ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року Справа №160/21702/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
22.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.05.2026 включно;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно з Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.05.2026 включно на суму виплачених доходів в розмірі 67 183 грн 11 коп.;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 280/152/25 відповідач лише 26.06.2026 виплатив позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення у розмірі 67 183 грн 11 коп. Позивач зазначає, що строки виплати цього доходу порушено, а тому він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яку відповідач у день виплати заборгованості не нарахував і не виплатив, а за наслідками розгляду заяви позивача повідомив про відсутність правових підстав для такої виплати.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні); розгляд справи призначено за наявними у справі матеріалами з 24.08.2026.
23.07.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів є попереднє звернення особи до установи із заявою про виплату такої компенсації та відмова у її виплаті, тоді як позивач із такою заявою до військової частини НОМЕР_1 не звертався, а тому звернення до суду є передчасним. Щодо вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначив, що ці кошти станом на день розгляду справи не нараховані та не виплачені, оскільки є предметом спору, а також що позивач звільнений з військової служби і не є військовослужбовцем, тому приписи пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України до нього не застосовуються.
Відповіді на відзив позивачем до суду не подано.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 280/152/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково та, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.11.2017 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 280/152/25 у відповідній частині залишено без змін; судове рішення набрало законної сили 25.11.2025.
На виконання зазначеного судового рішення Військова частина НОМЕР_1 склала розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 29.11.2017, за яким нараховано 70 719 грн 06 коп., утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 12 729 грн 43 коп. і військовий збір у розмірі 3 535 грн 95 коп., нараховано компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 12 729 грн 43 коп., а сума до виплати визначена в розмірі 67 183 грн 11 коп.
Згідно з платіжною інструкцією від 26.06.2026 № 2684 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала ОСОБА_1 67 183 грн 11 коп. з призначенням платежу «Виплата за рішенням суду від 21.04.2025р. по справі № 280/152/25 індексації в червні 2026 р.».
02.07.2026 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату компенсації, в якій просив виплатити йому компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по дату виплати невиплаченого грошового забезпечення, а також здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб. Зазначена заява надійшла до військової частини 09.07.2026.
Листом від 13.07.2026 № 225/56/1121фс Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що рішення суду у справі № 280/152/25 не містить зобов`язання щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, а тому правові підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів за заявою позивача на даний час відсутні.
Доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення матеріали справи не містять, і відповідачем такі докази не надані.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні за змістом положення закріплені в пунктах 1-5 Порядку № 159, пункт 3 якого прямо відносить до доходів, що підлягають компенсації, заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 травня 2026 року у зразковій справі № 280/8933/24 виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-III, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.
Судом установлено, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.11.2017 фактично виплачено позивачу 26.06.2026, тобто з порушенням установлених строків більш як на один календарний місяць. Зазначений дохід є сумою індексації грошових доходів громадян, прямо названою в статті 2 Закону № 2050-III і пункті 3 Порядку № 159, та не має разового характеру.
Отже, всі три умови, визначені Великою Палатою Верховного Суду, у цій справі наявні.
Суд ураховує, що компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування - самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2026 року у справі № 120/4140/25, застосувавши наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, визнав помилковим підхід судів попередніх інстанцій, за яким вимоги про компенсацію втрати частини доходів є передчасними з тих мотивів, що відповідні суми нараховані за рішенням суду, і задовольнив такі вимоги в частині, що стосується несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення.
У постанові від 02 липня 2026 року у справі № 420/17627/24 Верховний Суд зазначив, що право на компенсацію пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення, а компенсація втрати частини доходів нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.
Водночас позивач просить нарахувати та виплатити компенсацію за період з 01.01.2016 по 31.05.2026 включно, тобто по дату, яка передує дню фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 26.06.2026. Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, а тому спір вирішується в межах заявленого позивачем періоду.
Щодо доводів відповідача про передчасність звернення до суду через відсутність попереднього звернення позивача із заявою про виплату компенсації, суд зазначає таке.
Ці доводи спростовуються матеріалами справи.
02.07.2026 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб; заява надійшла до військової частини 09.07.2026 і розглянута нею по суті, за наслідками чого листом від 13.07.2026 № 225/56/1121фс позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для нарахування та виплати компенсації. Отже, відмова відповідача у виплаті компенсації, яка згідно зі статтею 7 Закону № 2050-III може бути оскаржена громадянином у судовому порядку, у цій справі наявна.
Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 виснував, що аналіз статей 1, 2, 4 Закону № 2050-III та Порядку № 159 свідчить про наявність у суб`єкта владних повноважень прямого обов`язку здійснити компенсацію одночасно з виплатою заборгованості, а відмова у виплаті компенсації не обов`язково повинна оформлюватися окремим рішенням, оскільки законодавством цього не передбачено. Подібного висновку дійшов Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 04 серпня 2026 року у справі № 340/8666/25, зазначивши, що компенсація нараховується та виплачується самостійно відповідачем без будь-якого додаткового звернення особи.
Відповідач станом на 26.06.2026, здійснюючи виплату позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 280/152/25, розрахунку та виплати компенсації втрати частини доходів не здійснив, доказів протилежного матеріали справи не містять.
За таких обставин ненарахування та невиплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною бездіяльністю відповідача, а позовні вимоги в цій частині - обґрунтованими.
Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.
Пункти 4, 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Доводи відповідача про те, що позивач звільнений з військової служби і не є військовослужбовцем, а тому права на таку компенсацію не має, суперечать пункту 2 Порядку № 44, який прямо поширює право на грошову компенсацію і на осіб, звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, право на яке вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Аналогічного висновку дійшов Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 04 серпня 2026 року у справі № 340/8666/25, зазначивши з посиланням на постанови Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17 та від 25 червня 2020 року у справі № 825/761/17, що обставина, за якої станом на день розрахунку особа вже не була військовослужбовцем, жодним чином не впливає на її право отримати цю компенсацію, оскільки відповідач здійснював остаточний розрахунок, який він зі своєї вини своєчасно не зробив, а тому набуте право особа не втратила і на момент фактичної сплати коштів.
Доводи відповідача про те, що відповідні кошти станом на день розгляду справи не нараховані та не виплачені, оскільки є предметом спору, підстав для відмови в задоволенні цієї вимоги не утворюють, оскільки саме ненарахування відповідачем належних позивачу сум і стало підставою для звернення до суду.
Отже, нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів має бути проведена відповідачем із компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Сума 67 183 грн 11 коп., визначена відповідачем у розрахунку, включає нараховану позивачу компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 12 729 грн 43 коп. За пунктами 4, 5 Порядку № 44 така компенсація виплачується одночасно з грошовим забезпеченням, має щомісячний, а не разовий характер, і податок з неї не утримується, а тому вона є доходом у розумінні статті 2 Закону № 2050-III, строки виплати якого також порушено. Отже, ця сума правильно врахована у складі виплаченого з простроченням доходу, на який нараховується компенсація.
Визначаючи зміст обов`язку, який покладається на відповідача, суд виходить з механізму обчислення компенсації. За статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу. Абзацом другим пункту 4 Порядку № 159 визначено, що індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу, при цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Отже, компенсація обчислюється не від загальної суми заборгованості, а окремо за кожен місяць від суми індексації грошового забезпечення, нарахованої за відповідний місяць, і за час, протягом якого саме ця сума не виплачувалася. З огляду на це в резолютивній частині цього рішення суд зазначає період, за який нараховано індексацію грошового забезпечення, та дату її фактичної виплати, оскільки без цих даних обчислити суму компенсації неможливо.
Суд звертає увагу, що в позовній заяві реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача зазначено як НОМЕР_2 . Водночас із довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, платіжної інструкції від 26.06.2026 № 2684 та відзиву відповідача вбачається, що реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 становить НОМЕР_3 . Так само в позовній заяві найменування населеного пункту місця проживання позивача зазначено як «м. Кам`яне», тоді як за паспортом громадянина України місцем проживання позивача є м. Кам`янське. Наведене свідчить про очевидні описки в позовній заяві, а тому в резолютивній частині цього рішення суд зазначає ідентифікаційні дані позивача за первинними документами.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, не нарахувавши та не виплативши позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, діяв всупереч вимогам чинного законодавства.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу зазначених компенсацій.
За таких обставин суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту в межах заявлених позовних вимог, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01.01.2016 по 29.11.2017 та виплаченої 26.06.2026 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 280/152/25, за період з 01.01.2016 по 31.05.2026 включно.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01.01.2016 по 29.11.2017 та виплаченої 26.06.2026 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 280/152/25, за період з 01.01.2016 по 31.05.2026 включно на суму виплачених доходів у розмірі 67 183 грн 11 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез