ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/858/26-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення суб`єкта владних повноважень - відмову у звільненні з військової служби, оформлену письмовим листом-відповіддю Військової частини НОМЕР_1 вих. №2485/ВихЗВГ/89 від 09.02.2026 року, прийняту за результатами розгляду рапорту від 26.01.2026 року про звільнення з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України №2232-XII;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби у запас на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - особою з інвалідністю ІІ групи, який потребує постійного стороннього догляду, за відсутності інших осіб 1-2 ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд, та вчинити всі необхідні дії для реалізації цього рішення (оформити відповідні документи/наказ у встановленому порядку).
В обґрунтування позову позивач посилався на наявність у нього права на звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військовий службу», оскільки його батько є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного догляду, і при цьому відсутні інші члени сім`ї І та ІІ ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за батьком. На його думку, відповідач безпідставно відмовив у задоволенні відповідного рапорту про звільнення з військової служби, оскільки до такого було додано всі документи, які підтверджують обставини наявності у батька інвалідності та потреби у його постійному догляді з підтвердженням при цьому й умови відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд за батьком. Позивач вважає, що поданий ним рапорт не було розглянуто відповідачем належним чином, а зазначені ним підстави відмови у звільненні з військової служби є формальними, попри те, що військовою частиною НОМЕР_1 , фактично, визнається наявність сімейних обставин, які слугують підставою для звільнення позивача з військової служби.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; задоволено клопотання позивача про витребування доказів; витребувано докази у відповідача та встановлено строк для їх подання.
Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, оскільки, оцінивши подані документи, відповідач дійшов висновку, що вони не підтверджують наявність сімейних обставин для звільнення його зі служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військовий службу». Зокрема, відповідач стверджує, що наданий позивачем акт обстеження сімейного стану, затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 лютого 2025 року, не відповідає вимогам додатку 23 до Інструкції про організацію виконання положення громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10 квітня 2009 року. Вказано також і про невідповідність висновку ЛКК №146 від 05 лютого 2025 року КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» затвердженій Міністерством охорони здоров`я України формі первинної облікової документації №084/4-о. Також у відзиві вказано, що рапорт позивача не містить найменування займаної ним посади. З урахуванням наведених обставин відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 грудня 2024 року №276 ОСОБА_1 зараховано на військову службу за призовом по мобілізації до особового складу військової частини НОМЕР_1 з 14 грудня 2024 року.
26 січня 2026 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військовий службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, і в якого відсутні інші члени сім`ї І чи ІІ ступеня споріднення, які відповідно до закону зобов`язані здійснювати постійний догляд.
До вказаного рапорту позивач надав такі документи:
- копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого Хотинським РС УДМС України в Чернівецькій області 23 травня 2013 року, та довідки військової частини НОМЕР_1 від 17 липня 2025 року №17006, згідно з якою ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 14 грудня 2024 року;
- копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого виконкомом Недобоївської сільської ради Хотинського району Чернівецької області, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- копії паспортів батьків позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та довідок про присвоєння реєстраційних номерів облікової картки платника податків;
- копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №046860 від 11 червня 2018 року, згідно з якою батьку позивача - ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності (загальне захворювання) безтерміново;
- копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №454191 від 18 квітня 2019 року, згідно з якою матері позивача - ОСОБА_3 встановлено ІІІ групу інвалідності (загальне захворювання) безтерміново;
- копію висновку ЛКК №146 від 05 лютого 2025 року, виданого КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, в якому вказано, що ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду;
- копію висновку ЛКК №280 від 08 квітня 2025 року, виданого КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, в якому вказано, що ОСОБА_3 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду;
- копію висновку №280 від 08 квітня 2025 року про наявність порушень функцій організму у ОСОБА_3 , складений за формою первинної облікової документації №080-4/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року №407;
- копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 , належного ОСОБА_3 , згідно з яким остання є отримувачем пенсії по інвалідності (ІІІ група);
- копію акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 17 лютого 2025 року, сформованого ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому вказано про встановлення комісією обставини відсутності інших осіб (родичів першого (другого) ступеня споріднення, які відповідно до закону зобов`язані та можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 . Додатково комісією також встановлено, що дружина ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача - ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІІ групи;
- копії витягів з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно з якими місце проживання вказаних осіб зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 помічником командира військової частини з правової роботи - начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , майором юстиції ОСОБА_4 підготовлено висновок, в якому вказано, що в порушення вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Інструкцію про організацію виконання положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10 квітня 2009 року, наказу Міністра оборони України від №407 від 09 березня 2021 року, наказу Міністерства оборони України №531 від 06 серпня 2024 року до рапорту ОСОБА_1 не надано документу, що підтверджує потребу в постійному сторонньому догляді для його батька за формою №080/4-о, відсутній акт перевірки сімейного стану військовослужбовця згідно додатку 23 до наказу Міністра оборони України №170 від 10 квітня 2009 року, рапорт поданий не по команді, відсутнє найменування займаної військовослужбовцем посади.
У зв`язку з цим уповноважена особа військової частини НОМЕР_1 у висновку вказала, що підстави для звільнення ОСОБА_1 наявні, однак підстави для задоволення його рапорту відсутні.
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 09 лютого 2026 року №2485/44/ВихЗПІ позивача повідомлено про відсутність підстав для звільнення його з військової служби.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні"», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024 строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону №2232-XII).
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Зокрема, згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести відсутність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І або ІІ групи, інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за ними постійний догляд, або ж довести неможливість здійснення постійного догляду такими особами через наявність у них самих потреби в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з абзацом 1 пункту 14.30 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п`ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім`я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Згідно зі встановленими у даній справі обставинами позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення його з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який згідно з довідкою з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №046860 від 11 червня 2018 року, є особою з інвалідністю ІІ групи у зв`язку з загальним захворюванням (безтерміново).
При цьому ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується медичним висновком ЛКК від 05 лютого 2025 року №146, виданим КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради.
Також матеріалами справи підтверджується, що позивач - ОСОБА_1 , є єдиним сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Стосовно матері позивача - ОСОБА_3 суд звертає увагу на те, що згідно з медичним висновком ЛКК від 08 квітня 2025 року №280 КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради вона також потребує постійного стороннього догляду.
Також судом встановлено, що уповноваженою комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 було складено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 17 лютого 2025 року, яким підтверджено відсутність інших осіб першого чи другого ступеня споріднення, які відповідно до закону зобов`язані та можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
При цьому комісією під час обстеження сімейного стану позивача також було підтверджено неможливість здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 іншим членом сім`ї першого ступеня споріднення - його дружиною ОСОБА_3 , оскільки вона є особою з інвалідністю ІІІ групи, водночас члени сім`ї другого ступеня споріднення для здійснення постійного догляду у ОСОБА_2 відсутні.
Таким чином, зміст наявних у справі матеріалів свідчить про те, що у позивача є необхідність у здійсненні постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, при цьому дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 також потребує постійного стороннього догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, а інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли би здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 який є особою з інвалідністю ІІ групи, крім його сина ОСОБА_1 , відсутні.
Надаючи оцінку твердженням відповідача у відзиві та листі від 09 лютого 2026 року №2485/ВихЗВГ/89 про те, що позивач до свого рапорту не надав документи, що підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді за його батьком, за формою, встановленою №080/4-о, а також стосовно того, що акт перевірки сімейного стану військовослужбовця не відповідає формі, визначеній додатком 23 до Інструкції про організацію виконання положення громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10 квітня 2009 року (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), суд зазначає таке.
Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції №170 передбачено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Так, згідно з підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються, зокрема, документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:
- документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);
- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року №946;
- висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу в постійному догляді.
Отже, зміст наведеної норми свідчить про те, що для підтвердження наявності інвалідності в особи, яка потребує догляду - члена сім`ї військовослужбовця (його батьки або батьки дружини (чоловіка), законом передбачений альтернативний перелік документів, які військовослужбовець має право подати керівництву військового формування для підтвердження наявності підстав звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Такий перелік визначений абзацом 4 підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170.
Як вбачається зі встановлених у даній справі обставин, на виконання зазначеної норми позивачем подано командиру військової частини НОМЕР_1 копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №046860 від 11 червня 2018 року, в якій зазначено групу та причину інвалідності батька позивача - ОСОБА_2 , а саме: ІІ група (безтерміново), загальне захворювання.
Абзацом 5 підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 також передбачається альтернативний перелік документів (на вибір військовослужбовця) для підтвердження наявності в особи - члена сім`ї військовослужбовця (його батьків або батьків дружини (чоловіка) необхідності здійснення за нею постійного догляду: або висновок МСЕК, або висновок ЛКК закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно з наявними у справі матеріалами, норми абзацу 5 підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 також були виконані позивачем шляхом подання на розгляд військовою частиною НОМЕР_1 висновку ЛКК від 05 лютого 2025 року №146, виданого КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради.
Як встановлено наказом Міністерства охорони здоров`я України 31 липня 2013 року №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», до повноважень лікарської комісії медичного закладу (ЛКК) належить визначення потреби в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Суд звертає увагу на те, що у медичному висновку ЛКК №146 від 05 лютого 2025 року зазначено, що батько позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.
Водночас суд критично оцінює твердження відповідача про те, що наданий позивачем висновок ЛКК №146 від 05 лютого 2025 року не відповідає затвердженій формі первинної облікової документації №080/4-о, оскільки, як зазначено вище, законом передбачено альтернативне право військовослужбовця подати на розгляд військового формування, в якому він проходить службу, висновок ЛКК закладу охорони здоров`я, однак не встановлено обов`язку подавати його саме за формою первинної облікової документації №080/4-о.
Стосовно ж внесення змін до такої форми первинної облікової документації та викладення її в новій редакції на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 27 листопада 2025 року №1811, то варто зазначити, що затвердження нового зразка висновку ЛКК про потребу особи у постійному сторонньому догляді не може нівелювати раніше постановлені висновки ЛКК за зразками, які були чинними до прийняття Міністерством охорони здоров`я України зазначеного наказу. Обставини затвердження центральним органом виконавчої влади, який формує та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, висновку ЛКК за новою формою первинної облікової документації за наявності того, який був постановлений ЛКК КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради 05 лютого 2025 року, не є такими, що залежали безпосередньо від волі позивача і не можуть свідчити про зміну чи скасування потреби його батька у постійному сторонньому догляді.
Враховуючи наведене, відповідачем безпідставно було відхилено наданий позивачем до рапорту медичний висновок ЛКК №146 від 05 лютого 2025 року. Доказів його скасування чи визнання нечинним відповідачем не надано.
Також суд критично оцінює доводи відповідача про те, що наданий позивачем акт перевірки сімейного стану військовослужбовця не відповідає формі, визначеній додатком 23 до Інструкції №170, оскільки, як вбачається зі змісту положень абзацу 3 підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170, крім акту перевірки сімейного стану військовослужбовець може підтвердити відсутність в особи з інвалідністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд, документами, які підтверджують наявність інвалідності в таких осіб, та/або їх потребу у них самих у постійному догляді.
Суд зауважує, що згідно з наявними у справі матеріалами позивач є єдиним сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Доказів того, що у позивача є повнолітні та працездатні брати та сестри, які можуть здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , жодним з учасників процесу до суду не подано.
Водночас мати позивача - ОСОБА_3 також є особою з інвалідністю (ІІІ група), яка потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №454191 від 18 квітня 2019 року та медичним висновком ЛКК від 08 квітня 2025 року №280 КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради.
Отже, оскільки ОСОБА_3 - член сім`ї ОСОБА_2 першого ступеня споріднення сама є особою з інвалідністю та потребує постійного стороннього догляду, і при цьому відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли би здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, то суд приходить до висновку, що позивачем належним чином підтверджено обставину відсутності у його батька інших осіб - членів сім`ї першого чи другого ступеня спорядження (крім самого позивача) здійснювати за ним постійний догляд.
Крім цього, суд наголошує, що вирішуючи питання про звільнення позивача з військової служби на підставі поданого ним рапорту від 26 січня 2026 року, відповідач у разі виникнення сумнівів щодо достовірності походження акту сімейного стану військовослужбовця від 17 лютого 2025 року, сформованого ІНФОРМАЦІЯ_3 , не був позбавлений права з власної ініціативи перевірити дійсність описаних у даному акті обставин шляхом подання відповідного запиту до ТЦК та СП.
Однак відповідач одразу прийняв рішення про відмову у звільненні позивача зі служби, не надавши належної оцінки змісту акту сімейного стану військовослужбовця від 17 лютого 2025 року, обмежившись лише посиланнями на невідповідність його формі додатку 23 до Інструкції №170.
Також суд відхиляє твердження відповідача про неподання позивачем рапорту від 26 січня 2026 року «по команді», оскільки, як вбачається зі змісту положень законодавства, якими врегульовано порядок звільнення військовослужбовця з військової служби, подання рапорту не «по команді» не є правовою підставою для відмови у звільненні зі служби.
До того ж суд зауважує, що поданий позивачем рапорт, який було адресовано командиру військової частини НОМЕР_1 , був доставлений адресату, що визнається відповідачем як у висновку за рапортом ОСОБА_1 , виготовленого помічником командира військової частини з правової роботи - начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , так і в листі відповідача від 09 лютого 2026 року №2485/44/ВихЗПІ, направленого на адресу позивача за результатами розгляду його рапорту. Тобто, фактично, рапорт позивача про звільнення з військової служби був розглянутий відповідачем, а тому його твердження про подання такого рапорту не «по команді» є безпідставними.
Також суд відхиляє доводи відповідача про не зазначення позивачем посади, яку він займає в особовому складі військової частини НОМЕР_1 , адже вказане також не може слугувати підставою для відмови у звільненні військовослужбовця з військової служби, і, фактично, носить формальний характер.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу і на те, що у висновку за рапортом ОСОБА_1 уповноваженою особою відповідача визнано наявність підстав для звільнення позивача з військової служби. Тобто, фактично, відповідач не заперечує наявність у позивача правових підстав для звільнення його зі служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Надаючи ж оцінку підставам, за яких позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби, суд зауважує, що такі є суто формальними і не спростовують наявності у позивача сімейних обставин, визначених абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, та, відповідно, права на звільнення його з військової служби.
Доказів того, що повідомлені позивачем у рапорті про звільнення з військової служби від 26 січня 2026 року сімейні обставини та додані до нього документи є незаконними чи такими, що не відповідають дійсності, відповідачем до суду не подано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у позивача наявні умови для звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Перевіряючи оскаржувану позивачем відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на відповідність її критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв не на підставі законодавства, яке регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямована така відмова. Тому, наявні правові підстави для визнання протиправною відмову у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
З огляду на обставини цієї справи, зважаючи на протиправність оскаржуваної позивачем відмови у звільненні його з військової служби, враховуючи вимоги положень статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин буде зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Отже, заявлений позов підлягає задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість відповідач не довів правомірність оскаржуваної відмови.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні підстави для його стягнення з відповідача.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» .
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 вересня 2026 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ); відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя О.П. Лелюк