ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 р. Справа № 520/17277/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., повний текст складено 28.07.26 по справі № 520/17277/26
за позовом Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
про визнання протиправною та скасування постанови
ВСТАНОВИВ
Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жданової О.В. ВП № 74228582 від 11.06.2026 про накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 адміністративний позов Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жданової О.В. ВП №74228582 від 11.06.2026 про накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 у справі №520/4770/23 за позовом ОСОБА_1 щодо зобов`язання здійснити нарахування та виплату останньому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області видало наказ від 08.02.2024 №40 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 324 711,98 грн. Вказує, що з метою забезпечення надходження коштів для оплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області 16.01.2024 за №51.06-30/ССО письмово звернулося до розпорядника бюджетних коштів нижчого (другого) рівня - Голови Служби судової охорони з проханням збільшити кошторисні призначення по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки». Зауважує, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Вважає, що державним виконавцем вжито дії щодо примусового виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/4770/23 від 19.02.2024, відповідно до вимог чинного законодавства. Просить суд розглянути справу без участі представника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за наявними у справі матеріалами.
Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 без змін. Зазначає, що Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області виконало судове рішення в частині проведення нарахування коштів додаткової винагороди на підставі Постанови №168, видавши наказ від 08.02.2024 №40 про нарахування та виплату додаткової винагороди на суму 324 711,98 грн та вжило залежних від нього організаційних і фінансових заходів задля забезпечення її виплати. Вказує, що 16.01.2024 Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області звернулося до розпорядника бюджетних коштів із листом №51.06-30/ССО щодо збільшення кошторисних призначень за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» для забезпечення виплати належних стягувачу коштів. Отже, твердження апелянта про повну бездіяльність територіального управління не відповідає фактичним обставинам справи. Стверджує, що визначальною умовою для застосування штрафу є не сам по собі факт невиконання судового рішення, а встановлення сукупності обставин, зокрема, невиконання рішення саме без поважних причин. Звертає увагу, що Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області не обмежилося посиланням на відсутність коштів. Навпаки, матеріалами справи №520/17277/26 підтверджено конкретні дії територіального управління, спрямовані на виконання судового рішення, а саме: проведення нарахування, видання наказу від 08.02.2024 №40 та звернення до розпорядника бюджетних коштів щодо збільшення кошторисних призначень. Тобто, йдеться про об`єктивну неможливість здійснити виплату за відсутності відповідного бюджетного фінансування, а не про ухилення територіального управління від виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 у справі №520/4770/23. Зауважує, що державний виконавець не встановив належним чином усі юридично значимі обставини, необхідні для застосування статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: чи мало місце невиконання судового рішення без поважних причин. Саме цей недолік було обґрунтовано враховано судом першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст.287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Учасники по справі отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку, в т.ч. апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області подало до суду заву про розгляд справи без участі представника позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 у справі №520/4770/23, яке набрало законної сили 08.02.2024, зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.02.2022 до 20.01.2023 додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн пропорційно у розрахунку на місяць на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
20.02.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ждановою О.В. відкрито виконавче провадження за постановою ВП №74228582, винесеною при примусовому виконанні виконавчого листа №520/4770/23 від 19.02.2024, виданого Харківським окружним адміністративним судом. Пунктом 2 цієї постанови вказано, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
04.03.2024 Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області листом за вих.№ 51.06-262 повідомило головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданову О.В., що з метою забезпечення надходження коштів для оплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, здійснило розрахунок потреби в коштах на виплату співробітнику додаткової винагороди на період дії воєнного стану та письмово звернулося до розпорядника коштів (другого рівня) з проханням виділити додаткові кошторисні призначення за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя» по КЕКВ 2800 в сумі - 324 711,98 грн. Також в листі зазначено, що після надходження відповідних бюджетних асигнувань таку додаткову винагороду буде виплачено ОСОБА_1
11.06.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ждановою О.В. винесено постанову ВП №74228582 про накладення штрафу, відповідно до якої за невиконання рішення суду в повному обсязі, накласти на боржника - Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.
Позивач, вважаючи відповідну постанову протиправною, звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах позивач довів, що ним вчинялися залежні від нього дії для виконання судового рішення, а саме здійснено розрахунок належних до виплати сум, повідомлено державного виконавця про обставини виконання рішення, а також направлено звернення щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань.
У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна постанова прийнята без належного з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без оцінки поважності причин невиконання судового рішення, а тому є необґрунтованою та непропорційною.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Відповідно до ч.2 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 02.06.2016 року №1404-VIІІ «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон №1404-VIІІ).
Відповідно до ст.1 Закону №1404-VIІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст.5 Закону №1404-VIІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною 1 ст. 13 Закону №1404-VIІІ передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п.п. 1 та 16 ч.3 ст.18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст.19 Закону №1404-VIІІ право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до ст. 5 цього Закону віднесено до компетенції органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
Частинами 4, 5 ст.19 Закону №1404-VIІІ визначено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Боржник зобов`язаний:
1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;
3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;
4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;
5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця;
6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Відповідно до п.1 ч.1, ч.5 ст.26 Закону №1404-VIІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до ст.63 Закону №1404-VIІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно зі ст.75 Закону №1404-VIІІ у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
З вищевикладеного слідує, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.
При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Тобто, приймаючи рішення про наявність чи відсутність підстав для застосування штрафу, державний виконавець зобов`язаний не лише встановити сам факт невиконання рішення, а й встановити причини та впевнитися у відсутності поважних причин його невиконання.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Пунктом 2 ч.3 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст.161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктами 3 і 4 ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів:
отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;
затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.
Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.
Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов`язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов`язань, у судовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно із усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі №373/436/17, від 15.05.2020 у справі №812/1813/18, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі №821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
Застосовуючи наведені норми права до спірних правовідносин, суд виходить з того, що сам по собі факт невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк не є достатньою та безумовною підставою для накладення на боржника штрафу.
Як зазначено вище, обов`язковою умовою застосування штрафу відповідно до статей 63, 75 Закону №1404-VIII є встановлення державним виконавцем того, що рішення суду не виконано саме без поважних причин.
За матеріалами справи, Територіальному управлінню Служби судової охорони у Харківській області на 2024-2026 роки за бюджетною програмою КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» затверджено відповідні кошторисні призначення, зокрема, на 2024 рік - 1000,00 грн, на 2025 рік - 500,00 грн, на 2026 рік - 500,00 грн.
При цьому, листом Служби судової охорони від 13.01.2026 №01.30-02.2-94 підтверджено, що на 2026 рік Службі судової охорони затверджено кошторис за зазначеною бюджетною програмою в сумі 6 094,4 тис. грн.
З метою забезпечення виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 у справі №520/4770/23 Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області видало наказ від 08.02.2024 №40 про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі 324 711,98 грн.
У подальшому, листом від 16.01.2024 №51.06-30/ССО боржник звернувся до розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, голови Служби судової охорони, з клопотанням про збільшення кошторисних призначень за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки».
Також суд враховує, що листом від 04.03.2024 №51.06-262 Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області повідомило державного виконавця, що ним здійснено розрахунок потреби в коштах для виплати зазначеної додаткової винагороди та повторно порушено питання про виділення додаткових кошторисних призначень за КПКВ 0501150 у сумі 324 711,98 грн, зазначивши, що виплата буде проведена після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області після набрання рішенням суду законної сили видало наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, здійснило її нарахування, визначило належну до виплати суму, неодноразово звернулося до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань, необхідних для фактичної виплати нарахованих коштів, та повідомило державного виконавця про вжиті заходи і об`єктивні причини неможливості здійснення виплати.
При цьому, фактичне виконання рішення суду в частині виплати нарахованої додаткової винагороди залежить від надходження відповідних бюджетних призначень, розпорядником яких не є позивач та впливати на виділення яких не має законодавчо визначених повноважень. Відсутність бюджетного фінансування за умови вчинення боржником усіх необхідних організаційних та правових дій свідчить про існування поважних причин невиконання рішення суду у відповідній частині.
Як вбачається з постанови головного державного виконавця від 11.06.2026 у виконавчому провадженні №74228582 про накладення штрафу, державним виконавцем зазначено про невиконання боржником рішення суду у встановлений строк, а також ненадання державному виконавцю підтвердження повного та фактичного виконання судового рішення.
Проте, головним державним виконавцем в оскаржуваній постанові взагалі не зазначено таку обов`язкову підставу для застосування штрафу, як невиконання рішення без поважних причин.
Тобто, державним виконавцем не встановлювались причини невиконання рішення боржником, оцінка на предмет їх поважності не надавалась.
Натомість, державний виконавець, приймаючи постанову від 11.06.2026 у виконавчому провадженні №74228582, фактично ототожнив невиконання судового рішення з невиконанням без поважних причин, що не відповідає змісту статей 63, 75 Закону №1404-VIII.
Суд зазначає, що накладення штрафу на боржника у такій категорії справ має правове значення лише за умови, якщо невиконання рішення залежало від волі боржника та останній мав реальну можливість виконати судове рішення у встановлений строк. За відсутності відповідних бюджетних асигнувань штраф не усуває об`єктивної перешкоди для виконання судового рішення та не сприяє виділенню бюджетних коштів.
У спірних правовідносинах позивач довів, що ним вчинялися залежні від нього дії для виконання судового рішення, а саме здійснено розрахунок належних до виплати сум, повідомлено державного виконавця про обставини виконання рішення, а також направлено звернення щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань.
При цьому відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не довів наявності правових підстав для застосування до позивача штрафу.
Оскільки матеріалами справи підтверджується, що Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області не ухилялося від виконання судового рішення, а навпаки вжило всіх залежних від нього заходів, передбачених законом, а невиконання рішення у частині виплати коштів зумовлено відсутністю бюджетного фінансування, що не перебуває у сфері його повноважень та контролю, підстави для застосування до позивача штрафу, передбаченого статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», були відсутні.
Оцінивши постанову головного державного виконавця від 11.06.2026 у виконавчому провадженні №74228582 за наведеними критеріями, суд доходить висновку, що вона прийнята без належного з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без оцінки поважності причин невиконання судового рішення, а тому є необґрунтованою та непропорційною.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 11.06.2026 у виконавчому провадженні №74228582 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що державним виконавцем вжито дії щодо примусового виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/4770/23 від 19.02.2024, відповідно до вимог чинного законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, приймаючи рішення про наявність чи відсутність підстав для застосування штрафу, державний виконавець зобов`язаний не лише встановити сам факт невиконання рішення, а й встановити причини та впевнитися у відсутності поважних причин його невиконання.
Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 по справі № 520/17277/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко