КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О. В.
№ 22-ц/824/14382/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа № 357/3353/26
04 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - Богданової Вероніки Сергіївни на рішення Володарського районного суду Київської області від 04 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Моргун Г. Л. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
в с т а н о в и в:
У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Просило стягнути з відповідача загальну суму заборгованості за кредитним договором від 21.11.2024 року № 1474-4538 (далі - Договір) у розмірі 11 529,00 гривень та судові витрати у розмірі 2 662,40 грн.
Рішенням від 04.06.2026 року Володарський районний суд Київської області позов задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» суму заборгованості за Договором у розмірі 4 464,13 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 030,61 грн.
У решті позову відмовив.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту, а відповідач цих висновків не спростував.
Відмовляючи у стягнені відсотків за ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), місцевий суд вважав, що їх нарахування не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема п. 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України.
Щодо стягнення комісії суд зазначив, що у договорі не зазначено які саме послуги, пов`язані з обслуговуванням чи наданням кредиту, виконує позивач за сплачену позичальником комісію, тому незрозуміло, за що саме позичальник має сплатити комісію за надання йому кредитних коштів, адже відповідних дій на користь позичальника кредитор, отримавши комісію, вчиняти не зобов`язаний.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 03.07.2026 року представника ТОВ «Укр Кредит Фінанс» - Богданова В. С. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за Договором у розмірі 11 529,90 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 3 240,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 7 481,90 грн, заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України - 808,00 грн.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно встановив обставини, що мають значення для справи.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, зазначає про те, що строк кредитування продовжено за взаємною згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди до Договору, з 365 днів до 377 днів. Відповідач підтвердив ознайомлення з такими умовами своїм електронним підписом. Комісія за видачу кредиту є одноразовою та не застосовувалась як санкція до відповідача за невиконання зобов`язань. Умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Позивач дотримався вимог, зокрема ст. ст. 1048, 1056-1 ЦК України, щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що була надана (проінформована, доведена до відома) відповідачу, а тому має право на нарахування процентів (згідно з п. п. 4.10 та 10.1 кредитного договору) протягом строку договору, що визначені в п. 4.13 кредитного договору та п. 2.11. додаткової угоди.
Стверджує, що норма Закону України «Про споживче кредитування», яка передбачає звільнення від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань, не застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені за межами періоду, що встановлений п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, тобто з 23.01.2024 року, тому Позивач має всі підстави для нарахування та стягнення з відповідача сплати неустойки та інших платежів за прострочення виконання зобов`язання, в тому числі процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, якщо умовами договору передбачена сплата таких платежів. Закон України «Про споживче кредитування» визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, тобто його норми є спеціальними, які регулюють правовідносини за договорами про надання споживчого кредиту, зокрема в частині правомірного нарахування неустойки в редакції закону на дату укладення договору між позивачем та відповідачем.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно здійснив власний перерахунок заборгованості, оскільки позивач правомірно нараховував відсотки за користування кредитними коштами, комісію та відсотки відповідно до ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання відповідно до умов кредитного договору. Крім того, розподіл сплачених коштів на погашення складових заборгованості здійснено згідно з Договором та Правилами відкриття кредитної лінії.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Відповідно до частини першої ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О. В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту, а відповідач цих висновків не спростував.
Відмовляючи у стягнені відсотків за ст. 625 ЦК України, місцевий суд вважав, що їх нарахування не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема п. 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України.
Щодо стягнення комісії суд зазначив, що у договорі не зазначено які саме послуги, пов`язані з обслуговуванням чи наданням кредиту, виконує позивач за сплачену позичальником комісію, тому незрозуміло, за що саме позичальник має сплатити комісію за надання йому кредитних коштів, адже відповідних дій на користь позичальника кредитор, отримавши комісію, вчиняти не зобов`язаний.
Колегія суддів із такими висновками суду першої інстанції погоджується в повному обсязі з огляду на таке.
Суд встановив та з матеріалів справи вбачається, що 21.11.2021 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 уклали Договір з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи веб-сайту ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (https:// creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (кредитодавця), в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Договір підписав відповідач електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора А8776.
Пункт 2.1 Договору визначає, що кредитодавець відкриває для позичальника кредитну лінію на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 4.1 Договору загальний розмір кредиту (сума кредиту) становить 2 500,00 грн.
Дату надання/видачі кредиту - 21.11.2024 року (п. 4.2 Договору).
Із п. 4.6 Договору вбачається, що спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту наступний: кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1 цього Договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.
Пункт 4.1 Договору передбачає, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною стандартною процентною ставкою: 1,00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору; 0,74 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і діє до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту.
Згідно з п. 4.11 договору, комісія за видачу кредиту становить 15,00 % від суми виданого кредиту. Нарахування комісії за видачу кредиту здійснюється на суму виданого за цим договором кредиту у день його видачі.
Відповідно до п. 4.14 договору, строк кредитування складає 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту - 20.11.2025 року.
Згідно з п. 4.15 орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього договору (за весь трок кредитування) складає 10 843,75 грн.
У додатку № 2 до Договору міститься таблиця обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Відповідач також ознайомився та погодився з Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «MiniKasa», підписавши їх електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора А8314.
Додатковою угодою від 03.12.2024 року № 1 до Договору кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 500,00 грн .
Відповідно додатку до додаткової угоди від 03.12.2024 року (таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України) загальна сума кредиту - 4 000,00 грн, загальна сума нарахованих відсотків - 13 050,00 грн, загальна сума комісії - 600,00 грн, усього - 17 650 грн.
ТОВ «Укр Кредит Фінанс» виконало взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі 2 500,00 грн 21.11.2024 року та 03.12.2024 - 1 500,00 грн, відповідно до умов укладеного договору та додаткової угоди, що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту на платіжну картку № НОМЕР_1 через платіжну систему EasyPay.
Згідно з розрахунком ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість відповідача за Договором станом на 20.01.2026 року складає 11 529,00 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 3 240,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 7 481,90,00 грн; заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України - 808,00 грн.
З цього розрахунку вбачається, що відповідач проводив оплату за кредитними зобов`язаннями у розмірі - 6 024,00 грн.
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша ст. 638 ЦК України встановлює, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму (постанови Верховного Суду: від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19).
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Договір у цій справі укладений сторонами в електронній формі.
Стаття 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначає, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
За ч. 5 ст. 11 Закону, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомуст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомуст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону).
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору (ст. 1056-1 ЦК України).
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Встановлено, що відповідач був ознайомлений з умовами Договору, про що свідчить його електронний підпис, не надав суду доказів про повне погашення заборгованості та не повідомив суду причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним зобов`язанням.
Також відповідач не повідомив та не підтвердив наявність підстав звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання відповідно до ст. 617 ЦК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 4 464,13 грн (загальна сума вимог за результатами розрахунку 10 488,13 грн, відповідач провів оплату у розмірі 6 024,00 грн, комісія у розмірі 600,00 грн та проценти річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 2 000,00 грн нараховані неправомірно).
Щодо нарахування та стягнення з відповідача заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 року № 133/2022 року) запроваджений воєнний стан, який триває і до теперішнього часу.
Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15, зазначив, що законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Враховуючи вищезазначені положення ЦК України, місцевий суд правильно виснував, що у стягнені відсотків за ст. 625 ЦК України, нарахування яких не відповідає вимогам п. 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, необхідно відмовити.
Щодо стягнення комісії за надання кредиту.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином Закон України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України (далі - НБУ) постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 року № 168.
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки, що передбачає п. 8 Правил про споживчий кредит.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості або надання кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 31.29 постанови від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19.
У цій справі сплата позичальником комісії за надання кредиту передбачена умовами договору. Однак, у договорі не зазначено, які саме послуги, пов`язані з обслуговуванням чи наданням кредиту, виконує позивач за сплачену позичальником комісію. Іншими словами, незрозуміло, за що саме позичальник має сплатити комісію за надання йому кредитних коштів, адже відповідних дій на користь позичальника кредитор, отримавши комісію, вчиняти не зобов`язаний.
Сторони встановили комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановили плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, інших дій, окрім надання безоплатної, за вимогами законодавства, інформації по кредиту на користь позичальника кредитор за сплачену комісію вчиняти не повинен.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість за комісією стягненню з відповідача не підлягає.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
За змістом ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суду встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Встановлено, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку частково підлягає стягненню, а саме - у розмірі 4 464,13 грн.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу про те, що позивач правомірно нараховував відсотки за користування кредитними коштами, комісію та відсотки у відповідності до ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання, відповідно до умов кредитного договору; розподіл сплачених коштів на погашення складових заборгованості здійснено згідно з Договором та Правилами відкриття кредитної лінії, є безпідставними та спростовуються встановленими у справі обставинами.
Інші доводи апеляційної скарги також є неприйнятними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.
Отже, підстави для скасування рішення Володарського районного суду Київської області від 04.06.2026 року відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути змінено та скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд, враховуючи відсутність підстав для задоволення скарги, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України не вбачає підстав для компенсації позивачу понесених судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи.
Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - Богданової Вероніки Сергіївни залишити без задоволення.
Рішення Володарського районного суду Київської області від 04 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий: Судді: