ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/24660/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Василенка Я.М.,
Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України, Верховного Суду про визнання протиправними дій, стягнення коштів, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вищого господарського суду України, Верховного Суду, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Вищого господарського суду України щодо проведення із суддею Вищого господарського суду ОСОБА_1 неповного розрахунку при звільненні, який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 по 08.02.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VI, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн.;
- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотримані за період з 27.12.2023 по 08.02.2024 суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1 305 472,14 грн з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач вважає протиправними дії Вищого господарського суду України щодо проведення з ним неповного розрахунку при звільненні, який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 по 08.02.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розмір виплаченої ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв`язку із звільненням у відставку склав 204 314,40 грн, що становить 3 суддівських винагороди, розмір якої розрахований із використанням посадового окладу за Законом № 2453-VI, а не за Законом № 1402-VIII.
На думку скаржника, заявлена до стягнення в частині 505 110,60 грн, повністю узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, як в частині моменту, з якого позивач набуває гарантії, що визначені пунктом 14-3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (звільнення у відставку), так і в частині розміру прожиткового мінімуму, який має застосовуватися під час розрахунку посадового окладу (2102,00 грн).
При цьому, позиція щодо поширення на суддів Вищого господарського суду України, у тому числі тих, що звільнилися після у відставку після ухвалення Закону № 3481-IX, гарантій незалежності суддів, що передбачені Законом № 1402-VIII з дня набрання чинності Законом № 3481-IX, також підтримана Конституційним Судом України у рішенні від 26.03.2024 № 3-р(ІІ)/2024.
У відзиві на апеляційну скаргу Верховним Судом вказано про те, що на час виникнення спірних правовідносин на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII суддівська винагорода для суддів Вищого господарського суду України визначалися Законом № 2453-VI, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач правомірно нараховував та виплачував позивачу суддівську винагороду у період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року, а також допомогу на оздоровлення та вихідну допомогу у зв`язку з відставкою із застосуванням положень Закону № 2453-VI.
До того ж, приписи абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача діяв на законних підставах.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 Указом Президента України від 13.02.1998 № 116/98 призначений на посаду судді Вищого арбітражного суду України строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України від 28.11.2002 №335-IV ОСОБА_1 обраний на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 08.02.2024 №369/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку», позивач був звільнений з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з наказом голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Романківа І.П. від 08.02.2024 № 7-к ОСОБА_1 відрахований зі штату суду 08.02.2024 з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3 місячних суддівських винагород та грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки.
15 лютого 2024 року з позивачем проведений остаточний розрахунок при звільненні та виплачений залишок грошових коштів у розмірі 212 267,83 грн.
Вважаючи такі дії протиправними відповідачів у невиплаті грошових коштів у належному розмірі, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи, та окремими приписами законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Оскільки у спірних правовідносинах Вищий господарський суд України діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій Вищого господарського суду України, то похідна позовна вимога про стягнення на користь позивача сум суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою також не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
При цьому, статтею 4 Закону № 1402-VIII закріплено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У свою чергу, згідно з частиною першою ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частини п`ята статті 135 Закону № 1402-VIII).
Згідно із частиною другою статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
За змістом частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом.
Частиною четвертою статті 133 Закону № 2453-VI визначено, що посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді вищого спеціалізованого суду - 1,2 (пункт 2).
За приписами частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Водночас, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2684 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 3028 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, окремими приписами Закону України з 1 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цьому аспекті слід зауважити, що наведені приписи абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21 сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:
- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді є порушенням гарантії незалежності суддів.
Таким чином, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, що висловлені у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
На думку Великої Палати Верховного Суду розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Слід зазначити, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Як свідчать матеріали справи, Рішенням Вищої ради правосуддя від 08.02.2024 №369/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку», позивач був звільнений з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з наказом голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Романківа І.П. від 08.02.2024 № 7-к ОСОБА_1 відрахований зі штату суду 08.02.2024 з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3 місячних суддівських винагород та грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки.
15 лютого 2024 року з позивачем проведений остаточний розрахунок при звільненні та виплачений залишок грошових коштів у розмірі 212 267,83 грн.
Пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.
За змістом пункту 14 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом.
При цьому, згідно з пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI.
У подальшому, Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» були виключені пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, якими право суддів на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, ставилося у залежність до проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Водночас, на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів, зокрема отримання суддівської винагороди, суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України продовжували визначатися Законом № 2453-VI.
27 грудня 2023 року набрав чинності Закон № 3481-IX, яким внесено низку змін та доповнень до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, зокрема його доповнено пунктами 14-1- 14-4.
Так, частинами першою - третьою пункту 14-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України може бути переведений до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації такого судді, у порядку, передбаченому статтями 53 та 82 цього Закону, без проведення конкурсу, з урахуванням особливостей, передбачених цим пунктом.
Переведення такого судді здійснюється Вищою радою правосуддя на підставі його особистої заяви протягом 30 днів з дня її надходження, незалежно від наявності у відповідному суді вакантної посади судді.
Заява про переведення подається суддями, зазначеними в абзаці першому цього пункту, до Вищої ради правосуддя протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом № 3481-IX.
Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, переведені до інших судів, а також ті, які виявили бажання звільнитися у відставку, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів (пункт 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).
У разі звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку незалежно від займаної посади суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України гарантується призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду (абзац перший пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).
Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким призначено розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI, мають право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 цього Закону, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду (абзац другий пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).
Так, згідно з пунктом 11 частини п`ятої статті 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується серед іншого правом судді на відставку.
Частинами першою, третьою статті 116 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Виходячи із мети Закону № 3481-IX та змістового аналізу наведених вище пунктів 14-1, 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, законодавець, прагнучи вирішити питання продовження суддівської кар`єри суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, цілеспрямовано пов`язав застосування приписів пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII щодо прирівнення цих суддів за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів саме із настанням подій переведення цих суддів до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає їх спеціалізації, або звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Таким чином, у розумінні пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України прирівнюються за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення, зокрема у частині призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, до суддів вищих спеціалізованих судів лише за умов, що вони: 1) переведені до інших судів відповідно до пункту 14-1 цього розділу Закону № 1402-VIII (до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації судді); 2) звільнені у зв`язку з поданням заяви про відставку незалежно від займаної посади.
Отже, для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку, відповідні гарантії, визначені у пунктах 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, починають діяти саме з моменту прийняття Вищою радою правосуддя рішення про їх відставку, а не з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX.
Єдине виключення з цього правила міститься в абзаці другому пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, яким передбачено право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 цього Закону, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким вже було призначено розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI.
Окрім того, Конституційний Суд України Рішенням від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами в тім, що він установлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453-VI зі змінами, зокрема винагороду судді.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення цього Рішення.
На підставі приписів частини другої статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року у справі
№ 8-зп/1997 зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
З урахуванням наведеного саме з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 3-р(II)/2024 втратив чинність окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 520/12609/19 та від 23 травня 2024 року у справі № 990/235/23, застосовувала такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (їх окремих положень).
Отже, до 26 березня 2024 року наведений припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII мав юридичну силу і унормовував встановлення визначеної Законом № 2453-VI винагороди судді для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.
З огляду на викладене і зважаючи на те, що на час виникнення спірних правовідносин на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII суддівська винагорода для суддів Вищого господарського суду України визначалися Законом № 2453-VI, суд дійшов висновку, що Вищий господарський суд України правомірно нараховував та виплачував позивачу суддівську винагороду у період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року, а також допомогу на оздоровлення та вихідну допомогу у зв`язку з відставкою із застосуванням положень Закону № 2453-VI.
Оскільки у спірних правовідносинах Вищий господарський суд України діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій такого відповідача, та похідна позовна вимога про стягнення на користь позивача сум суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою також не підлягає задоволенню.
Таким чином, висновок суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді Я.М. Василенко
Є.І. Мєзєнцев