УХВАЛА
07 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/284/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія" (далі - ПрАТ "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія", скаржник)
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія"
до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Робоча-152/2" (далі - ОСББ "Робоча-152/2")
про стягнення 556 029,04 грн,
ВСТАНОВИВ:
ПрАТ "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія" 25.08.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 904/284/25 і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку для подачі касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 904/284/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2026 для розгляду справи № 904/284/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Власова Ю.Л., Бенедисюка І.М.
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2026.
ОСББ "Робоча-152/2" 27.08.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду із запереченнями проти відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ПрАТ "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія".
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ПрАТ "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просило стягнути з ОСББ "Робоча-152/2" вартість необлікованої електричної енергії, що виникли внаслідок порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії в сумі 556 029,04 грн.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 31.03.2025 у справі № 904/284/25 позовні вимоги ПрАТ "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія" до ОСББ "Робоча-152/2" про стягнення 556 029,04 грн задовольнив; стягнув з ОСББ "Робоча-152/2" на користь ПрАТ "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія" вартість необлікованої електричної енергії в сумі 556 029,04 грн, судовий збір у сумі 6 672,35 грн.
Центральний апеляційний господарський суд постановою від 01.07.2026 у справі № 904/284/25 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2025 у справі № 904/284/25 - скасував; ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ПрАТ "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія" в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов подано у 2025 році. Предметом позову у справі № 904/284/25 є стягнення вартості необлікованої електричної енергії в сумі 556 029,04 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000,00 грн), тому в розумінні Господарського процесуального кодексу України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У касаційній скарзі ПрАТ "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія" із посиланням на підпункти "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, зокрема, вказує на те, що (дослівно): "Враховуючи, що питання, висвітлені в судовій справі № 904/284/25, мають велике значення для формування єдиної правозастосовчої практики серед учасників енергетичного ринку, вважаємо розгляд цієї касаційної скарги вкрай необхідним. Розгляд справи в касаційний інстанції носить вирішальне значення для функціонування підприємства критичної інфраструктури в період воєнного стану, відшкодування матеріальної шкоди спричиненої порушниками ПРРЕЕ і спрямування коштів на реконструкцію пошкодженої ворогом енергетичної інфраструктури нашої Країни".
Розглянувши наведені міркування касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, у контексті наявності / відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Такий підхід щодо вимірів застосований Великою Палатою Верховного Суду під час оцінки "виняткової правової проблеми" та на розсуд суду, що є сталою практикою (див. ухвали Верховного Суду від 14.05.2026 у справах № 906/1552/25, №911/1415/24, від 09.06.2026 у справі 910/13784/25, від 29.06.2026 у справі № 922/4409/25, від 14.07.2026 у справі № 913/51/25, від 28.07.20216 у справі № 906/1403/25, від 20.08.2026 у справі № 910/11518/25, від 31.08.2026 у справі №903/171/26, та ін.), застосував і Верховний Суд під час оцінки наявності випадків і в цій касаційній скарзі.
Кількісний вимір ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі, в касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у подібних правовідносинах. Отже, недоведений якісний і кількісний показники наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України Судом відхиляються, як необґрунтовані.
Водночас "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес" є оціночними чинниками, враховуючи статус Верховного Суду, і у цих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Стосовно "винятковості значення" справи для учасника та "суспільного інтересу", то в цьому випадку оцінка судом таких випадків може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів. При цьому винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте саме лише твердження скаржника про те, що справа/касаційна скарга має виняткове значення для нього та становить значний суспільний інтерес без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а отже ці доводи є абстрактними і декларативними.
Твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Судом відхиляються як необґрунтовані.
Скаржник не довів крізь призму пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України наявності випадків для касаційного оскарження судових рішень у справах з ціною позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Скаржник мав розуміти, що Верховний Суд є "судом права", а не факту.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як "суду права" цю справу.
Водночас Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені частинною другою статті 287 ГПК України та за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, як випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є різними та не тотожними поняттями.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Поряд з цим колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї із сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Суд взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Суд також враховує правову позицію, висловлену ЄСПЛ в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці ЄСПЛ та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Колегія суддів виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є справою з ціною позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за нормами Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищевикладені мотиви, не наведено.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 904/284/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, наявне у касаційній скарзі клопотання про поновлення строку для подачі касаційної скарги не розглядається.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Підприємство з експлуатації електричних мереж "Центральна енергетична компанія" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 904/284/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов