П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/13620/25
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Дата і місце ухвалення: 06.07.2026 р., м. Миколаїв
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук`янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А :
В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 що полягають у невиплаті Позивачу грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату Позивачу грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач указав, що з 25.10.2021 року проходить військову службу у віці до 25 років, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, отримав поранення пов`язане із захистом Батьківщини, перебував у полоні. Після набрання чинності постановою КМУ від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» у позивача виникло право на призначення йому та отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 06.07.2026 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що у віці до 25 років був добровільно прийнятий за контрактом для проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій.
Звертає увагу, що Постанова №153 не містить жодних застережень чи обмежень щодо необхідності підписання контракту саме вперш , за умови дотримання інших передбачених Постановою умов. Норми вказаної Постанови не містять положень, які б встановлювали обмеження щодо повторного укладення контракту; врахування чи впливу попереднього проходження військової служби за контрактом на право особи на отримання одноразової грошової винагороди.
Апелянт звертає увагу, що право на отримання зазначеної виплати виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).
В апеляційній скарзі зазначається, що: «тлумачення п.4 Постанови №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, котрі станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі та у подальшому уклали контракт на проходження військової служби. Довільне трактування норм Постанови №153, суперечить принципу верховенства права, закріпленому в статті 8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії.
Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина. Крім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи. Це узгоджується з положеннями статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.»
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходить безперервну військову службу з 25.10.2021 року.
Представник Позивача - адвокат Трунілов Ярослав Олександрович - засобами електронного зв`язку через Міністерство оборони України направив на адресу Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач) адвокатський запит та заяву, в яких порушувалося питання щодо виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої абзацами другим та четвертим пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.
У листі №732/8242 від 13.12.2025 року позивачу у проведенні виплати було відмовлено.
Підставою відмови зазначено, що позивач не відповідає вимогам п.4 Постанови КМУ п. 4 Постанови № 153, оскільки останній уклав контракт про проходження військової служби 25.10.2021 року, тобто раніше початку оголошення воєнного стану.
Вважаючи відмову протиправно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та зазначив, що у даному випадку момент прийняття або призову на військову службу є юридично значущою обставиною, яка визначає коло суб`єктів, на яких поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України №153.
Суд звернув увагу, що визначальним критерієм для застосування положень пункту 4 Кабінету Міністрів України №153 є саме факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження служби.
Враховуючи наведене суд зазначив, що оскільки позивач, як військовослужбовець, станом на 24 лютого 2022 року вже перебував на військовій службі за контрактом, вказане свідчить про те, що останній не підпадає під визначені Постановою №153 умови для призначення та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, у зв`язку з чим, відповідачем правомірно було відмовлено йому у виплаті такої одноразової грошової винагороди.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи.
Отже, на території України діє особливий період.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану.
Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що:
громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025р. №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153», яка набула чинності 07.08.2025р., внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:
«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».
За наслідками внесених змін законодавець усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.
У свою чергу, відповідно до пункту 1 Порядку №153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.
Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Як визначено пунктом 2 Порядку №153, під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років.
На підставі абз. 1 пункту 7 Порядку №153 контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту.
Також, пункт 13 Порядку №153 визначає, зокрема, що однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту.
Таким чином, кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 є одночасна сукупність таких факторів як:
1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;
2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу після оголошення воєнного стану у віці до 25 років;
3) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою;
4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , 25 жовтня 2021 року уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 рядового (сержантського) складу.
Суд встановив, що під час проходження військової служби позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, зокрема в обороні м. Маріуполь.
02 квітня 2022 року під час ведення оборони м. Маріуполь внаслідок ворожого обстрілу отримав поранення: вогнепальне поранення лівого колінного суглоба, акубаротравму у вигляді тинітусу, цефалгічний та вестибуло-кохлеарний синдром.
Зазначене поранення пов`язане із захистом Батьківщини та підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №732/1303 від 31.06.2024 року.
Також суд встановив, що 12 квітня 2022 року позивач потрапив у полон, якому перебував до 19 квітня 2025 року, акт перебування в полоні підтверджується довідкою № 34/Т-815д від 30.04.2025 року.
З огляду на викладене колегія суддів встановила, що позивач на момент початку повномасштабної агресії (24.02.2022) перебував у віці 21року, брав безпосередню участь у бойових діях з перших днів (оборона Маріуполя), отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини та перебував у полоні понад 3 роки.
В свою чергу, відповідач, з чим погодився суд першої інстанції, стверджує, що ОСОБА_1 не підпадає під дію пункту 4 Постанови №153 у зв`язку з тим, що первісний контракт про проходження військової служби було укладено у 2021 році, тобто до введення на території України воєнного стану.
З огляду на фактичні обставини у даній справі колегія суддів вважає помилковими такі висновки суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як вже зазначалося колегією суддів, ОСОБА_1 у 21-річному віці уклав 25.10.2021р. із контракт про проходження у Збройних Силах України та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 рядового (сержантського) складу та позивач на момент початку повномасштабної агресії (24.02.2022) перебував у віці 21року.
На думку колегії суддів, визначальним для застосування пункту 4 Постанови №153 у спірних правовідносинах є не формальна дата первісного укладення контракту, а фактичне проходження військової служби у 21-річному віці під час воєнного стану, що узгоджується з метою запровадження одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, - компенсація внеску молодих військовослужбовців, які у віці до 25 років проходили службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях.
Сам факт безперервності проходження військової служби не виключає того, що після 24.02.2022р. змінився правовий режим проходження такої служби. Військова служба в умовах воєнного стану об`єктивно відрізняється від проходження служби у мирний час за своїм змістом, рівнем ризику, характером виконуваних завдань та правовими наслідками.
З огляду на встановлені обставини, у цій справі склалась ситуація, коли позивач ОСОБА_1 у віці 21 рік добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 рядового (сержантського) складу під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій та отримав травму, пов`язану із захистом Батьківщини та 12 квітня 2022 року потрапив у полон, у якому перебував до 19 квітня 2025 року.
Згідно п. 3 ч. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» під непрямою дискримінацією розуміється ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Таким чином, позивач, уклавши контракт до у 2021 р. до повномасштабного вторгнення, фактично проходив військову службу у після 24.02.2022 р. у віці 21 рік та брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, зокрема в обороні м. Маріуполь, у зв`язку з чим отримав вогнепальне поранення лівого колінного суглоба, акубаротравму у вигляді тинітусу, цефалгічний та вестибуло-кохлеарний синдром, яке пов`язане із захистом Батьківщини, та потрапив у полон, в якому перебував 3 роки, тому фактично не міг далі продовжувати службу та виконати свої обов`язки, тому застосування формальних вимог постанови КМУ №153 в даному випадку створює правову прогалину та ігнорує реалії воєнного часу.
Слід наголосити, що метою цієї постанови є підвищення мотивації та винагорода за ризик, в тому числі тих, хто найбільше постраждав, захищаючи державу, що ставить в нерівне положення військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, з тими хто за аналогічних підстав були призвані на військову службу до 24.02.2022 р. та також у віці до 25 років та проходили військову службу та брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
На переконання колегії суддів, виплата, передбачена постановою КМУ №153, має розглядатися як невід`ємна частина гарантій соціального захисту, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно яких соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Отже, колегія суддів вважає, що позбавлення ОСОБА_1 передбаченої постановою КМУ №153 виплати лише через обставини, які не залежали від волі військовослужбовця, а саме поранення та перебування тривалий час у полоні, є порушенням принципу легітимних очікувань та справедливості.
З огляду на викладене, у сукупності норм законодавства України, колегія суддів вважає, що дії відповідача, на переконання суду, не відповідатимуть меті прийняття Постанови № 153, а саме підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та матиме ознаки дискримінації.
Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на «будь-яке передбачене законом право», а й навіть ширше («Союз церков «Слово життя» та інші проти Хорватії» (Savez crkava "Rijeи ћivota" and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.
Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; «Сампаніс та інші проти Греції» (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу («Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства» (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; «Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми («Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації («Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76) або з політики («Тапаєва та інші проти Росії» (Tapayeva and Others v. Russia), 2021, § 112).
Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 що полягають у невиплаті ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 07 вересня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук`янчук