ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року Справа №160/20733/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
16.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса), яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 03 лютого 2023 року по 20 лютого 2023 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців березень 2018 року;
- зобов`язати Військову академію (м. Одеса), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 03 лютого 2023 року по 20 лютого 2023 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за час перебування позивача у Військовій академії (м. Одеса) не нарахував та не виплатив йому індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця березень 2018 року, чим допустив протиправну бездіяльність. Позивач зазначає, що зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» законом про Державний бюджет України на 2023 рік суперечить Конституції України та правовим позиціям Конституційного Суду України, а тому суд на підставі частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України має застосувати акт вищої юридичної сили.
Разом із позовною заявою позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді К.І. Ремез.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
03.08.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхідний № 49455/26), у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Заперечення відповідача зводяться до того, що Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а тому індексація грошового забезпечення військовослужбовцям за 2023 рік не провадилась. Крім того, відповідач заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду, обчислюючи його з 20.02.2023 - дня вибуття позивача з Військової академії (м. Одеса).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що у період з 03 лютого 2023 року по 20 лютого 2023 року позивач проходив навчання на курсах підвищення кваліфікації у Військовій академії (м. Одеса) та одержував за цей період грошове забезпечення за місцем навчання.
Листом Військової академії (м. Одеса) від 06.05.2026 № 192/111/ВихЗПІ та доданою до нього довідкою від 06.05.2026 № 6/67/634 підтверджено, що за період з 03.02.2023 по 20.02.2023 позивачу нараховано грошове забезпечення на загальну суму 13 873,34 грн, при цьому індексація грошового забезпечення за цей період не нараховувалась та не виплачувалась.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до абзацу другого пункту 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 цього ж Закону встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Механізм проведення індексації визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), який прийнято на виконання цього Закону.
Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинено на 2023 рік.
Цю обставину встановлено і Верховним Судом. У постанові від 18 грудня 2025 року у справі № 380/5270/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що відповідне положення Закону № 2710-IX є чинним та неконституційним не визнавалось; оскільки дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було зупинено на 2023 рік, то підстави для проведення нарахування суми індексації грошового забезпечення, механізм розрахунку якої визначено Порядком № 1078, у 2023 році були відсутні. Верховний Суд також вказав, що Порядок № 1078 не може бути самостійною підставою для проведення індексації, оскільки є інструментом, який застосовується лише тоді, коли чинне законодавство дозволяє це робити, а також що суд не може за власною ініціативою застосовувати норми закону, дія якого у визначеному Конституцією України порядку була зупинена.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 28 червня 2024 року у справі № 200/2319/23, вказавши на відсутність підстав для індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 02.03.2023, та у постанові від 23 грудня 2025 року у справі № 420/35557/23.
Зазначена правова позиція застосована і Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 19 червня 2026 року у справі № 280/9913/25 та від 30 червня 2026 року у справі № 340/2828/24.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Спірний період, за який позивач просить нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, - з 03 лютого 2023 року по 20 лютого 2023 року - повністю охоплюється часом, на який дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було зупинено.
За таких обставин у відповідача відсутній обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період, а відтак і протиправна бездіяльність відповідача відсутня. Ненарахування індексації за період з 03.02.2023 по 20.02.2023 відповідає вимогам законодавства, чинного на час спірних правовідносин.
Щодо доводів позивача про те, що зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» законом про Державний бюджет суперечить Конституції України та правовим позиціям Конституційного Суду України, суд зазначає таке.
Відповідне положення Закону № 2710-IX неконституційним Конституційним Судом України не визнавалось і є чинним. За відсутності рішення Конституційного Суду України про неконституційність цього положення суд не може відмовити в його застосуванні та за власною ініціативою застосувати норми закону, дію якого зупинено у визначеному Конституцією України порядку. Цей самий довід був предметом оцінки Верховного Суду у справі № 380/5270/24 і був ним відхилений.
Суд також зазначає, що правові позиції, на які посилається позивач, сформовані у справах щодо пенсійного забезпечення, де спеціальний закон містить пряму заборону змінювати умови та норми забезпечення інакше, ніж шляхом внесення змін до нього. Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» такого застереження не містить, а тому ці позиції до спірних правовідносин не застосовуються.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Верховний Суд у складі судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 420/27284/24 сформулював висновок, що стаття 233 Кодексу законів про працю України є спеціальною нормою відносно частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. У тій самій постанові Верховний Суд вказав, що у разі заявлення вимог щодо виплати належних сум під час проходження публічної служби тримісячний строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України - з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Цей висновок сформульовано до втрати чинності частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.
Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України, з якою відповідач фактично пов`язує початок перебігу строку, регулює звернення до суду особи, звільненої з роботи (служби), та пов`язує його з днем одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Матеріали справи не містять доказів звільнення позивача з військової служби. Навпаки, з індивідуальних відомостей про застраховану особу, сформованих Пенсійним фондом України 30.04.2026 та доданих до позовної заяви, вбачається, що позивач перебуває на військовій службі безперервно, а відомості про нього подавались страхувальниками до березня 2026 року включно. Отже вибуття позивача з Військової академії (м. Одеса) 20.02.2023 було зумовлене закінченням навчання на курсах підвищення кваліфікації, а не звільненням з військової служби, і підстав для застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України немає.
Про розмір нарахованого та виплаченого йому за спірний період грошового забезпечення і про відсутність у ньому індексації позивач дізнався з листа Військової академії (м. Одеса) від 06.05.2026 № 192/111/ВихЗПІ, а позовну заяву подано до суду 16.07.2026. Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду визнано такою, що не відповідає Конституції України, у зв`язку з чим відповідне положення втратило чинність з дня ухвалення цього Рішення і на час звернення позивача до суду вже не діяло. Отже, тримісячний строк, який обчислює позивачеві відповідач, законом не встановлений.
За таких обставин суд не вбачає підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, а спір підлягає вирішенню по суті заявлених вимог.
Заявлене позивачем одночасно з позовною заявою клопотання про поновлення строку звернення до суду за таких обставин вирішенню по суті не підлягає, оскільки поновленню підлягає лише пропущений строк.
Оцінюючи додані відповідачем до відзиву витяги з наказів начальника Військової академії (м. Одеса), суд зазначає, що вони стосуються іншої особи та інших періодів, а тому не містять інформації щодо предмета доказування у цій справі і в силу статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України не є належними доказами. Водночас обставини перебування позивача у Військовій академії (м. Одеса) з 03.02.2023 по 20.02.2023 сторонами не заперечуються та підтверджуються листом і довідкою самого відповідача від 06.05.2026.
Окремо суд звертає увагу, що вимога позивача сформульована як нарахування індексації «з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення», тоді як за довідкою відповідача від 06.05.2026 № 6/67/634 індексація за спірний період не нараховувалась взагалі. Розрахунок індексації, доданий до позовної заяви, складено за період з січня по грудень 2023 року, тобто не відповідає заявленому у позові періоду.
Зважаючи на те, що підстави для проведення індексації у спірний період були відсутні, доводи позивача щодо визначення базового місяця березень 2018 року та щодо механізму обчислення суми індексації на вирішення спору не впливають і окремій оцінці не підлягають.
Вимога про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, є похідною від вимоги про нарахування та виплату індексації, а тому також задоволенню не підлягає.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши бездіяльність відповідача за наведеними критеріями, суд дійшов висновку, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 03.02.2023 по 20.02.2023 вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тобто відповідають вимогам пункту 1 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Судовий збір позивачем не сплачувався на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасником бойових дій, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез