Справа № 420/24802/26
У Х В А Л А
07 вересня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про визнання зловживання позивачем процесуальними правами у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , PHOКРР НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії
В С Т А Н О В И В :
До Одеського окружного адміністративного суду 12.08.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 21 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 липня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 21 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 липня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 16 червня 2016 року по 28 липня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 16 червня 2016 року по 28 липня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 16 червня 2016 року по 28 лютого 2018 року йому була не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення. 28 липня 2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/20460/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Ухвалою судді від 14.08.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
27.08.2026 від представника відповідача військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив (вх. №ЕС/98749/26), в якому зокрема просить визнати зловживанням своїми процесуальними правами ОСОБА_1 за період з 22.09.2018 по 27.06.2024 в частині не вжиття жодних заходів, щодо звернення до суду (або пред`явлення вимог до Відповідача) із позовом про зобов`язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 16.06.2016 по 21.09.2018.
В обгрунтування вказаного зазначили, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 по справі № 420/20460/24 фактично встановлено, що Позивач з власної ініціативи допустив прострочення звернення до суду із позовною заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення (за період з 16.06.2016 по 21.09.2018) з 22.09.2018 по 27.06.2024. Вважаємо, що Позивач з 22.09.2018 по 27.06.2024 проявив зловживання процесуальними правами, а саме - не виживав жодних заходів, щодо звернення до суду із позовом про зобов`язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 16.06.2016 по 21.09.2018, в зв`язку з чим відповідальність Відповідача у вигляді нарахування та виплати середнього грошового забезпечення є безпідставною. До такого висновку можна дійти, оскільки, звернення до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 16.06.2016 по 21.09.2018 може пояснюватися тими обставинами, що Позивач, діючи із зловживанням процесуальних прав навмисно допустив таке тривале пропущення терміну звернення до суду по справі №420/20460/24, оскільки його мотивом являлося те, що він зможе претендувати на виплату середнього грошового забезпечення з 22.09.2018 по 27.06.2026 у розмірі, який в декілька разів перевищує суму невиплаченого йому грошового забезпечення під час звільнення 21.09.2018 з військової частини НОМЕР_2 , що не може залишитися поза увагою суду. Так, метою звернення позивача до суду по справі №420/20460/24 з пропуском 8 років після звільнення було лише підставою для пред`явлення позову про стягнення його середнього грошового забезпечення з Відповідача, що і є підтвердженням наявності у позивача мотиву зловживання процесуальним правом про дату звернення до суду із заявою про проведення остаточного розрахунку при звільненні.
Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд дійшов такого висновку.
В адміністративному судочинстві гарантується, що кожна особа має право в порядку, встановленому КАС, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС). Конвенційною нормою закріплюється, що держава гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (ст. 13).
Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Відповідно до частини першої статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 9 частини третьої статті 2 КАС України) та статтею 45 КАС України врегульоване питання щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами.
При цьому, згідно частини другої статті 45 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
За приписами частини третьої статті 45 КАС України в разі якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Наведеними приписами КАС України встановлено наслідки, які можуть бути застосовані судом у разі визнання зловживанням процесуальними правами дій вчинених учасником справи, зокрема та не виключно передбачених частиною другою 45 КАС України.
Слід врахувати, що наведений у частини другій статті45 КАС України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 09.11.2021 у справі №826/9751/14, від 12.07.2022 у справі №640/16646/21, в ухвалі від 16.08.2022 у cправі №908/2049/20) висловлював позицію про те, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.
Зловживання правом на подання скарги становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого вся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, відміною від захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання сутяжницьких, завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів, заяв, клопотань.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Зінченко проти України» вказується, що подання адміністративного позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку суб`єкта владних повноважень прав позивача, а тому відмова в його прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням як вимог національного законодавства, так і приписів Конвенції та обов`язкової до застосування практики ЄСПЛ. У вказаному рішенні нібито йдеться про абсолютизацію права на звернення до адміністративного суду, і така позиція, наприклад, підкреслюється у наступному рішенні ЄСПЛ.
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Чуйкіна проти України» суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює право на суд, в якому є право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів. Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом (п. 50).
Про недопустимість будь-яких зловживань процесуальними правами та наслідки йдеться у наступному рішенні ЄСПЛ. У справі «Мушта проти України» від 18.11.2010 суд нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. З цього випливає, що одним із аспектів обмеження права на прийняття заяви є наявність будь-яких зловживань процесуальними правами.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що визнання певних дій сторони або особи, що приймає участь у справі зловживанням процесуальними правами дії, є правом суду, а не його обов`язком. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2024 у справі № 580/4217/24.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) охоплює повноваження суду обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, справедливості.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що тривале незвернення позивача до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 16.06.2016 по 21.09.2018 у справі № 420/20460/24 свідчить про зловживання позивачем процесуальними правами.
Зокрема, відповідач зазначає, що, звертаючись до суду зі спливом значного проміжку часу після звільнення, позивач нібито навмисно допустив пропуск строку звернення до суду з метою створення підстав для подальшого пред`явлення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, розмір якого може істотно перевищувати суму несвоєчасно виплаченої індексації.
Водночас сам по собі факт звернення особи до суду через значний проміжок часу після виникнення спірних правовідносин не може безумовно свідчити про недобросовісність її процесуальної поведінки чи зловживання процесуальними правами.
При цьому перебіг строку звернення до адміністративного суду пов`язується не лише з моментом виникнення відповідних правовідносин або порушення права, а з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, для висновку про несвоєчасність звернення позивача до суду та, тим більше, про умисне зловживання ним процесуальними правами необхідним є встановлення конкретних обставин щодо часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на належне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
Водночас посилання відповідача на можливу заінтересованість позивача у зверненні до суду з метою подальшого пред`явлення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку ґрунтуються на припущеннях щодо мотивів звернення позивача до суду та самі по собі не свідчать про вчинення ним дій, спрямованих на зловживання процесуальними правами.
Крім того, суд звертає увагу відповідача, що в межах розгляду цієї справи не вирішується питання щодо правомірності дій чи бездіяльності військової частини НОМЕР_2 стосовно ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16.06.2016 по 21.09.2018, а також не надається оцінка обставинам та підставам звернення позивача до суду у справі № 420/20460/24.
Предметом розгляду у цій справі є вимоги, пов`язані зі стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з проведенням остаточного розрахунку з позивачем 28 липня 2026 року на виконання судового рішення, ухваленого у справі № 420/20460/24.
За таких обставин доводи відповідача щодо нібито навмисного зволікання позивача зі зверненням до суду у справі № 420/20460/24 з метою збільшення періоду, за який у подальшому може бути заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку, не спростовують обставин, що мають значення для вирішення спору у цій справі, та не можуть самі по собі бути підставою для висновку про зловживання позивачем процесуальними правами.
Враховуючи викладене, суд не вбачає у діях позивача зловживання процесуальними правами, а тому у задоволенні клопотання представника відповідача слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 45, 149, 242, 243, 248 КАС України, суд,
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви представника відповідача А1559 (вх. №ЕС/98749/26 від 27.08.2026) про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання її суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА