ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ В ЧАСТИНІ ПОЗОВНИХ
ВИМОГ
07 вересня 2026 року Справа № 280/7505/26 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Конишева О.В., перевіривши матеріали
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
22.07.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , за період з 01.01.2020 по 04.12.2024 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 провести, ОСОБА_1 , за період з 01.01.2020 по 04.12.2024 року нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
3. Визнати протиправними дії бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік та 2024 рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.
4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 провести нарахування та виплату, ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік та 2024 рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
5. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік та 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
6. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік та 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.07.2026 року позовну заяву залишено без руху. Зазначено, що недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з посиланням на поважні підстави пропуску такого строку із наданням відповідних доказів в частині позовних вимог з 20.07.2022 по 04.12.2024.
На адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку звернення до суду. В обґрунтування заяви позивач зазначає, що отримав достовірну та документально підтверджену інформацію про розмір і складові нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення лише після отримання відповіді від 09 липня 2026 року на адвокатський запит. До зазначеної відповіді, зокрема, були долучені картки особового розрахунку ОСОБА_1 , які містять відомості, необхідні для встановлення обсягу здійснених нарахувань та перевірки правильності визначення належного грошового забезпечення. Саме з моменту отримання зазначених документів позивач набув реальної можливості об`єктивно встановити наявність, характер та обсяг можливого порушення своїх прав, а також належним чином сформулювати позовні вимоги та обґрунтувати їх відповідними доказами. До отримання відповіді на адвокатський запит позивач не володів повною та документально підтвердженою інформацією про складові нарахованого грошового забезпечення, а тому не мав об`єктивної можливості достовірно встановити факт порушення своїх прав та визначити обсяг належних до стягнення сум. Отже, днем, з якого може обчислюватися передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду, є день одержання позивачем відповідної письмової та документально підтвердженої інформації, а саме 09 липня 2026 року. Звернення позивача до суду першої інстанції у липні 2026 року відбулося безпосередньо після отримання зазначеної інформації та безумовно в межах тримісячного строку, встановленого законодавством. Таким чином, у спірних правовідносинах відсутні будь-які правові чи фактичні підстави для висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду. Просить поновити строк для звернення до адміністративного суду.
Надаючи оцінку поважності наведених у заяві причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, необхідно зазначити таке.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
В той же час відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Отже, оскільки спір у цій справі стосується дотримання трудових гарантій позивача на оплату праці, то при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення з позовом до суду слід застосовувати положення ст.233 КЗпП України.
Виходячи із змісту наведеної норми ст.233 КЗпП України, вбачається, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а.
У спірному випадку позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].
Правові питання застосування положень ст.233 КЗпП у випадках заявлення вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України, було предметом дослідження Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).
Верховним Судом, зокрема, зроблено такий висновок: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Застосовуючи вказаний правовий висновок Верховного Суду до правовідносин, які становлять предмет розгляду у цій справі, суд зазначає, що до заявлених вимог про перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2020 по 19.07.2022 не можуть бути застосовані строки звернення з позовом до суду, а до вимог щодо перерахунку грошового забезпечення з 20.07.2022 підлягає застосуванню тримісячний строк з дня звільнення позивача зі служби
У спірному випадку позивача звільнено з військової служби з Військової частини НОМЕР_2 04.12.2024. Відтак, суд вважає, що з 05.12.2024 у позивача є три місяці для звернення до суду з даною позовною заявою в частині позовних вимог з 20.07.2022.
До суду позовна заява надійшла 21.07.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд»), тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
При цьому, будь-яких обставин, які б свідчили про поважність причин неможливості звернення з цим позовом до суду у строк визначений частиною 2 статті 233 КЗпП України, позивачем наведено не було, а судом не встановлено.
Посилання позивача на звернення до відповідача із запитом в липні 2026 року, не може свідчити про дотримання ним строків звернення з позовом до суду чи бути підставо для поновлення таких строків, оскільки вказані обставини не змінюють моменту з якого позивач дізнався чи повинен був дізнатися про порушення прав, а лише вказують на час, з якого позивач почав вчиняти дії щодо захисту свої прав. І такі дії позивач почав вживати після спливу тримісячного строку після звільнення.
Отже, судом не встановлено поважності причин пропуску строку звернення з позовом до суду, що б могло бути підставо для поновлення такого строку.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічні висновки викладені, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року (справа № 640/3380/22).
Суд враховує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Суд зазначає, що звернення позивача до відповідача із заявою про надання інформації та документального підтвердження щодо нарахувань та виплати грошового забезпечення та отримання листа-відповіді не змінює початку перебігу процесуального строку, який розпочинається саме з наступного дня, що настає за днем виплати грошового забезпечення за кожний місяць окремо.
Додані до позову матеріали не містять відомостей про те, що, отримуючи грошове забезпечення в неналежному розмірі, ним без зволікань та протягом розумного строку вчинялись будь-які активні дії, спрямовані на з`ясування інформації щодо підстав визначення розміру такої виплати.
Поряд з вказаним, відсутність сумнівів у добросовісності відповідача з боку позивача має суто суб`єктивний характер та не може бути підставою для поновлення строку звернення до суду.
Належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач суду не надав.
Таким чином, дослідивши обставини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом та враховуючи викладені у заяві пояснення, суд вважає зазначену позивачем підставу не поважною.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, оскільки позивач не подав до суду належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, а наведені представником позивача підстави поновлення такого строку є неповажними, наявні підстави для повернення позовної заяви позивачу з частині позовних вимог за період спірних правовідносин з 20.07.2022 по 04.12.2024.
Керуючись ст.ст. 123, 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог за період спірних правовідносин з 20.07.2022 по 04.12.2024.
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) - повернути позивачеві в частині позовних вимог за період спірних правовідносин з 20.07.2022 по 04.12.2024.
Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі протягом 15 днів з дня її підписання.
Суддя О.В.Конишева