ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/2024/26
07 вересня 2026 року м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Тернопільського окружного адміністративного суду через адвоката Панчука Сергія Миколайовича надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач з урахуванням оновленої редакції позовної заяви просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2026 №26, яким ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив частину з 20.01.2026;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2026 по 01.04.2026;
- стягнути з відповідача на користь позивача 200000 грн моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.01.2026 був побитий посадовими особами військової частини НОМЕР_1 , унаслідок чого отримав струс мозку, перелами обличчя та пошкодження сітківки ока. За даним фактом ДБР порушено кримінальне провадження №42026041110000073 за ч.3 ст. 406 КК України та внесені відомості до ЄДР. У цей же день ОСОБА_1 був доставлений у військовий госпіталь в/ч НОМЕР_2 з діагнозом «закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, множинні уламкові переломи усіх стінок лівої гайморової пазухи, нижньої та латеральної стінки лівої орбіти», після чого переведений для лікування в міську клінічну лікарню №4 Дніпровської міської ради, де він перебував на лікуванні до 28.01.2026. На підставі довідки ВЛК міської клінічної лікарні №4 Дніпровської міської ради №2023-0136-1339-5617-0 від 27.01.2026 та рапорту позивача Військовою частиною НОМЕР_1 видано відпускний квиток №525 від 31.01.2026, яким військовослужбовець ОСОБА_1 звільнений у відпустку для лікування терміном на тридцять днів з 28.01.2026 по 26.02.2026. ІНФОРМАЦІЯ_1 24.02.2026 видано направлення №208 на медичний огляд позивача з метою визначення ступеня придатності до військової служби, на підставі якого ОСОБА_1 у період з 24.02.2026 по 23.03.2026 проходив медичний огляд, за наслідком якого видано довідку ВЛК від 23.03.2026 №2026-0323-1134-3948-0 про потребу позивача у лікуванні в хірургічному відділенні. На підставі вказаного висновку ВЛК позивач 24.03.2026 подав рапорт через систему електронного документообігу (СЕДО) на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про надання направлення на подальше лікування з долученням підтверджуючих документів. Водночас листом від 26.03.2026 №1643/6025 відповідач повідомив про те, що позивач вважається таким, що самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 згідно наказу №26 від 20.01.2026. Вважаючи вказаний наказ протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 06.04.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
17.04.2026 представником позивача подано до суду заяву та оновлену редакцію позовної заяви, внаслідок чого недоліки усунуто.
Ухвалою суду від 21.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Цією ж ухвалою суду зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду у строк для подання відзиву на позовну заяву докази, що стосуються предмету спору, у тому числі належним чином засвідчені копії всіх документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу.
05.05.2026 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно рапорту командира 1 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 від 20.01.2026 №1643/4767 під час перевірки особового складу в населеному пункті Великоолександрівка Дніпропетровської області було виявлено відсутність сержанта ОСОБА_1 стрільця - помічника гранатометника 1 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . На телефонні дзвінки сержант ОСОБА_1 не відповідає, заходи його пошуку результату не дали.
Представник відповідача звертає увагу, що позивачем не надано доказів нанесення йому тілесних ушкоджень 20.01.2026 саме посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 , а також не зазначає хто та за яких обставин доставив військовослужбовця у військовий госпіталь в/ч НОМЕР_2 , оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 позивач не направлявся на лікування, не звертався зі скаргами на стан здоров`я та не надавав відповідних доказів, не повідомив свого безпосереднього керівника про подію, що є порушенням статті 12, 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2026 №26 позивач з 20.01.2026 вважається таким, який самовільно залишив частину, виключений з оперативного підпорядкування командира військової частини НОМЕР_4 , зі складу сил та засобів угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », виключений з усіх видів забезпечення.
Представник відповідача зазначає, що оскаржуваним наказом оцінка дій позивача по суті не надавалась, позивач не притягувався до відповідальності, а тому не створює для позивача юридичних наслідків та не може бути самостійним предметом оскарження.
Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2026 по 01.04.2026, то представник відповідача зазначає, що відповідно до абзацу 3 пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Пунктом 15 розділу ХХХІV цього ж Порядку №260 передбачено, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували) за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника). Оскільки позивач самовільно залишив військову частину 20.01.2026, а відпускний квиток, виданий на його ім`я, було анульовано, тому представник відповідача вважає, що відсутні підстави для виплати йому грошового забезпечення.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, то представник відповідача зауважує, що позовна заява не містить обґрунтувань вимог в цій частині.
Інших заяв, в тому числі по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Згідно відомостей військового квитка серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 01.07.2022 року зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . (арк. справи 10)
04.02.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №42026041110000073 за фактом обставин, що можуть свідчити про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 406 КК України, а саме: 19.01.2026 близько 23 години 15 хвилин, в місці тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 невстановлені військовослужбовці Військової частини НОМЕР_1 нанесли тілесні ушкодження сержанту ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним Витягом. (арк. справи 8, зворот)
Згідно направлення №2245 від 20.01.2026, виданого черговим неврологом Військової частини НОМЕР_2 , сержант військової служби за мобілізацією ОСОБА_1 направлений на стаціонарне лікування до КНП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР з діагнозом «закрита черепно-мозкова травма (20.01.2026), струс головного мозку, множинні уламкові переломи всіх стінок лівої гайморової пазухи, нижньої та латеральної стінки лівої орбіти. (арк. справи 14)
У період з 20.01.2026 по 28.01.2026 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні щелепно - лицевої хірургії КНП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР, що підтверджується випискою з медичної картки стаціонарного хворого №2354 від 28.01.2026. (арк. справи 16-17)
Згідно довідки ВЛК від 27.01.2026 №2026-0126-1339-5617-0 сержант (мобілізований) ОСОБА_1 (військова частина НОМЕР_1 ), медичний огляд якого проведено госпітальною ВЛК КНП «МКЛ №4» ДМР 27.01.2026 та встановлено діагноз «закрита черепно-мозкова травма 20.01.2026, струс головного мозку у вигляді цефалгічного синдрому, перелом лівої виличної кістки та стінок лівої верхньощелепної пазухи, гемосинус ліворуч», і травма ТАК, пов`язана з проходженням військової служби (за ступенем тяжкості відноситься до легких), на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб потребує відпустки для лікуванні після поранення (контузії, травми або каліцтва) на 30 календарних днів. (арк. справи 12, зворот)
28.01.2026 ОСОБА_1 на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 складено рапорт про надання відпустки для лікування на підставі рішення ВЛК №2026-0126-1339-5617-0 від 27.01.2026, терміном 30 календарних днів з 28.01.2026. Також повідомлено, що відпустку буде проводити за адресою: АДРЕСА_1 та зазначено контактний телефон. Відпускний квиток просив направити через систему електронного документообігу на ІНФОРМАЦІЯ_4 . До рапорту додано: довідку ВЛК від 27.01.2026. (арк. справи 16)
Згідно відпускного квитка №525 від 31.01.2026, виданого Військовою частиною НОМЕР_1 , сержант ОСОБА_1 звільнений у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у м.Тернопіль терміном на 30 календарних днів з 28 січня 2026 року по 26 лютого 2026 року, дата повернення - 27 лютого 2026 року. (арк. справи 9)
24.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 видано направлення №208 на медичний огляд сержанта ОСОБА_1 Гарнізонною військово - лікарською комісією №4 Військово - медичного клінічного центру Західного регіону з метою визначення ступеня придатності до військової служби, попередній діагноз: «закрита ЧМТ 20.01.2026, струс головного мозку у вигляді цефалгічного синдрому, перелом лівої виличної кістки та стінок лівої верхньощелепної пазухи, гемосинус ліворуч». (арк. справи 14, зворот)
23.03.2026 Гарнізонною ВЛК №4 ВМКС ЗР проведено медичний огляд сержанта (мобілізованого) ОСОБА_1 , військова частина НОМЕР_1 , та на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб зроблено висновок про його потребу у лікуванні у хірургічному відділенні КНП ВСР ТЦРЛ на строк не менше 10 календарних днів, про що винесено постанову, оформлену довідкою від 23.03.2026 №2026-0323-1134-3948-0. (арк. справи 11-12)
24.03.2026 позивачем складено рапорт на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив надати направлення на лікування у КНП ВСР «Тернопільська центральна районна лікарня», до якого долучено довідку ВЛК від 23.03.2026 №2026-0323-1134-3948-0. (арк. справи 15, зворот)
25.03.2026 позивач звернувся з заявою на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою, у якій просив направити засобами СЕДО його документи до Військової частини НОМЕР_1 . До вказаної заяви додано: рапорт про надання направлення на лікування, довідка ВЛК від 23.03.2026 №2026-0323-1134-3948-0, згода на обробку персональних даних. (арк. справи 13)
Листом від 26.03.2026 №1643/6025 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив ІНФОРМАЦІЯ_1 , що сержант ОСОБА_1 являється тим, хто самовільно залишив військову частину згідно наказу №26 командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2026. (арк. справи 13, зворот)
На адвокатський запит представника позивача адвоката Панчука Сергія Миколайовича Військова частина НОМЕР_1 листом від 05.04.2026 №03/3586 повідомила, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №26 від 26.01.2026 сержант ОСОБА_1 вважається таким, що 20.01.2026 самовільно залишив частину, виключений з усіх видів забезпечення, а відпускний квиток, виданий на ім`я сержанта ОСОБА_1 Військовою частиною НОМЕР_1 №525 від 31.01.2026 було анульовано у зв`язку з самовільним залишенням частини 20.01.2026. (арк. справи 29)
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2026 №26 (по стройовій частині) сержанта ОСОБА_1 на підставі рапорта капітана ОСОБА_2 , з 20.01.2026 визнано таким, який самовільно залишив частину, виключено з оперативного підпорядкування командира військової частини НОМЕР_4 , зі складу сил та засобів угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », виключено з усіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення Військової частини НОМЕР_1 виключено зі сніданку 26 січня 2026 року. (арк. справи 29, зворот).
Вважаючи протиправним наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2026 №26 в частині визнання таким, що самовільно залишив військову частину, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. (стаття 1 Закону України «Про оборону України»)
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до тепер.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період, яку з 01.07.2022 року проходить у складі Військової частини НОМЕР_1 .
Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV. (далі - Статут ВС ЗСУ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Статтею 9 Статуту ВС ЗСУ передбачено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок. (абзац другий статті 11 Статуту ВС ЗСУ)
Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Дисциплінарним Статутом ЗСУ, який затверджений Законом України
від 24 березня 1999 року №551-XIV. (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. (частина 1 Дисциплінарного статуту)
За стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. (стаття 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ)
Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення. (частина четверта статті 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ)
Оцінивши надані сторонами докази та доводи, викладені у заявах по суті суд зазначає, що ключовим питанням у даній справі є правомірність наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №26 від 26.01.2026 (по стройовій частині) в частині визнання ОСОБА_1 таким, що з 20.01.2026 самовільно залишив військову частину.
Суд звертає увагу, що як слідує з листа відповідача, що був адресований ІНФОРМАЦІЯ_5 від 26.03.2026 (арк. спраи13 зворот), та в подальшому наданої позивачу, і долученої до позовної заяви копії, в останньому міститься посилання на наказ за №26 від 20.01.2026. Натомість з наданої безпосередньо відповідачем суду копії наказу, слідує, що такий наказ за №26 з приводу самовільного залишення позивачем військової частини датований 26.01.2026. Таким чином, має місце помилкове зазначення представником позивача у позовній заяві дати оскаржуваного наказу « 20.01.2026», замість "26.02.2026".
З урахуванням викладеного, з метою не допущення надлишкового формалізму, суд вважає за можливе розглядати в якості предмету позову вимогу про визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 №26 від 26.01.2026.
Як слідує зі змісту оспорюваного наказу, Військовою частиною НОМЕР_1 визнано ОСОБА_1 таким, який самовільно залишив частину з 20 січня 2026 року, у зв`язку з чим виключено з усіх видів забезпечення.
Аргументуючи протиправність зазначеного наказу представник позивача у позовній заяві зазначає, що ОСОБА_1 20.01.2026 під час перебування у місці тимчасового розташування Військової частини НОМЕР_1 та внаслідок отримання тілесних ушкоджень від невстановлених осіб був госпіталізований до військового госпіталю Військової частини НОМЕР_2 , а у подальшому проходив стаціонарне лікування у міській клінічній лікарні №4 Дніпровської міської ради. Представник позивача стверджує, що командуванню Військової частини НОМЕР_6 було відомо про вказані обставини, а тому відсутні підстави вважати ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину.
Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву стверджує, серед іншого, що позивачем не надано доказів нанесення йому тілесних ушкоджень саме посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 . Крім того зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 позивач на лікування не направлявся, зі скаргами на стан здоров`я не звертався, у зв`язку з чим вважає, що 20.01.2026 ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам сторін суд враховує наступне.
Статтею 12 Статуту ВС ЗСУ передбачено, що про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Згідно статті 254 Статуту ВС ЗСУ військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Частиною другою статті 208 підрозділу «Підйом, ранковий огляд і вечірня повірка» Розділу5 «Розподіл часу і повсякденний порядок» Статуту ВС ЗСУ передбачено, що після ранкового огляду й вечірньої повірки чергові рот доповідають черговому частини і подають відомості про відсутніх, а також військові звання, прізвища, імена та по батькові самовільно відсутніх військовослужбовців строкової військової служби.
Статтею 298 Статуту ВС ЗСУ визначені обов`язки чергового частини, серед яких: постійно знати місце перебування командира військової частини, негайно доповідати йому про всі надзвичайні події у військовій частині, про самовільно відсутніх військовослужбовців строкової військової служби і вжиті заходи щодо їх розшуку.
Частиною першою статті 299 Статуту ВС ЗСУ передбачено, що після вечірньої повірки та ранкового огляду черговий військової частини заслуховує доповіді чергових рот і складає відомість про відсутніх, а за наявності самовільно відсутніх - їх список. Цей список він подає командирові військової частини після ранкової доповіді.
Аналогічні обов`язки визначені статтею 312 Статуту ВС ЗСУ і для чергового роти, зокрема:
постійно знати місце перебування командира роти, негайно доповідати йому про всі надзвичайні події в роті, самовільно відсутніх військовослужбовців строкової військової служби і про вжиті заходи щодо їх розшуку;
одержувати від головного сержанта роти після вечірньої повірки відомості про відсутніх, а за наявності самовільно відсутніх - відомості про їх військові звання, прізвища, імена та по батькові і прибувати до чергового військової частини з доповіддю. Наприклад: "Пане (пані) капітане, у першій роті вечірню повірку проведено, всі люди в наявності, за винятком двох осіб, які перебувають у відпустці, трьох осіб - у наряді. Черговий роти сержант Головко".
З наведених положень Статуту ВС ЗСУ слідує, що забезпечення військової дисципліни в частині перебування військовослужбовців у місці розташування військової частини здійснюється у тому числі, шляхом ранкових та вечірніх повірок особового складу, і у випадку встановлення самовільної відсутності військовослужбовця чергові роти негайно доповідають про вказаний факт черговому частини, а той, в свою чергу, негайно доповідає командиру військової частини.
Зі змісту оскаржуваного наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2026 №26, а також відзиву на позовну заяву слідує, що підставою для визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину, став рапорт командира 1 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 від 20.01.2026 №1643/4767, згідно якого під час перевірки особового складу в населеному пункті Великоолександрівка Дніпропетровської області було виявлено відсутність сержанта ОСОБА_1 .
Копія вказаного рапорту у матеріалах справи відсутня та представником відповідача на виконання вимог ухвали суду від 21.04.2026 не надана.
Разом з тим, з наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що згідно направлення від 20.01.2026 №2245 Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) сержант військової служби за мобілізацією ОСОБА_1 з діагнозом «закрита черепно - мозкова травма (20.01.2026) струс головного мозку, множинні уламкові переломи всіх стінок лівої гайморової пазухи, нижньої та латеральної стінки лівої орбіти» був направлений на стаціонарне лікування до КНП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР, де позивач перебував з 20.01.2026 по 28.01.2026.
Глава «Лікувально - профілактичні заходи» Розділу 6 «Збереження і зміцнення здоров`я військовослужбовців» Статуту ВС ЗСУ передбачає, що амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби. (стаття 255 Статуту ВС ЗСУ)
На стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров`я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо). (частина перша статті 260 Статуту ВС ЗСУ)
Про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров`я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. (стаття 261 Статуту ВС ЗСУ)
Згідно статті 262 Статуту ВС ЗСУ начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний за п`ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров`я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
В особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров`я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов`язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров`я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В особливий період військовослужбовці, які згідно з висновком військово-лікарської комісії мають право на відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чи визнані непридатними до військової служби, направляються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки або звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), а також для оформлення звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України.
Отже, на стаціонарне лікування поза межами військової частини військовослужбовці можуть направлятись за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря, без такого висновку, проте з обов`язковим доповіданням начальникові медичної служби і черговому військової частини. При цьому, про прибуття військовослужбовця, якого направлено до військового закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров`я у той самий день повідомляє командира військової частини, з якої він прибув.
Вказаний алгоритм дій посадових осіб різних рівнів спрямований на обов`язкове інформування командира військової частини про перебування на лікуванні підлеглого йому військовослужбовця.
Таким чином, 20.01.2026 за фактом доставлення сержанта ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) у АДРЕСА_2 та подальшого його направлення на стаціонарне лікування до КНП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР, командир Військової частини НОМЕР_1 був обізнаний або повинен був бути обізнаним про вказані обставини.
Крім того суд враховує, що у подальшому на підставі довідки Госпітальної ВЛК КНП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР від 27.01.2026 №2026-0126-1339-5617-0 та рапорту позивача від 28.01.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 оформлено відпускний квиток від 31.01.2026 №525, згідно якого сержант ОСОБА_1 звільнений у відпустку для лікування строком на 30 календарних днів, до 26.02.2026, з обов`язком прибути на місце служби 27.02.2026.
Наведені обставини, на думку суду, дають безумовні підстави вважати про обізнаність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо отримання ОСОБА_1 20.01.2026 травм, пов`язаних з проходженням служби, та фактом перебування позивача з 20.01.2026 на лікуванні.
Доводи представника відповідача про те, що Військовою частиною НОМЕР_1 позивач не направлявся на лікування, суд оцінює критично, оскільки обставини направлення та перебування ОСОБА_1 на лікуванні за наслідками отриманих ним травм 20.01.2026, а також обізнаність Військової частини НОМЕР_1 про факт такого лікування підтверджується наявними у матеріалах справи та дослідженими судом доказами, у тому числі направленням Військової частини НОМЕР_2 від 20.01.2026 №2245, виписним епікризом з медичної картки стаціонарного хворого №2354 КНП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР, довідкою ВЛК від 27.01.2026 №2026-0126-1339-5617-0, відпускним квитком №525 від 31.01.2026, оформленим Військовою частиною № НОМЕР_7 .
Доводи представника відповідача про те, що відпускний квиток, виданий ОСОБА_1 , було анульовано, суд вважає необґрунтованими та не бере до уваги, оскільки відповідачем у порушення вимог ухвали суду від 21.04.2026 не надано доказів на підтвердження вказаних обставин.
Крім того, аналізуючи часові межі подій суд враховує, що оскаржуваний наказ про визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину, датований 26.01.2026, у той час як відпускний квиток оформлений 31.01.2026, тобто після нібито встановленого відповідачем факту самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини.
Також суд зазначає, що право військовослужбовців на відпуску визначено статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), відповідно до частини одинадцятої якої військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.
Не пізніше закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про його придатність до військової служби.
Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.
Частиною 16 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що відкликання військовослужбовців із щорічної основної відпустки дозволяється лише у разі оголошення мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а в інших випадках - за рішенням Міністра оборони України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівників правоохоронних органів та керівників розвідувальних органів України, їх заступників та Головнокомандувача Збройних Сил України, а також командувачів відповідних військових формувань, які за посадою не є керівниками центральних органів виконавчої влади.
У разі відкликання військовослужбовця із щорічної основної відпустки невикористана її частина надається йому, як правило, в поточному році. Якщо невикористана частина відпустки становить 10 календарних днів і більше, військовослужбовцю оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України, але не далі пункту перебування, з якого його було відкликано.
Відкликання з додаткової відпустки після звільнення військовослужбовця з полону допускається виключно за його згодою. (частина 23 Закону №2011-ХІІ)
Отже, законом передбачено можливість відкликання військовослужбовця з щорічної основної відпустки (за наявності певних обстави та за рішенням уповноваженої посадової особи), а також додаткової відпустки після звільнення з полону (за згодою військовослужбовця). При цьому, можливості відкликання військовослужбовця з відпустки, наданої для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), як і підстав для анулювання відпускного квитка, законом не передбачено.
З урахуванням викладеного суд вважає доводи та аргументи представника відповідача в частині анулювання відпускного квитка від 31.01.2026 №525 юридично неспроможними та необґрунтованими.
Доводи представника відповідача щодо недоведеності стороною позивача обставин нанесення йому тілесних ушкоджень 20.01.2026, зокрема вчинення таких дій саме посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 , а також обставин доставлення його у військовий госпіталь Військової частини НОМЕР_2 , суд не бере до уваги, оскільки наведене не входить до предмету доказування у межах даної справи, а може бути предметом з`ясування у межах кримінального провадження №42026041110000073, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.02.2026.
Щодо аргументів представника відповідача про те, що наказ №26 від 26.01.2026 не створює для позивача юридичних наслідків, а відтак не може бути самостійним предметом оскарження, то суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України)
Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Аналіз наведених процесуальних норм дає суду підстави вважати, що юрисдикція адміністративних спорів поширюється на справи, у яких предметом оскарження є акти, пов`язані з проходження військової служби, як виду публічної служби, за умови, якщо такі акти стосуються прав або інтересів визначених у них особи (позивача).
Статтею 407 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за самовільне залишення військовослужбовцем військової частини, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України)
Згідно частини другої статті 24 Закону №2262-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.
Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували і не повернулися до військових частин (місць проходження військової служби) до моменту припинення чи скасування воєнного стану, військова служба призупиняється в порядку, встановленому цим Законом, з дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану.
Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов`язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються.
Системний аналіз наведених правових норм дає суду підстави вважати, що перебування військовослужбовця безпосередньо у місці розташування військової частини (за відсутності наказу про інше) є безпосереднім обов`язком та однією з умов дотримання військової дисципліни, невиконання яких має наслідком настання для військовослужбовця кримінальної відповідальності, а також таких негативних наслідків, як незарахування за період самовільного перебування за межами військової частини вислуги у військовому званні та вислуги років, припинення нарахування та виплати грошового, продовольчого та інших видів забезпечення тощо.
З огляду на викладене суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача щодо відсутності юридичних наслідків для позивача внаслідок прийняття командиром Військової частини НОМЕР_1 наказу №26 від 26.01.2026 в частині визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину, а тому вказаний наказ є індивідуальним актом у розумінні наведених вище положень пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України та може бути предметом самостійного оскарження.
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, а також дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано належним та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості висновків про самостійне залишення ОСОБА_1 . Військової частини НОМЕР_1 з 20.01.2026, у той час як позивачем надано достатньо доказів на підтвердження поважності причин перебування поза межами військової частини з 20.01.2026, а також обізнаності відповідача, у зв`язку з чим наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2026 №26 в частині, що стосується ОСОБА_1 , слід визнати протиправним та скасувати.
Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2026 по 01.04.2026, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260. (далі - Порядок №260)
Пунктом 9 Розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття. (пункт 12 Розділу І Порядку №260)
Згідно пункту 15 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується: за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.
Згідно наведених вище положень абзацу п`ятнадцятого частини другої статті 24 Закону №2262-ХІІ військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються.
З наведених положень законодавства слідує, що внаслідок видання Військовою частиною НОМЕР_1 наказу №26 від 26.01.2026 позивачу було припинено нарахування та виплата грошового забезпечення, а тому внаслідок визнання зазначеного наказу протиправним та скасування порушені права ОСОБА_1 підлягають відновленню, у тому числі шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення, припиненого на підставі спірного наказу.
При цьому суд зазначає, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити грошове забезпечення саме за період з 01.01.2026 по 01.04.2026 задоволенню не підлягають, оскільки сторонами не надано доказів на підтвердження конкретних дат, з яких ОСОБА_1 припинено виплату коштів внаслідок прийняття оскаржуваного наказу.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 200000 грн, суд зазначає наступне.
Частинами 1-3 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальноприйняті підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Так, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.
Як зазначив Верховний Суд: "Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого".
Розглядаючи справу, суд визначає чи була завдана особі моральна шкода. Крім того, суд встановлює розмір відшкодування. Власне, завдання потерпілого або його представника полягає в переконанні суду в необхідності та доцільності відшкодування моральної шкоди.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено: в чому полягає ця шкода; якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно; якими доказами вона підтверджується.
Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення; глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інших обставин, які мають істотне значення.
Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов`язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових: підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.
Саме по собі твердження позивача про заподіяння йому шкоди не є підставою для стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 04.07.2019 у справі № 823/628/17, від 03.09.2020 у справі № 520/3061/19.
З урахуванням наведеного суд не встановлює підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 200000,00 грн, а тому в задоволенні даної вимоги слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом статті 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
При цьому згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надавши правову оцінку доводам сторін, викладеним у поданих ними заявах по суті, а також оцінивши спірні правовідносини з урахуванням наведених вище норм матеріального права, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки та прийнятого рішення, що є предметом оскарження.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання про розподіл витрат про його сплату судом не вирішується.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2026 №26 (по стройовій частині) в частині визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив частину з 20.01.2026, виключення з оперативного підпорядкування командира військової частини НОМЕР_4 , зі складу сил та засобів угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », виключення з усіх видів забезпечення.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, здійснення якого було припинено внаслідок прийняття наказу № 26 від 26.01.2026.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 07 вересня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 код РНОКПП НОМЕР_8 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_9 ).
Головуючий суддя Мірінович У.А.