільки ОСОБА_1 після 24.07.2023 продовжує проходити військову службу, невикористані дні відпусток (як основної, так і додаткової УБД) зберігаються за ним і підлягають реалізації або компенсації пізніше - під час подальшого проходження служби або при остаточному звільненні зі служби. Компенсація без звільнення чинним законодавством не передбачена. Суд також неправильно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18, оскільки в тій справі позивач звільнявся у запас, а не переводився до іншого органу військового управління.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 21.01.2019 по 24.07.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що визнається обома сторонами по справі.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 23.01.2015.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2023 № 227 (по стройовій частині) полковника ОСОБА_1 з 24 липня 2023 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та вибув до нового місця служби - Генерального штабу Збройних сил України.
Зі змісту вищевказаного наказу вбачається, що щорічну основну відпустку за 2022 рік позивач не використав, щорічну основну відпустку за 2023 рік отримав в кількості (десять) діб. Додаткову відпустку, передбачену статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» (учасникам бойових дій) та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту», за період з 2019 по 2023 рік не використав. Компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» (учасникам бойових дій) та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту», за період з 2019 по 2023 рік включно не отримував.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 № 65/ф від 15.02.2024 вбачається, що ОСОБА_1 не отримував компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки (в тому числі як учаснику бойових дій) за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що у випадку звільнення військовослужбовців зі служби їм повинна виплачуватися грошова компенсація за всі невикористані дні, як щорічної, так і додаткової відпустки. Невиплата ж грошової компенсації за невикористані дні відпустки порушує права позивача. При цьому, суд зауважує, що сам факт неможливості надання відповідачем відпусток без рівноцінної їх заміни грошовою компенсацією суперечить самій суті права. Ненадання позивачем рапорту про відпустку перед звільненням, а також про виплату грошової компенсації відпустки не може звільняти відповідача від обов`язку розрахуватися з позивачем при звільненні, в тому числі виплатити всі належні компенсації. Оскільки відповідач в день виключення зі списків особового складу 24.07.2023 не нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки, то суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка не відповідає критеріям правомірності, встановленими ч.2 ст.2 КАС України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно зі ст. 77-2 Кодексу Законів про працю України визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Водночас, у разі невикористання додаткової відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Згідно з абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув, проте, право на таку компенсацію пов`язується зі звільненням з військової служби.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначається Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі Порядок № 260).
Розділ XXXI Порядку № 260 передбачає можливість грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки лише у разі звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, за приписами пункту 3 цього розділу у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За правилами ч.1 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Колегією суддів встановлено, що позивач вибув до нового місця служби - Генерального штабу Збройних сил України, що підтверджено витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.07.2023 №227.
Доказів звільнення позивача з військової служби суду не надано.
Таким чином виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.
Відтак, фактичні обставини справи не відповідають абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положенням Розділу XXXI Порядку № 260.
При вирішенні справи суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.06.2025 у справі №400/8927/23.
Таким чином, оскільки позивача не було звільнено з військової служби , а переведено до нового місця служби - Генерального штабу Збройних сил України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача обов`язку виплатити грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 по справі № 480/1675/24 - скасувати.
Ухвалити рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко