ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2026 року справа № 380/16265/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком протиправними та скасувати рішення № 133850017721 від 18.07.2025;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з 10.07.2025 врахувавши при призначенні пенсії періоди роботи з 06.03.2000 по 21.11.2003, 06.09.2010 по 06.09.2014, з 01.12.2014 по 01.12.2018 згідно трудової книжки від 28.07.1986 серії НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно відмовлено йому у призначенні пенсії за віком з огляду на не зарахування спірного стажу. Вважає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Стверджує, що недоліки заповнення трудової книжки та несплата страхувальником страхових внесків не з вини застрахованої особи не можуть позбавляти особу права на пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Щодо періодів роботи, здобутих на території іншої держави, позивач зазначає, що питання їх зарахування підлягає вирішенню з урахуванням положень чинних на момент виникнення правовідносин міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. З огляду на наведене позивач вважає, що зазначені періоди, які не врахував відповідач, підлягають врахуванню для призначення пенсії, а рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 18.07.2025 підлягає скасуванню. Тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 10.08.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що починаючи з 01.04.2021 при опрацюванні заяв про призначення (перерахунок) пенсії органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності, у зв`язку з чим заява позивача від 10.07.2025 про призначення пенсії за віком була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області. За результатами розгляду поданих документів рішенням від 18.07.2025 № 133850017721 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з огляду на недостатність страхового стажу. Зазначив, що страховий стаж позивача за результатами розгляду документів становить 23 роки 9 місяців 24 дні, тоді як для призначення пенсії за віком станом на час звернення потрібний страховий стаж не менше 32 років. До страхового стажу не зараховано період роботи з 06.03.2000 по 21.11.2003, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди роботи, здобуті на території іншої держави, не зараховані у зв`язку з припиненням для України з 01.01.2023 дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.
Зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1986 слідує, що ОСОБА_1 , зокрема:
- з 06.03.2000 по 11.06.2000 працював монтажником у цеху № 1 Дрогобицького заводу «Схема», а з 12.06.2000 по 21.11.2003 - мотористом-електриком цеху № 1 того ж заводу, звідки звільнений за власним бажанням;
- з 06.09.2010 по 06.09.2014 працював слюсарем-наладчиком у механічному цеху ВАТ «Мясопродукти», звідки звільнений у зв`язку із закінченням терміну трудового договору;
- з 01.12.2014 по 01.12.2018 працював слюсарем-ремонтником у механічному цеху ВАТ «Мясопродукти», звідки звільнений у зв`язку із закінченням терміну трудового договору.
10 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком, що не заперечується сторонами.
18 липня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення № 133850017721, яким позивачу у призначенні пенсії за віком відмовлено.
Вказаним рішенням відповідач не зарахував до страхового стажу роботи позивача:
- період роботи з 06.03.2000 по 21.11.2003, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Також цим рішенням встановлено, що необхідний вік для призначення пенсії становить 60 років; необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону України № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить не менше 31 року. При цьому встановлено, що вік заявника - 60 років 10 місяців 18 днів, страховий стаж заявника - 23 роки 9 місяців 24 дні.
Крім того, не зараховано періодів роботи з 06.09.2010 по 06.09.2014 та з 01.12.2014 по 01.12.2018, здобуті на території іншої держави, з огляду на припинення для України з 01.01.2023 дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, тому звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (далі-Закон України № 1058-ІV) регулюються відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 113 Закону України № 1058-ІV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України № 1058-ІV у 2024 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 31 року.
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону України № 1058-ІV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше, а саме у статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що вік позивача на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, становив 60 років.
При цьому судом встановлено, що відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1986 слідує, що ОСОБА_1 з 06.03.2000 по 11.06.2000 працював монтажником у цеху № 1 Дрогобицького заводу «Схема», з 12.06.2000 по 21.11.2003 - мотористом-електриком цеху № 1 того ж заводу, з 06.09.2010 по 06.09.2014 - слюсарем-наладчиком у механічному цеху ВАТ «Мясопродукти», з 01.12.2014 по 01.12.2018 - слюсарем-ремонтником у механічному цеху ВАТ «Мясопродукти».
Таким чином, трудова книжка позивача містить відомості про спірні періоди з 06.03.2000 по 21.11.2003, з 06.09.2010 по 06.09.2014, з 01.12.2014 по 01.12.2018.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та рішення на підставі яких позивача прийнято та звільнено з такої роботи.
Як встановлено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому, у спірному випадку має місце не врахування періодів з 06.03.2000 по 21.11.2003, з 06.09.2010 по 06.09.2014, з 01.12.2014 по 01.12.2018 до загального страхового стажу. Таким чином, наявність будь-яких недоліків у заповненні трудової книжки не може впливати на позбавлення права особи на пенсійне забезпечення.
Щодо посилання відповідача на відсутність у реєстрі застрахованих осіб даних про період роботи з 06.03.2000 по 21.11.2003 суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України № 1058-ІV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Обов`язок своєчасної та в повному обсязі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця.
Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника і не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки. Отже, несплата роботодавцем страхових внесків не може позбавляти працівника права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 414/736/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а.
Щодо неврахування періодів роботи з 06.09.2010 по 06.09.2014 та з 01.12.2014 по 01.12.2018, здобутих на території іншої держави, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України № 1058-ІV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з цього Закону, законів «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Частиною другою цієї ж статті визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою, тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
Оскільки спірні періоди роботи позивача мали місце у 2010 - 2018 роках, до відповідних правовідносин підлягають застосуванню міжнародні договори, чинні на момент їх виникнення. Наступне припинення дії міжнародного договору саме по собі не змінює обсягу прав, набутих особою за час його чинності, з огляду на що доводи відповідача про припинення для України з 01.01.2023 дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів.
Таким чином, наведені періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.
При цьому, відповідач не надав оцінки наявності підстав для врахування спірних періодів до страхового стажу.
За вказаних умов суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії № 133850017721 від 18.07.2025 в частині не зарахування до страхового стажу роботи позивача з 06.03.2000 по 21.11.2003.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За вказаних обставин, зважаючи на дискреційність повноважень пенсійних органів в частині визначення права на пенсію, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним і скасування спірного рішення відповідача в частині не зарахування до страхового стажу роботи позивача з 06.03.2000 по 21.11.2003 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди з 06.03.2000 по 21.11.2003, з 06.09.2010 по 06.09.2014, з 01.12.2014 по 01.12.2018.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, з урахуванням задоволення судом вимог немайнового характеру, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в:
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.07.2025 № 133850017721 про відмову у призначенні пенсії за віком в частині не зарахування до страхового стажу роботи ОСОБА_1 з 06.03.2000 по 21.11.2003.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 20490012) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 10.07.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 06.03.2000 по 21.11.2003, з 06.09.2010 по 06.09.2014, з 01.12.2014 по 01.12.2018.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 20490012) 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.