ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року Справа №160/20974/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
17.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року з одночасною виплатою рівноцінної грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 07.02.2023;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 07.02.2023 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, обчисливши щомісячний розмір індексації 3851,86 грн., як різницю між сумою індексації, обчисленої в березні 2018 року з застосуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, і розміром підвищення доходу в березні 2018 року з одночасною виплатою рівноцінної грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 26.06.2004 по 07.02.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 йому не нараховувалася і не виплачувалася, хоча посадовий оклад військовослужбовців у цей період визначався постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 і в останнє підвищувався у січні 2008 року, який і є місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін. За період з 01.03.2018 по 07.02.2023 позивач вважає, що відповідач не врахував вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, і не нарахував йому індексацію-різницю у розмірі 3851,86 грн щомісячно.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з 18.08.2026.
28.07.2026 до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 , в якому відповідач проти позову заперечив. Зазначив, що індексація за 2016-2018 роки не нараховувалася через відсутність бюджетного фінансування; що позивач не довів зміну свого посадового окладу саме в січні 2008 року, а з 01.12.2015 базовий місяць визначається індивідуально, у зв`язку з чим ним мав би бути січень 2016 року; що визначення базового місяця є дискреційним повноваженням відповідача, а вимога в цій частині - передчасною. Щодо індексації-різниці відповідач зазначив, що позивач не навів власного розрахунку, а тому факт порушення не доведено. Відповідач також послався на те, що дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинено на 2023 рік, заперечив проти покладення обов`язку виплатити кошти саме за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 і вважав передчасною вимогу про компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб.
28.07.2026 до суду надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду. Відповідач зазначив, що частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовується, оскільки спір стосується не виплат при звільненні, а щомісячних нарахувань, про які позивач дізнавався щомісяця; тримісячний строк, на думку відповідача, розпочався після скасування карантину з 30.06.2023 і сплив 30.09.2023, тоді як позов подано 17.07.2026.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що наказом Міністра оборони України від 26.06.2004 № 373 ОСОБА_1 призначено на посаду офіцера-психолога, а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.07.2004 № 163 його зараховано до списків особового складу цієї військової частини з 27.07.2004. Зазначені обставини підтверджуються архівною довідкою Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.02.2023 № 27 встановлено, що майора ОСОБА_1 , заступника командира самохідно-артилерійського дивізіону з морально-психологічного забезпечення бригадної артилерійської групи, який наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.12.2022 № 1985 призначений на посаду заступника командира бригади з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що справи та посаду здав 07.02.2023, виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення з 07.02.2023 і направлено для подальшого проходження військової служби. Календарна вислуга років на день виключення зі списків становить 22 роки 6 місяців.
Отже, службові відносини позивача з Військовою частиною НОМЕР_1 припинилися 07.02.2023 у зв`язку з переведенням до іншої військової частини, а не у зв`язку зі звільненням з військової служби; військову службу позивач продовжив у Військовій частині НОМЕР_2 .
Розміри грошового забезпечення позивача за лютий і березень 2018 року підтверджуються картками особового рахунку військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 за 2016-2019 роки, копії яких наявні в матеріалах справи.
Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Водночас для вимог про виплату грошового забезпечення спеціальною нормою є стаття 233 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 виснував, що до правовідносин, які виникли до 19.07.2022, застосовується стаття 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, за якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, на позовні вимоги за період з 01.01.2016 по 18.07.2022 строк звернення до суду не поширюється.
Щодо періоду з 19.07.2022 суд зазначає таке.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), і воно втратило чинність з дня ухвалення цього Рішення.
Верховний Суд у постанові від 21.01.2026 у справі № 420/20606/24 зазначив, що Конституційний Суд України розмежував тримісячний строк для звернення до суду звільненого працівника, встановлений частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, і тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин, встановлений частиною 1 цієї статті, приписи якої визнано неконституційними.
Судом встановлено, що позивача не було звільнено з військової служби - його переведено до іншої військової частини, і військову службу він продовжив. За таких обставин частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлює тримісячний строк для звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, до спірних правовідносин не застосовується.
Сам відповідач у клопотанні також наполягає на тому, що частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України тут не застосовується, а строк слід обчислювати за загальним правилом - від моменту, коли позивач дізнавався про порушення свого права щомісяця. Проте таке загальне правило міститься саме в частині 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, тримісячний строк за якою є неконституційним і втратив чинність.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.08.2026 у справі № 340/8328/24 скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду, визнавши помилковим обчислення строку звернення до суду від щомісячного отримання грошового забезпечення, а не від звільнення з військової служби.
За таких обставин підстав для залишення позовної заяви без розгляду в порядку частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України немає, а клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абзацом другим частини 1 статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.
Обов`язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»: державні соціальні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення, є обов`язковими для всіх державних органів (частина 2 статті 19 цього Закону).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Абзацом другим пункту 1-1 Порядку № 1078 передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з абзацами першим, другим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму; грошове забезпечення індексується у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Абзацом п`ятим цього ж пункту визначено, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків; обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення.
Абзацами третім і четвертим пункту 5 Порядку № 1078 встановлено, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. За абзацом шостим цього ж пункту до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Пунктом 10-2 Порядку № 1078 установлено, що для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу і початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення посадового окладу за посадою, яку обіймає особа, а не індивідуальне зростання її доходу.
Щодо періоду з 01.01.2016 по 28.02.2018 суд зазначає таке.
Розміри посадових окладів військовослужбовців у цей період визначалися постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною з 01.01.2008 і діяла до 01.03.2018 - до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2023 у справі № 380/1730/22 виснував, що якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для них «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку № 1078; за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року (пункти 62-64 постанови).
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) є січень 2008 року.
Доводи відповідача про те, що визначення місяця підвищення тарифної ставки (окладу) є його дискреційним повноваженням, а вимога позивача в цій частині - передчасною, суд відхиляє.
У тій самій постанові від 22.03.2023 у справі № 380/1730/22 Верховний Суд зазначив, що у спірному періоді (з 01.01.2016 до 01.03.2018) повноваження державних органів щодо визначення «місяця підвищення тарифних ставок (окладів)» не були дискреційними, оскільки нормами Порядку № 1078 установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року (пункт 65), а висновок суду апеляційної інстанції про передчасність позовних вимог про зобов`язання здійснити нарахування індексації із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року є помилковим (пункт 69).
Аналогічно Верховний Суд у постанові від 07.07.2026 у справі № 200/8295/24 (пункт 50) зазначив, що з огляду на правила й умови нарахування суми індексації, встановлені пунктом 5 Порядку № 1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними, а обмежене фінансування жодним чином не впливає на право особи отримати такий вид індексації грошового забезпечення.
З цих же мотивів суд відхиляє і доводи відповідача про відсутність бюджетного фінансування як підставу для ненарахування індексації.
Щодо періоду з 01.03.2018 суд зазначає таке.
01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, якою затверджено нові схеми тарифних розрядів за основними типовими посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців. З огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
У зв`язку з підвищенням у березні 2018 року доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то в якому розмірі.
Судом встановлено, що грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року становило 14 171,08 грн, за березень 2018 року - 14 775,32 грн. Отже, грошовий дохід позивача у березні 2018 року збільшився на 604,24 грн (14 775,32 грн - 14 171,08 грн) порівняно з лютим 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року визначається як результат множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку № 1078).
У березні 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762,00 грн; за розрахунком позивача величина приросту індексу споживчих цін, обчисленого наростаючим підсумком з січня 2008 року, склала 252,9 %, а сума можливої індексації - 4456,10 грн (1762,00 грн х 252,9 % / 100).
Розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (604,24 грн) не перевищив суму можливої індексації, а тому відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу і становить 3851,86 грн (4456,10 грн - 604,24 грн).
Суд виходить із розміру індексації-різниці, заявленого позивачем, оскільки відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, в межах позовних вимог.
Верховний Суд у постанові від 07.07.2026 у справі № 200/8295/24 (пункт 61) виснував, що сума індексації-різниці підлягає нарахуванню і виплаті до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення з посади.
Відповідач правильності наведеного розрахунку не спростував, власного контррозрахунку суду не надав, як не надав і відомостей про фактично нараховані та виплачені позивачу суми індексації за спірний період.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Цього обов`язку відповідач не виконав.
Разом з тим суд не може погодитися з періодом, за який позивач просить нарахувати індексацію-різницю.
Пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Верховний Суд у постанові від 18.12.2025 у справі № 380/5270/24 виснував, що оскільки дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було зупинено на 2023 рік, підстави для проведення нарахування суми індексації грошового забезпечення у 2023 році були відсутні, а Порядок № 1078 не може бути самостійною підставою для такого нарахування, коли дія закону про індексацію зупинена.
Наведене прямо визнає і сам відповідач у відзиві.
Отже, за період з 01.01.2023 по 07.02.2023 індексація грошового забезпечення нарахуванню не підлягає, і в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Право позивача на індексацію-різницю підлягає захисту за період з 01.03.2018 по 31.12.2022.
Щодо вимоги про виплату коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» суд зазначає, що визначення коду економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється виплата, належить до компетенції розпорядника (одержувача) бюджетних коштів і стосується порядку виконання судового рішення, а не способу захисту порушеного права позивача. Суд відповідно до частини 2 статті 2 та статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень у реалізації таких повноважень. За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги про одночасну виплату рівноцінної грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб суд зазначає, що пунктом 4 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, а за пунктом 2 цього Порядку право на таку компенсацію мають також особи, звільнені із служби.
Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 01.07.2026 у справі № 160/21472/25 виснував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, а висновок суду першої інстанції про передчасність таких позовних вимог є помилковим. З урахуванням наведеного суд відхиляє доводи відповідача про передчасність цієї вимоги.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір ним не сплачувався, у зв`язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 2, 5, 9, 77, 90, 122, 123, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) - січень 2008 року, із одночасною виплатою грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пунктів 2 і 4 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, у розмірі 3851,86 грн щомісячно, із одночасною виплатою грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пунктів 2 і 4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез