ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року Справа № 160/15518/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
І. ПРОЦЕДУРА
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , з позовом, у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , щодо відмови у поверненні позивачу незаконно стягнутих грошових коштів у розмірі 9279,54 грн.;
зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , повернути (здійснити перерахування) позивачу ОСОБА_1 незаконно стягнуті грошові кошти у розмірі 9279,54 грн.
Ухвалою суду від 10.06.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 10.06.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
відомості щодо повернення позивачу незаконно стягнутих грошових коштів у розмірі 9279,54 грн.;
звернення позивача про повернення спірних коштів;
листи/відмови відповідача та таке звернення позивача;
інформацію/пояснення за яких підстав було стягнуто з позивача спірну суму 9279,54 грн.;
усі наявні докази щодо суті спору.
Ухвалою суду від 07.08.2026 року продовжено строк розгляду справи №160/15518/26 на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи.
13.08.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 07.09.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі №160/8818/25 задоволені позовні вимоги про визнання протиправним та скасування пунктів наказу про визнання протиправними та скасовано пункти 3.1., 3.2., 3.3., 3.4.3.5. наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 11.02.2025 року № 491.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі №160/8818/25 було залишено без змін.
Вказує, що Військовою частиною НОМЕР_1 на підставі акту приймання-передачі заборгованості від в/ч НОМЕР_3 здійснювались відрахування із сум нарахованого матеріального забезпечення, що утримувалось на підставі Наказу від 11.02.2025 року № 491, який було скасовано судом.
04.12.2026 року позивач звернувся із заявою до в/ч НОМЕР_1 про повернення (сплати) незаконно утриманих грошових коштів.
Листом № 1843/1722 від 25.01.2026 року було повідомлено в/ч НОМЕР_1 про неможливість виконання судового рішення через те, що в/ч НОМЕР_1 не зобов`язано вчиняти будь-яких дій на виконання рішення суду.
Вважає, що бездіяльність Відповідача має наслідком породження правової невизначеності у цій справі.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідно до частини 1 статті 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Частиною четвертою та п`ятою 1 статті 13 Закону №160-IX визначено, що стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.
Згідно частини 1 статті 11 Закону №160-IX у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.
Вказують про те, що 04.12.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою повернути позивачу стягнені 9 279, 54 грн., мотивуючи це наявністю рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі №160/8818/25 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 по справі № 160/8818/25.
Однак, відповідач зазначає про те, що в резолютивних частинах вищевказаних рішеннях судів визнано протиправним та скасовано пункти 3.1., 3.2., 3.3., 3.4., та 3.5. наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 11.02.2025 № 491.
Проте, вказують, що цими рішеннями не зобов`язано Відповідача здійснити повернення стягнутих з Позивача 9 279, 54 грн.
Таким чином, вважають, що у відповідача відсутні будь-які підстави для здійснення виплати Позивачу вищевказаної суми.
У зв`язку із цим Відповідач надав правомірну відмову, оформлену листом від 25.01.2026 року за вих. № 1843/1722.
Враховуючи вищевикладене, вважають, що діяли правомірно, в межах та у порядку, встановленому чинним законодавством, а від так підстави для задоволення позовних вимог Позивача відсутні, у зв`язку із чим позовні вимоги Позивача є такими, що не підлягають задоволенню
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_3 № 14 від 12.01.2023 капітана ОСОБА_1 , начальника штабу - заступника командира батальйону НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 допущено до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 та слід вважати таким, що 12 січня 2023 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 № 129 від 13.01.2025 призначено службове розслідування, стосовно випадку самовільного залишення військової частини військовослужбовцем з фактом переплати коштів - солдатом ОСОБА_2 .
Актом службового розслідування від 05.02.2025 встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.10.2022 року №215, солдат ОСОБА_3 вважається таким, що вибув на лікування у зв`язку з хворобою. Підстава: рапорт офіцера медичної служби молодшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_4 №8666 від 05.10.2022 року.
Вивчаючи Довідку - розрахунок про суму грошового забезпечення солдата ОСОБА_5 за період з 01.10.2022 по 31.12.2022 року було встановлено, що сума зайво сплачених коштів становить 92 534,76 (дев`яносто дві тисячі п`ятсот тридцять чотири гривні, сімдесят шість копійок).
Вивчаючи рапорти №10834 від 03.11.2022 та 10835 від 03.11.2022 було встановлено, що командування 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 подало солдата ОСОБА_5 на виплату премії та додаткової винагороди за жовтень місяць 2022 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 26.11.2022 року №269, солдат ОСОБА_3 вважається таким, що самовільно залишив частину. Підстава: рапорт офіцера медичної служби молодшого лейтенанта медичної служби Ольги ЛУСТІК № 12387 від 26.11.2022 року.
Згідно п.19 Розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 15.09.2022 №280, визначено обов`язки начальника штабу батальйону стосовно обліку особового складу. Таким чином. невиконання майором ОСОБА_6 покладених на нього службових обов`язків призвело до зайво сплачених коштів, солдату ОСОБА_7 в сумі 92 534,76 (дев`яносто дві тисячі п`ятсот тридцять чотири гривно сімдесят шість копійок).
Посилаючись на те, що матеріали службового розслідування не місять належних та допустимих доказів його вини, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року, по справі №160/8818/25, визнано протиправним та скасовано пункти 3.1., 3.2., 3.3., 3.4., 3.5. наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 11.02.2025 року №491.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі №160/8818/25 - без змін.
Отже, як зазначалось вище, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , де Позивача, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) № 491 від 11.02.2025 року, було притягнуто до матеріальної відповідальності та у позивача виникла заборгованість перед державною (за заподіяння позивачем їй збитків).
Після цього з позивача Військова частина НОМЕР_3 почали утримувати кошти з грошового забезпечення для погашення виниклої заборгованості.
У зв`язку із переведенням позивача з військової частини НОМЕР_3 до відповідача, 06.03.2025 року, Актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків, до відповідача була передана дебіторська заборгованість і відповідача виник обов`язок стягувати з грошового забезпечення позивача не погашену частину заборгованості позивача перед Державою.
На виконання вищевказаного, відповідно до отриманих від військової частини НОМЕР_3 документів, під час проходження позивачем військової служби у Відповідача, стягнула з позивача заборгованість в розмірі 9279,54 гривень.
04.12.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою повернути позивачу стягнені 9279,54 грн., мотивуючи це наявністю рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі № 160/8818/25 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 по справі № 160/8818/25.
Однак, отримав відмову, оформлену листом від 25.01.2026 року за вих. № 1843/1722.
Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом, за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Приписами частини першої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до статті 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно із статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до статті 128 Статуту, солдат зобов`язаний: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; ретельно готуватися особисто, готувати зброю, техніку та інше майно до занять (стрільб, навчань), виконання завдань за призначенням, постійно стежити за їх наявністю і станом, своєчасно чистити зброю і шанцевий інструмент, проводити технічне обслуговування озброєння та техніки; неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, в роботі з технікою та в інших випадках, додержуватися правил пожежної безпеки.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначає Закон України від 21 вересня 1999 року № 1075-XIV "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (далі - Закон № 1075-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.
Статтею 3 Закону № 1075-XIV передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку.
Згідно зі статтею 7 Закону № 1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 3 жовтня 2019 року № 160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі - Закон № 160-IX).
У статті 1 цього Закону визначено, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Згідно зі статтею 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст. 6 Закону № 160-IX).
Статтею 7 Закону № 160-IX передбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Закону № 160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Відповідно до статті 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Згідно зі статтею 12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Згідно матеріалів справи, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року, по справі №160/8818/25, визнано протиправним та скасовано пункти 3.1., 3.2., 3.3., 3.4., 3.5. наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 11.02.2025 року №491.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі №160/8818/25 - без змін.
При цьому, встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_1 на підставі акту приймання-передачі заборгованості від в/ч НОМЕР_3 здійснювались відрахування із сум нарахованого позивачу матеріального забезпечення, що утримувалось на підставі Наказу від 11.02.2025 року № 491, який було скасовано судом.
Отже, станом на час звернення до суду із цим позовом відповідачем не доведено правомірності стягнення спірних коштів, та як наслідок завданої позивачем шкоди Державі.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 безпідставно стягнутих грошових коштів у розмірі 9279,54 гривень.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 безпідставно стягнуті грошові кошти у розмірі 9279,54 гривень.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач : Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 07.09.2026 року.
Суддя В.В. Ільков