ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року Справа №160/14167/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,-
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за абз. 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та звільнити його з військової служби за абз. 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 і фактично здійснює постійний сторонній догляд за своїм рідним дядьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду та зареєстрований за однією з позивачем адресою. Позивач зазначає, що донька зазначеної особи є студенткою і навчається за кордоном, у зв`язку з чим не має можливості здійснювати догляд за батьком, а інших членів сім`ї, крім позивача та доньки, ця особа не має.
Позивач вказує, що звернувся з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», проте відповідач відмовив у його задоволенні, пославшись на наявність в особи, за якою планується догляд, повнолітньої доньки та на те, що чинне законодавство не передбачає такої правової форми, як відмова від здійснення постійного догляду за батьками.
Позивач вважає таку відмову протиправною. На його думку, відповідач спотворив зміст заяви доньки, яка не відмовлялася від догляду, а повідомила про перебування за кордоном з поважної причини - у зв`язку з навчанням за денною формою. Позивач наполягає, що поняття відсутності інших членів сім`ї охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її неспроможність здійснювати догляд через об`єктивні обставини, і посилається у зв`язку з цим на практику Верховного Суду. Крім того, позивач стверджує, що покладення на доньку обов`язку особисто доглядати за батьком суперечить статті 43 Конституції України, яка забороняє використання примусової праці, а відповідний обов`язок може бути реалізований у грошовій формі. Позивач також зазначає, що повноваження відповідача у спірних відносинах не є дискреційними.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався (частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, далі - КАС України). При цьому суд зазначає, що неподання відзиву саме по собі не є підставою для задоволення позову: суд у будь-якому разі зобов`язаний перевірити доводи позивача на відповідність вимогам чинного законодавства та оцінити наявні у справі докази.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
23.03.2026 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини, зареєстрований за вх. № 2428/243 від 25.03.2026 у ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами перевірки комісією зазначеного територіального центру складено акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 31.03.2026 № 31, затверджений керівником цього територіального центру.
Актом від 31.03.2026 № 31 встановлено, що позивач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; за цією ж адресою зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 - особи, за якою позивач має намір здійснювати постійний догляд. Документами, що підтверджують інвалідність та потребу цієї особи у постійному догляді, в акті названо копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 від 04.03.2026, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 152/26/334/В, рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, а також висновки лікарсько-консультативної комісії про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду.
Родинний зв`язок між позивачем і ОСОБА_2 зафіксовано в акті за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян як зв`язок другого ступеня споріднення (дядько).
Водночас у ході перевірки комісією встановлено, що ОСОБА_2 має повнолітню доньку - ОСОБА_3 , яка зареєстрована у місті Дніпрі, однак за місцем реєстрації не проживає, догляду не здійснює, перебуває за кордоном (Республіка Хорватія) та проходить там навчання за денною формою. В акті прямо зазначено, що, крім військовослужбовця, є інші не військовозобов`язані родичі, які зобов`язані здійснювати догляд, а саме донька. Інформація про призначення особі, за якою здійснюватиметься постійний догляд, допомоги чи компенсації за здійснення догляду або про звернення до органів соціального захисту населення за такими виплатами чи за отриманням соціальної послуги з догляду вдома в акті зазначена як відсутня.
07.05.2026 позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби до командира Військової частини НОМЕР_1 на підставі абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Листом № 116, отриманим позивачем 13.05.2026, відповідач відмовив у задоволенні рапорту, зазначивши, зокрема, що особа, за якою заявлено догляд, має повнолітню доньку, а чинне законодавство не передбачає такої правової форми, як відмова від здійснення постійного догляду за батьками.
До рапорту позивач долучив документи щодо родинних зв`язків, документи щодо особи, за якою планується догляд, та стану її здоров`я, а також довідку про потребу дитини у домашньому догляді від 02.03.2026 № 18 за формою первинної облікової документації № 080-1/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11 червня 2012 року № 430, видану щодо дитини позивача, витяг з реєстру територіальної громади щодо дружини позивача, довідку про склад сім`ї, заяву доньки особи, за якою планується догляд, та довідку про її навчання з перекладом.
Не погоджуючись із відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався указами Президента України. Воєнний стан діяв як на час звернення позивача з рапортом і прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, так і на час розгляду цієї справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII). Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Підстави звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону № 2232-XII. Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Наведена норма є відсильною: власного переліку сімейних обставин вона не містить, а відсилає до частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII. Своєю чергою, частина дванадцята статті 26 Закону № 2232-XII містить три самостійні та різні за змістом переліки підстав: пункт 1 - для мирного часу, пункт 2 - для періоду дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), пункт 3 - для періоду дії воєнного стану. Оскільки спірні відносини виникли під час дії воєнного стану, застосуванню підлягає виключно перелік, наведений у пункті 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, а підстави, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, до спірних відносин не застосовуються.
Абзацом чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції Закону України від 19.12.2024 № 4170-IX), на який послався позивач у рапорті, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у разі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби за цією підставою виникає лише за одночасної наявності сукупності умов: особа, за якою здійснюється (здійснюватиметься) догляд, є членом сім`ї військовослужбовця другого ступеня споріднення; ця особа є особою з інвалідністю I або II групи; відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Невиконання будь-якої з цих умов виключає виникнення права на звільнення з військової служби за цією підставою.
Порядок реалізації такого права визначено пунктом 14.30 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170, яким Інструкцію доповнено згідно з наказом Міністерства оборони України від 28.04.2025 № 274. За цим пунктом військовослужбовець подає рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до Інструкції, до якого додаються документи, що підтверджують право на звільнення, зазначені, зокрема, у підпункті 28 пункту 5 додатка 19 до Інструкції, а комісія територіального центру комплектування та соціальної підтримки за результатами перевірки складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до Інструкції.
Підпунктом 28 пункту 5 додатка 19 до Інструкції, який стосується саме тієї підстави звільнення, що заявлена позивачем, визначено, що на підтвердження відсутності в особи, за якою здійснюється догляд, інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків) подається один із документів, що підтверджує інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, а також акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд.
Отже, законодавець не залишив поняття відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення на власний розсуд правозастосовця, а прямо окреслив коло обставин, за наявності яких такий член сім`ї вважається відсутнім, і перелік документів, якими ці обставини підтверджуються. Крім того, з наведеного підпункту прямо випливає, що діти особи, за якою здійснюється догляд, належать до членів її сім`ї першого ступеня споріднення.
Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить з такого. Матеріалами справи, зокрема актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 31.03.2026 № 31, підтверджено і позивачем не заперечується, що особа, за якою позивач має намір здійснювати постійний догляд, має повнолітню доньку, тобто члена сім`ї першого ступеня споріднення. Жодної з обставин, з якими підпункт 28 пункту 5 додатка 19 до Інструкції пов`язує висновок про відсутність такого члена сім`ї, у справі не встановлено: доказів наявності у доньки інвалідності, її потреби в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, перебування її під арештом чи відбування нею покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі позивач не надав і на такі обставини не посилався. Навпаки, акт перевірки сімейного стану військовослужбовця містить протилежний висновок - про наявність інших родичів, зобов`язаних здійснювати догляд.
За таких обставин третя з наведених вище умов абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII не виконана, а тому право позивача на звільнення з військової служби за цією підставою не виникло. Це є самостійною і достатньою підставою для висновку про правомірність оскаржуваного рішення відповідача.
Доводи позивача про те, що відсутність інших членів сім`ї слід розуміти як реальну неспроможність таких осіб здійснювати догляд, суд оцінює критично. Навіть за такого підходу, на якому наполягає сам позивач, до кола обставин, що унеможливлюють догляд, він відносить перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі та проходження військової служби, тобто обставини, які не залежать від волі особи. Натомість виїзд за межі України та навчання за кордоном за денною формою є наслідком вільного вибору особи, не позбавляють її можливості повернутися і не є непереборною перешкодою для виконання обов`язку піклуватися про батька. Перебування члена сім`ї першого ступеня споріднення за кордоном саме по собі не свідчить про його відсутність у розумінні абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.
Не заслуговують на увагу і доводи позивача про порушення статті 43 Конституції України. Норма абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII не покладає на членів сім`ї особи з інвалідністю обов`язку особисто виконувати роботу з догляду і не є засобом примусу до праці; вона визначає умови, за яких у військовослужбовця виникає право на звільнення з військової служби. Обов`язок повнолітніх дочки, сина піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу закріплено статтею 172 Сімейного кодексу України, а обов`язок утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, - частиною першою статті 202 цього Кодексу. Наявність такого обов`язку не є примусовою працею у розумінні статті 43 Конституції України. Заява доньки про неможливість особисто здійснювати догляд не належить до документів, з якими підпункт 28 пункту 5 додатка 19 до Інструкції пов`язує висновок про відсутність члена сім`ї, а тому вирішального правового значення для вирішення спору не має.
Суд також враховує, що законодавство передбачає й інші, крім звільнення військовослужбовця з військової служби, механізми забезпечення догляду за особою з інвалідністю, зокрема надання соціальної послуги з догляду вдома. Разом з тим, як зазначено в акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 31.03.2026 № 31, інформація про призначення допомоги чи компенсації за здійснення догляду або про звернення до органів соціального захисту населення за такими виплатами чи за отриманням соціальної послуги з догляду вдома відсутня.
Довідка про потребу дитини у домашньому догляді від 02.03.2026 № 18 за формою № 080-1/о та витяг з реєстру територіальної громади щодо дружини позивача стосуються інших осіб, ніж особа, за якою позивач має намір здійснювати догляд, а тому не підтверджують жодної з умов, передбачених абзацом чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII. Правової оцінки підставам звільнення з військової служби, про які позивач у рапорті не заявляв, суд не надає, оскільки предметом цього спору є правомірність рішення відповідача за заявленою позивачем підставою.
Питання про те, чи є особа, за якою позивач має намір здійснювати догляд, членом сім`ї позивача другого ступеня споріднення, суд окремо не вирішує, виходячи з відповідного запису акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 31.03.2026 № 31, оскільки за наведеного висновку про невиконання іншої обов`язкової умови зазначеної норми це не впливає на результат вирішення спору.
З огляду на те, що передбачені законом умови для звільнення позивача з військової служби за заявленою ним підставою не виконані, відсутні й підстави для зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби. Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У цій справі така сукупність умов відсутня, у зв`язку з чим доводи позивача про недискреційний характер повноважень відповідача не можуть бути підставою для задоволення позову.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши оскаржуване рішення відповідача за наведеними критеріями, суд дійшов висновку, що воно прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, які мають значення для його прийняття, а тому протиправним не є.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд ураховує, що відповідач відзиву не подав, проте правомірність оскаржуваного рішення підтверджується наявними у справі доказами, поданими самим позивачем, зокрема актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 31.03.2026 № 31.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова