Дата документу 07.09.2026
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________
Єдиний унікальний № 333/3158/26 Головуючий у 1 інстанції Варнавська Л. О.
Провадження № 22-ц/807/1802/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г ,
членів колегії:суддів: Гончар М.С., Кочеткової І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», в особі представника Романенка Михайла Едуардовича, на заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 15 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
14 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернувся до Комунарського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 15.09.2012 між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № [номер приховано]. За даним кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання і повернення кредиту, що розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця.
15.03.2024 між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу №15/03/24, у відповідності до якого Акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» право вимоги за кредитним договором №[номер приховано] від 15.09.2012. Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №15/03/24 від 15.03.2024 позивач набув право грошової вимоги до відповідача у розмірі заборгованості 73928,74 грн, яка складається з: 52038,20 грн - суми заборгованості за тілом кредиту; 21890,54 грн - суми заборгованості за відсотками. Всупереч умовам вищезазначеного договору, відповідач свої зобов`язання не виконав. Після відступлення прав вимоги за цим договором відповідачем не здійснювалось платежів на погашення заборгованості, тому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за вищезазначеним договором.
Виходячи з наведеного, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № [номер приховано] від 15.09.2012 у розмірі 73928,74 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 15 червня 2026 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 29 червня 2026 року представник ТОВ «Діджи Фінанс», подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду у повному обсязі та прийняти нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
Узагальнені доводи апелянта зводяться до того, що розбіжність у зазначенні календарної дати договору не могла бути достатньою підставою для висновку суду першої інстанції про недоведеність переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, висновок суду про відсутність доказів переходу права вимоги є наслідком надмірно формального підходу для оцінки доказів, суд першої інстанції зробив неправильний висновок щодо юридичної природи кредитного договору, не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, обмежившись оцінкою розбіжності дати договору з датою, зазначеною в Реєстрі боржників до договору факторингу, хоча жодного належного та допустимого доказу існування іншого договору № [номер приховано] від 19.04.2012 матеріали справи не містять. Сам по собі факт зазначення різних дат у документах не свідчить про існування різних кредитних договорів та не спростовує переходу права вимоги до нового кредитора.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи від 30 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії: судді Гончар М.С. та Кочеткова І.В.
Ухвалою від 30 червня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., справу витребувано у суду першої інстанції.
08 липня 2026 року в справа надійшла до апеляційного суду.
Ухвалою апеляційного суду від 09липня 2026 року відкрито провадження, відповідачеві наданий строк на надання відзиву, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, на підстави положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що є тимчасово окупованою територією, статус внутрішньо переміщеної особи не отримав, про апеляційне провадження повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Запорізького апеляційного суду «Судова влада України»
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідач відзив не надав, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду заочного рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
В силу вимог ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга представника позивача у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ч. 1 ст. 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 гл. 9 р. ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами ані факту виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем у заявленому розмірі, ані правових підстав для його стягнення. Позивачем не надано зокрема самого кредитного договору № [номер приховано] від 15.09.2012 за яким позивач просить стягнути заборгованість в загальному розмірі 73928,74 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 52038,20 грн. та заборгованості за відсотками - 21890,54 грн, що позбавляє суд можливості встановити, по-перше сам по собі факт події укладення такого кредитного договору, та по-друге умови визначені договором (в т.ч. розмір наданого кредиту, відсоткову ставку, строк кредитування, тощо).
З матеріалів справи вбачається та було звернуто увагу позивача судом першої інстанції, що 19.04.2012 між ТОВ «ОТП Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №[номер приховано]. Відповідно до умов укладеного договору загальний розмір кредиту 6940 грн на придбання товару у продавця . Строк кредиту становить 20 місяців. Розмір процентної ставки становить 0,01% річних.
Відповідно до п.п. 2.2.1. Договору, Банк відкриває Держателю Картковий рахунок в гривнях та випускає Кредитну картку типу MasterСard Standard, а також виконує розрахункове обслуговування Платіжних операцій, здійснених з використанням Кредитної картки, її реквізитів чи без використання Картки.
Надані позивачем додатки до договору №[номер приховано], зокрема графік платежів, згоду на обробку персональних даних та інші документи (рахунки, накладні, специфікація до кредитного договору) також датовані саме 19 квітня 2012 року.
Зі змісту розрахунку заборгованості, що був наданий до позову, вбачається, що заборгованість здійснена за кредитним договором № [номер приховано] від 15.09.2012 станом на 15.03.2024 року, та за період з 25.10.2015 по 04.03.2024 у загальному розмірі становить 73928,74 грн.
Також позивачем надана виписка з рахунка приватного клієнта № [номер приховано] щодо здійснення операцій з грошовими коштами за період з 10 листопада 2015 року по 11 грудня 2021 року.
15.03.2024 між АТ «ОТП БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір факторингу № 15/03/24, згідно якого первісний кредитор Акціонерне товариство «ОТП БАНК» відступив на користь нового кредитора ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги за кредитним договором № [номер приховано] від 15.09.2012 у розмірі 73928,74 грн, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до Договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024.
Отже, наявні в матеріалах справи письмові докази дають підстави вважати, що за договором факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024 (первісний кредитор АТ «ОТП БАНК») позивач набув право вимоги за кредитним договором № [номер приховано] від 15.09.2012, загальна сума заборгованості боржника ОСОБА_1 становить 73928,74 грн., у той час як виходячи із досліджених судом першої інстанції доказів, встановлено, що Договір про споживче кредитування №[номер приховано] був укладений між первісним кредитором ТОВ «ОТП Кредит» та ОСОБА_1 в іншу дату, якою є 19 квітня 2012 року.
Звертаючись до суду позивач посилався на набуття права вимоги за кредитним договором № [номер приховано] від 15.09.2012, який ним було зазначено у позові, що за його доводами був укладений між відповідачем та АТ «ОТП БАНК», згідно Договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024, що підтвердив наданням витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу.
Разом з тим, матеріли справи не містять копії кредитного договору №[номер приховано] від 15 вересня 2012 року, що був укладений між відповідачем та АТ «ОТП БАНК», на який позивач посилався в обґрунтування заявлених вимог.
Колегія суддів апеляційного суду цілком погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведення позивачем належними, допустимими та достатніми доказами ані факту набуття позивачем права вимоги за кредитним договором №[номер приховано] від 19 квітня 2012 року, ані виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем за кредитним договором №[номер приховано] від 15 вересня 2012 року, з огляду на таке.
Згідно із ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом ст.. 12 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами ч.1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст.519 ЦК України).
Отже, для підтвердження набуття права вимоги позивач має надати докази, які дають можливість ідентифікувати конкретне зобов`язання, право вимоги за конкретним кредитним договором за яким перейшло до нового кредитора.
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №[номер приховано] укладений між ТОВ «ОТП КРЕДИТ» та ОСОБА_1 19 квітня 2012 року. Натомість відповідно до договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024, за яким Акціонерне товариство «ОТП БАНК» відступило право вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», з Реєстру боржників до договору факторингу набуття права вимоги за кредитним договором №.1001653481 від 15.09.2012 укладеним між відповідачем та АТ «ОТП БАНК», який до матеріалів справи позивачем не долучався.
При цьому обов`язок надати належні докази, які б дозволяли встановити, що право вимоги, набуте ним за договором факторингу, стосується саме кредитного зобов`язання, оформленого договором від 19.04.2012 року, покладається на позивача. Натомість такі докази в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ТОВ «Діджи Фінанс» не довело наявність права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором №.1001653481 від 15.09.2012 у заявленому до стягнення розмірі.
Доводи представника апелянта щодо відсутності доказів існування іншого договору не є слушними, оскільки вони не спростовують того, що власне позивач не довів тотожність кредитного зобов`язання, право вимоги за яким ним набуто, із кредитним зобов`язанням, що виникло на підставі договору про надання споживчого кредиту, копію якого він надав до позову.
Аргументи апелянта про те, щодо зазначення однакового номеру кредитного договору у наданих документах, а також відображення у виписці зі здійснення банківських операцій є підтвердженням існування одного кредитного зобов`язання, а зазначена дата є лише датою початку обліку операцій за кредитним продуктом є сумнівними, оскільки у виписці з рахунка приватного клієнта № [номер приховано] зазначена взагалі інша дата - 10.11.2015, яка є відмінною дати споживчого кредиту -19 квітня 2012 року та дати договору, за яким у позовній заяві заявлено вимоги - 15 вересня 2012 року, що також зазначена в Реєстрі боржників до договору факторингу.
Сам факт наявності однакового номера договору та здійснення операцій за рахунком за іншою датою не доводить, що саме право вимоги за договором від 19 квітня 2012 було відступлене первісним кредитором позивачу та жодним чином не виключає можливості існування іншого кредитного договору, датованого у фінансовому документі, яким є Реєстр боржників до Договору факторингу №15/03/24 від 15.03.2024. Жодних доказів на підтвердження додаткових угод щодо виправлення дати, тощо, апелянтом не надано. Наявність помилки в одному фінансовому документі гіпотетично не виключає можливість існування помилки в зазначені номеру кредитного договору, копія якого долучена до справи.
Доводи апелянта щодо фактичного користування відповідачем кредитними коштами, здійснення ним відповідних погашень, неналежної (за доводами апелянта) оцінки судом першої інстанції наданої позивачем сукупності доказів, не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію апелянта, яку він вважає єдино вірною та правильною.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін,яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України, за змістом якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Апеляційний суд на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.
Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
В силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Проте, докази, передбачені ч. 2-3 ст. 367 ЦПК України, у цій справі відсутні та позивачем апеляційному суду не надані.
Згідно із ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 133, 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни, отже апеляційну скаргу слід залишити без задоволення..
Також, в силу вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови Банку у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», в особі представника Романенка Михайла Едуардовича, - залишити без задоволення.
Заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 15 червня 2026 року у цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 07 вересня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.
Головуючий суддя: Л.Г. Салтан
Члени колегії:
Суддя: М.С. Гончар
Суддя: І.В. Кочеткова