Дата документу 01.09.2026
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________
Єдиний унікальний № 333/5388/26 Головуючий у 1 інстанції Стоматов Е. Г.
Провадження № 22-ц/807/1997/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача: Салтан Л.Г.,
членів колегії: суддів: Бредуна Д.С., Сакояна Д.І.,
за участю секретаря судового засідання: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 липня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Запорізька міська рада про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем,
ВСТАНОВИВ:
19 травня 2026 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем, в якій заявниця просила суд встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зазначивши, що заявниця ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також встановити факт спільного проживання заявниця ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , на день смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Запорізька міська рада про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем, задоволено частково.
Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зазначено, що заявниця ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заяву в частині встановлення факту проживання однією сім`єю заявника із спадкодавцем - залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем, 27 липня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Косякової З.М., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосуванням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити, встановити факт спільного проживання заявниці ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , на день смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставності висновку суду першої інстанції про існування спору про право. Рішення суду першої інстанції не містить жодних посилань на підстави, з яких він міг встановити наявність такого спору, у ньому навіть не зазначено коло осіб, право яких, на думку суду, було порушено внаслідок звернення заявника до суду з зазначеною заявою.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 29 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Бредун Д.С. та Сакоян Д.І.
Ухвалою від 29 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.
31 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.
Ухвалою апеляційного суду від 04 серпня 2026 року відкрито провадження, наданий строк на надання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою апеляційного суду від 04 серпня 2026 року апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні.
У судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, додатково зазначивши, що у разі, якщо суд апеляційної інстанції прийде до висновку щодо неможливості ухвалення нового рішення, рішення в цій частині слід скасувати. Справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду справи в цій частині.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися.
Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шестидесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника апелянта, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, матеріали справи в порядку, передбаченому ст.367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Залишаючи частину вимог без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Колегія суддів вважає вказані висновки необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За змістом ч.3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах
Відповідно до ст.258 ЦПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Натомість у даній справі заявлені вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем по суті вирішені не були, суд першої інстанції допустився процесуальної помилки щодо виду судового рішення, яким можливо залишити без розгляду заяву.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне, оскільки, залишення заяви без розгляду вирішуються судом шляхом постановлення ухвал
Крім того, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, встановлення факту родинних відносин не може бути розглянуто порядку окремого провадження, оскільки в цьому випадку існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню.
Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)).
Так, судом першої інстанції не встановлено і у судовому рішенні не зазначено, хто є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , у порядку, передбаченому спадковим правом, який би оспорював факт родинних відносин та право ОСОБА_1 на прийняття спадщини. Тобто судом не встановлено коло спадкоємців, а також між ким існує спір, адже існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Представник заінтересованої особи Запорізької міської ради у заяві від 04 червня 2026 року не зазначав про наявність спору взагалі. З отриманої на ухвалу суду інформації про близьких родичів від Комунарського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України вбачається наявність у померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та брата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які не були залучені до участі у справі, що відповідно могло вплинути на наявність або відсутність спору між заявницею та спадкоємцями другої черги. Однак це питання залишилося поза увагою суду першої інстанції.
Необхідність встановлення факту родинних відносин для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору. Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про прийняття спадщини пов`язана суто з неможливістю встановлення факту родинних відносин між заявницею та спадкодавцем з відповідних державних реєстрів.
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 180/2132/21, від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23.
При цьому, колегія суддів зауважує, що залишення заяви без розгляду рішенням суду суперечить вимогам ст. 257, 258, 263 ЦПК України, оскільки правові наслідки та порядок апеляційного оскарження рішення суду та ухвали про залишення заяви без розгляду є різними.
Оскільки суд першої інстанції по суті не вирішив вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім`єю заявниці та спадкодавця, підстави для перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відсутні, відповідно відсутні і підстави для ухвалення нового рішення, оскільки у зазначеній категорії справи апеляційний суд не є судом першої інстанції, що є підставою для скасування апеляційним судом судового рішення в частині залишення без розгляду заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю заявниці та спадкодавця судом через порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
З огляду на викладене наявні правові підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції, яке по суті є ухвалою про залишення заяви без розгляду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника Косякової Зої Миколаївни - задовольнити частково.
Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 липня 2026 року в частині залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю заявника та спадкодавця скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлений 07 вересня 2026 року. Копію постанови направити учасникам провадження для відома.
Головуючий суддя: Л.Г. Салтан
Члени колегії:
Суддя: Д.С. Бредун
Суддя: Д.І. Сакоян