Дата документу 07.09.2026 Справа № 334/2342/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 334/2342/26 Головуючий у І інстанції: Філіпова І.М.
Провадження № 22-ц/807/1986/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Кочеткової І.В.,
Мінгазова Р.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2026 року у справі за позовом Товариства обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У С Т А Н О В И Л А:
У березні 2026 року ТОВ «Діджи фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 01.02.2014 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №[номер приховано], відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит, у розмірі визначеному кредитним договором на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до мов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та Правилах надання і повернення кредиту що розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця.
15.03.2024 року між АТ «ОТП Банк» та позивачем укладено договір факторингу №15/03/24, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №[номер приховано] від 01.02.2014 року .
Згідно договору факторингу сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою, становить 91735,10 грн, із яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 60568,10 грн; - заборгованість за відсотками становить 31167,00 грн; - заборгованість за комісійними винагородами становить 0,00 грн; - заборгованість за пенею становить 0,00 грн.
Посилаючись на означені обставини позивач просив стягнути з відповідача на користь позивачазаборгованість за кредитним договором №[номер приховано] від 01.02.2014 року у розмірі 91 735,10 грн, а також судових витрат по оплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн, витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Заочним рішенням від 25 червня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ТОВ «Діджи Фінанс» через підсистему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам, просить скасувати заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2026 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно виходив із того, що зазначення у витягу з Реєстру боржників до договору факторингу дати 01.02.2014 року свідчить про існування окремого кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять будь-якого іншого договору №[номер приховано] від цієї дати. При цьому, як зазначає ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції не врахував зміст кредитного договору № [номер приховано] від 02.08.2013 року, умовами якого передбачено не лише надання споживчого кредиту на придбання товарів, а й відкриття карткового рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії, заборгованість за якою, за твердженням апелянта, є предметом заявлених позовних вимог. Апелянт посилається на те, що всі подані докази - кредитний договір, банківська виписка, розрахунок заборгованості, витяг з Реєстру боржників та договір факторингу - містять один і той самий номер кредитного договору № [номер приховано], а також інші ідентифікуючі дані відповідача та розмір заборгованості, у зв`язку з чим розбіжність лише у календарній даті, на його думку, не спростовує тотожність зобов`язання та перехід права вимоги до позивача. Крім того, ТОВ «Діджи Фінанс» зазначає, що суд не надав належної оцінки банківській виписці, з якої вбачається рух коштів за рахунком № НОМЕР_1 , а також примітці банку щодо відображення внутрішньобанківських операцій, вважаючи ці обставини такими, що підтверджують користування відповідачем кредитною лінією саме в межах спірного кредитного договору. Апелянт вважає, що суд першої інстанції, встановивши факт укладення сторонами кредитного договору № [номер приховано] від 02.08.2013 року, без достатніх підстав дійшов висновку про відсутність доказів переходу права вимоги за цим договором, фактично ототожнивши зазначення дати 01.02.2014 року у документах про заборгованість з існуванням іншого правочину.
Також апелянт зазначає, що номер кредитного договору № [номер приховано] є основною індивідуалізуючою ознакою спірного зобов`язання, а тому сама по собі відмінність у даті не може свідчити про відсутність у позивача права вимоги. На переконання ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, оцінивши окремий реквізит документів поза їх взаємним зв`язком, замість встановлення змісту правовідносин сторін та факту існування заборгованості. Крім того, скаржник вказує, що суд не встановив, які саме правовідносини виникли між сторонами за договором №[номер приховано], не надав належної оцінки руху коштів, розрахунку заборгованості та доказам переходу права вимоги, а тому рішення, на його думку, не відповідає вимогам статей 89, 263, 264 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження набуття права вимоги за кредитним договором № [номер приховано] від 02.08.2013, укладеним між відповідачем та ПАТ «ОТП БАНК», який долучений до матеріалів справи, оскільки матеріали справи свідчать про набуття права вимоги за кредитним договором № [номер приховано] від 01.02.2014, укладеним між відповідачем та АТ «ОТП БАНК», який до матеріалів справи позивачем не долучався. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Діджи Фінанс» не доведено наявність у товариства права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором № [номер приховано] від 02.08.2013.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 02.08.2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №[номер приховано].
Відповідно до п 1.1 договору, Банк надає позичальнику споживчий кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах: сума кредиту - на придбання товару у продавця на загальну суму 2792,16 грн, зі сплатою відсотків 0,01 річних на строк 12 місяців.
Відповідно до п. 2.1 договору, банк та позичальник підтверджують факт укладення м між ними договору про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток на підставі Правил користування кредитною карткою MasterCard, що розміщені на інтернет - сайті банку.
Згідно п. 2.2.2 договору, в порядку передбаченому угодою надає позичальнику кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії до карткового рахунку у розмірі передбаченому угодою, а позичальник приймає кредит та зобов`язується повернути суму отриманого кредиту на умовах, в строки та в порядку, що передбачені угодою.
Розмір кредитного ліміту складає 1000,00 грн. В будь-який час строку дії цього договору банк має право змінити розмір кредитного ліміту без зазначення причин такої зміни (п. 2.4 договору).
Строк дії кредитної ліні становить роки з моменту підписання банком та позичальником цього договору.
15.03.2024 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діжи Фінанс» укладено договір факторингу №15/03/24.
Згідно п. 2.1 договору, клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами укладеними між клієнтам і боржниками, в розмірі портфеля заборгованості.
Відповідно до копії витягу з додатку до договору факторингу №15/03/24 від 15.03.2024 року позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №[номер приховано] від 01.02.2014 року у розмірі 91735,10 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 60568,10 грн; заборгованість за відсотками становить 31167 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 0,00 грн; заборгованість за пенею становить 0 грн.
Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Отже, для підтвердження набуття права вимоги позивач має надати докази, які дають можливість ідентифікувати конкретне зобов`язання, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.
Так, із матеріалів справи убачається, що кредитний договір № [номер приховано] укладений 02 серпня 2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .
Водночас у позовній заяві, договорі факторингу № 15/03/24 від 15 березня 2024 року, витягу з Реєстру боржників до цього договору та розрахунку заборгованості зазначено кредитний договір № [номер приховано] від 01 лютого 2014 року. Кредитний договір № [номер приховано] від 01 лютого 2014 року до матеріалів справи позивачем не долучено.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ТОВ «Діджи Фінанс» набуття права вимоги до ОСОБА_1 саме за кредитним договором № [номер приховано] від 02 серпня 2013 року, копія якого міститься в матеріалах справи, а також про неможливість перевірити розрахунок заявленої до стягнення заборгованості за цим договором.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про недоведеність набуття ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за кредитним договором №[номер приховано] від 02 серпня 2013 року, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Як правильно встановив суд першої інстанції, на підтвердження виникнення спірного зобов`язання позивачем надано кредитний договір № [номер приховано] від 02 серпня 2013 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 . Водночас на підтвердження переходу права вимоги за цим договором позивач посилається на договір факторингу № 15/03/24 від 15 березня 2024 року та витяг з Реєстру боржників до нього, у якому зазначено кредитний договір № [номер приховано] від 01 лютого 2014 року.
При цьому кредитний договір від 01 лютого 2014 року до матеріалів справи позивачем не надано.
Посилання апелянта на те, що номер кредитного договору в зазначених документах є однаковим, не спростовує встановленої судом першої інстанції невідповідності. Сам по собі збіг номера договору не дає можливості достовірно встановити, що право вимоги, зазначене у Реєстрі боржників до договору факторингу, стосується саме кредитного договору від 02 серпня 2013 року, копія якого міститься в матеріалах справи. При цьому надані позивачем розрахунок заборгованості та банківська виписка також містять посилання на кредитний договір № [номер приховано] від 01 лютого 2014 року, що не усуває розбіжності щодо ідентифікації кредитного зобов`язання та не дає можливості перевірити розмір заявленої до стягнення заборгованості саме за договором від 02 серпня 2013 року.
Посилання апелянта на те, що зазначення дати 01 лютого 2014 року пов`язане з початком відображення банком внутрішньобанківських операцій за рахунком, також не спростовує наведених висновків, оскільки сама по собі така примітка банку не підтверджує, що право вимоги, зазначене у договорі факторингу та Реєстрі боржників, стосується саме кредитного договору № [номер приховано] від 02 серпня 2013 року. Інших належних доказів, які б підтверджували відповідність зазначених у договорі факторингу та Реєстрі боржників відомостей кредитному договору від 02 серпня 2013 року, позивачем не надано.
Таким чином, наведені апелянтом доводи та надані докази не усувають розбіжностей щодо ідентифікації спірного кредитного зобов`язання та не підтверджують, що право вимоги, набуте ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за договором факторингу № 15/03/24 від 15 березня 2024 року, стосується саме кредитного договору № [номер приховано] від 02 серпня 2013 року, копія якого міститься в матеріалах справи. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності заявлених позовних вимог та правомірно відмовив у їх задоволенні.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права та процесуального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вони були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» слід залишити без задоволення, а заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2026 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2026 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 07 вересня 2026 року.
Головуючий:
Судді: