КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 755/5484/25
номер провадження 22-ц/824/6963/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Київської міської ради - Букрєєвої Крістіни Едуардівни
на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року /суддя Гаврилова О.В./
у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся з вимогами про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер [номер приховано]:66:149:0201, площею 0,0052 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішень приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 листопада 2021 року № 61590409, № 61590986, № 61591642, № 61592370 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на частину за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог Київської міської ради відмовлено. /т. 2 а.с. 74-97/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Київської міської ради - Букрєєва К.Е. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення та постановити нове рішення, яким позовні вимоги Київської міської ради задовольнити у повному обсязі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що рішення про державну реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою за відповідачами прийняті за відсутності передбачених законом правових підстав, оскільки Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування відповідачам не приймалось. Апелянт зазначає, що громадяни не належать до вичерпного переліку суб`єктів права постійного користування, визначеного частиною другою статті 92 ЗК України. Посилається на те, що положення земельного та цивільного законодавства не визначають конструкції спільного часткового права постійного користування земельною ділянкою. Також апелянт вказує, що судові рішення, на підставі яких проведено державну реєстрацію (рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц та постанова Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/4348/13-а), не визнають за відповідачами права постійного користування чи права власності на земельну ділянку, а лише встановлюють факт користування. Крім того, апелянт зазначає, що відомості з Державного земельного кадастру є документом суто інформаційного значення та не є правовстановлюючим документом. Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд не дослідив реєстраційну справу та не надав належної оцінки відсутності рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у постійне користування. Вважає, що наявність державної реєстрації права постійного користування за відповідачами створює перешкоди у реалізації права власності територіальної громади, оскільки позивач не може повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися спірною земельною ділянкою.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Сторони в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, представник апелянта просила відкласти розгляд справи у зв`язку з численними повітряними тривогами, що відхилено судом апеляційної інстанції, апелянт не позбавлена приймати участь у справі через відеоконференцзв`язок, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1967 року земельна ділянка площею близько 0,4 га відведена під будівництво ресторану «Млин».
Державним актом № 479 від 29 березня 1968 року комплекс споруд ресторану «Млин» прийнято в експлуатацію державною комісією.
Згідно з договором купівлі-продажу цілісно-майнового комплексу № 481 від 16 травня 1997 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву продало у власність Товариству покупців членів трудового колективу ресторану «Млин» ресторан «Млин», який знаходиться за адресою: м. Київ, Гідропарк.
Згідно зі свідоцтвом про власність Фонду державного майна України № 530 від 23 травня 1997 року ОСОБА_2 , як голова товариства покупців членів трудового колективу ресторану «Млин», є власником цілісно-майнового комплексу ресторан «Млин».
Розпорядженнями Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва № 3 від 06.01.2000 та № 55 від 26.01.2000 ОСОБА_5 надано згоду на переведення частини нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі в житлове.
Відповідно до розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації № пс-10с від 30 травня 2000 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно комплекс нежитлових приміщень та квартира, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві спільної часткової власності відповідачам. Дане нерухоме майно перебуває на спірній земельній ділянці.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2012 у справі № 2а-1235/12/2670, яка набрала законної сили, зобов`язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) розглянути заяви та підготувати проект відповідного рішення Київської міської ради щодо питання безоплатної передачі у власність та видачі державного акту на право власності на земельні ділянки.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013 у справі № 826/4348/13-а, залишеною без змін в частині постановою Верховного Суду від 20.06.2018, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 12.07.2012 № 786/8123 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо прийняття рішення про безоплатну передачу у власність земельних ділянок, зобов`язано Київську міську раду прийняти рішення, яким передати у приватну власність на безоплатній основі земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц, яке набрало законної сили, визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,0052 га, кадастровий номер [номер приховано]:66:149:0201 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 в рівних частинах. У задоволенні позову в частині визнання права власності на земельну ділянку відмовлено, оскільки процедура відведення земельних ділянок комунальної власності у приватну власність належить до виключної компетенції Київської міської ради.
15.11.2021 приватним нотаріусом Гавриловою О.В. прийнято рішення № 61590409, № 61590986, № 61591642, № 61592370 про державну реєстрацію за відповідачами права постійного користування на частини земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:66:149:0201, на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц, постанови Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/4348/13-а та відомостей з Державного земельного кадастру.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 1, 3, 9, 12, 43-45, 83, 92, 116, 122, 123, 124, 125, 126 ЗК України про те, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку до 01.01.2002, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул; ст. 10, 18, 24, 27, 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, про те, що судове рішення, яке набрало законної сили, є безумовною підставою для державної реєстрації прав та їх обтяжень; ст. 1, 4, 11, 16, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України про непорушність права власності та право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні цього права.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що оскільки спірна земельна ділянка у 1967 році була відведена під будівництво ресторану «Млин» без заздалегідь встановленого строку, право користування нею є постійним. Відповідачі як власники приміщень цілісного майнового комплексу з 1997 року є правонаступниками ресторану «Млин» та набули право постійного користування відведеною земельною ділянкою. Судові рішення, зокрема постанова Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/4348/13-а, встановили, що до земель природно-заповідного фонду спірну земельну ділянку віднесено вже після передачі розташованих на ній приміщень у власність відповідачів, а тривале невирішення Київською міською радою питання передачі земельних ділянок відповідачам призвело до втручання у їх право мирно володіти своїм майном. Державний реєстратор правомірно провів державну реєстрацію права постійного користування на підставі судових рішень, які набрали законної сили, оскільки такі рішення є безумовною підставою для реєстрації. Київська міська рада, звертаючись з позовом, діє не з метою захисту порушених прав, а з метою позбавлення відповідачів права постійного користування земельною ділянкою, якою вони користуються як власники приміщень з 1997 року, що не може вважатись правомірним втручанням у право власності відповідачів.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють.
Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на момент відведення земельної ділянки) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Спірна земельна ділянка була відведена рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1967 року під будівництво ресторану «Млин» без заздалегідь встановленого строку, тому право користування нею є постійним.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 92 ЗК України (в редакції, чинній на момент державної реєстрації права постійного користування за відповідачами) право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку; оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі; господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі.
Водночас, згідно з пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до цього Кодексу не можуть мати їх у такому праві, зобов`язані були до 1 січня 2005 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнано неконституційним положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте громадянами у встановленому законодавством порядку, є суб`єктивним правом, що підлягає захисту, а відсутність державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не може бути підставою для припинення такого права, оскільки це право виникло на законних підставах.
Колегія суддів також враховує, що постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/4348/13-а встановлено, що спірна земельна ділянка у 1967 році була відведена під будівництво ресторану «Млин», приміщення якого в подальшому в складі цілісного майнового комплексу були викуплені його трудовим колективом і на даний час перебувають у власності відповідачів. Верховний Суд зазначив, що відповідачі як власники нерухомого майна набули права на спірну земельну ділянку, рішення про її вилучення у встановленому законом порядку не приймалось. Крім того, Верховний Суд констатував, що до земель природно-заповідного фонду спірну земельну ділянку віднесено вже після передачі розташованих на ній приміщень у власність відповідачів, а тривале невирішення Київською міською радою питання передачі земельних ділянок відповідачам для обслуговування належного їм на праві власності нерухомого майна призвело до втручання у їх право мирно володіти цим майном.
Отже, судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено наявність у відповідачів права постійного користування спірною земельною ділянкою, яке виникло внаслідок приватизації цілісного майнового комплексу, а тому державний реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію права постійного користування, діяв на підставі та на виконання судових рішень, що є безумовною підставою для державної реєстрації речових прав відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не належать до переліку суб`єктів права постійного користування, визначеного частиною другою статті 92 ЗК України, не приймаються до уваги, оскільки право постійного користування виникло у відповідачів до набрання чинності ЗК України від 25.10.2001, а тому воно зберігається за ними до приведення прав та обов`язків щодо земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства. Вимога щодо переоформлення такого права визнана неконституційною.
Посилання апелянта на те, що положення законодавства не визначають конструкції спільного часткового права постійного користування, є безпідставними, оскільки право постійного користування належить відповідачам як співвласникам нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, що відповідає статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землекористувача.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у постійне користування, колегія суддів зазначає, що наявність такого рішення не є обов`язковою, оскільки право постійного користування виникло у відповідачів у встановленому законодавством порядку до набрання чинності ЗК України 2001 року, а судовими рішеннями підтверджено факт такого користування. Крім того, саме Київська міська рада була зобов`язана судовими рішеннями прийняти рішення про передачу земельних ділянок у власність відповідачам, однак цього не зробила, що свідчить про тривалу бездіяльність позивача.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу представника Київської міської ради - Букрєєвої Крістіни Едуардівни - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 07.09.2026 р.
Головуючий: Судді: