П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/2752/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Томчук А.В.
07 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Томчука А.В.
суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати додаткової винагороди за періоди безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України відповідно до Довідки № 4784/Д6/6129 від 10.11.2025 та не проведення додаткового службового розслідування щодо виключення з періоду самовільного залишення частини часу перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок контузії;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення, в тому числі додаткової винагороди за періоди безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, та виключити з періоду самовільного залишення військової частини часу перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок контузії, провести виплату недоотриманого грошового забезпечення станом на момент ухвалення рішення суду.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2026 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за періоди безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України відповідно до Довідки № 4784/Д6/6129 від 10 листопада 2025 року та не проведення додаткового службового розслідування щодо виключення з періоду самовільного залишення частини часу перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок контузії.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 в тому числі додаткової винагороди за періоди безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України та виключити з періоду самовільного залишення військової частини часу перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок контузії за результатами додаткового службового розслідування.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу протиправно не проведено перерахунок та виплату додаткової винагороди за періоди безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, підтверджені Довідкою № 4784/Д6/6129 від 10.11.2025, а також не проведено додаткового службового розслідування щодо виключення з періоду самовільного залишення частини часу перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок контузії, з урахуванням того, що відповідач сам видав наказ про призначення додаткового службового розслідування, проте результатів суду не надав.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2026 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за час безпосередньої участі позивача в бойових діях, підтверджений відповідними документами, додаткову грошову винагороду у розмірі 100 000 гривень згідно з постановою № 168 було нараховано та виплачено в повному обсязі пропорційно часу участі. За інші періоди позивачеві нараховано та виплачено додаткову грошову винагороду у розмірі 30 000 гривень на підставі абзацу 4 пункту 1-1 Постанови № 168. Апелянт стверджує, що позивачем не додано жодного з документів, передбачених пунктом 4 розділу XXXIV Наказу № 260, на підтвердження безпосередньої участі у бойових діях за окремі періоди (січень-квітень 2024 року, червень 2024 року, вересень 2024 року, лютий 2025 року, липень 2025 року), а у розпорядженні відповідача такі документи також відсутні. Щодо виключення з періоду самовільного залишення військової частини часу перебування на стаціонарному лікуванні апелянт зазначає, що лист представника позивача від 09.12.2025 до служби нетаємного діловодства Військової частини НОМЕР_1 не надходив, у Системі Електронного Документообігу та засобами поштового зв`язку не зареєстрований, а позивачем не надано копії листа або доказів його направлення та отримання відповідачем, що, на думку апелянта, свідчить про непідтвердженість факту протиправної бездіяльності.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо доводів і мотивів такої скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві зазначає, що правова позиція відповідача в апеляційній скарзі фактично повністю повторює аргументацію, викладену у відзиві на позовну заяву, та не спростовує аргументацію позивача щодо протиправності бездіяльності відповідача. Позивач звертає увагу на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав про видання Наказу № 603 від 10.03.2026 «Про призначення додаткового службового розслідування» зі строком до 10.04.2026, чим фактично частково визнав позовні вимоги, однак результати виконання цього наказу суду надані не були. Позивач вважає позицію відповідача непослідовною та суперечливою. Також зазначає, що твердження відповідача про неотримання листа представника позивача було спростовано належними доказами - документами Укрпошти, наданими через систему «Електронний Суд» 20 березня 2026 року.
З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 та приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України № 4784/Д6/6129 від 10.11.2025 за періоди з 05.01.2024 по 03.07.2025.
Згідно з вказаною довідкою ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за такі періоди: з 05.01.2024 по 02.02.2024, з 19.03.2024 по 09.04.2024, з 01.05.2024 по 04.06.2024, з 23.06.2024 по 26.06.2024, з 28.06.2024 по 08.09.2024, з 28.02.2025 по 03.06.2025, з 28.06.2025 по 03.07.2025.
Внаслідок бойової травми (контузії) ОСОБА_1 отримав декілька діагнозів, пов`язаних із проходженням військової служби: F 43.2, M 17, M 51.1, M 42.1, що підтверджується Довідкою військово-лікарської комісії від 22.01.2026 № 2026-0122-1313-1049-3.
За результатами обстеження та медичного огляду, проведеного у В/ч НОМЕР_2 від 04.06.2025, ОСОБА_1 встановлений психіатричний діагноз ПТСР зі стійкою емоційно-вольовою нестійкістю, пов`язаною з проходженням військової служби, внаслідок контузії у вересні 2024 року.
Внаслідок погіршення психічного стану 18.12.2024 ОСОБА_1 звертався до чергового лікаря медроти, про що є відповідні записи у медичній книжці (форма 2). У період з 14.01.2025 по 07.02.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному підприємстві Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» м. Київ, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 551/716. У період з 12.02.2025 по 22.02.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в Реабілітаційному центрі «Український інститут залежності» с. Петропавлівська Борщагівка.
Згідно з інформаційною довідкою про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 № 4784/337/927 від 07.03.2026 у розділі додаткова винагорода (бойові) зазначено такі виплати: липень 2024 року - 100 000,00 грн; серпень 2024 року - 45 161,29 грн; березень 2025 року - 54 838,71 грн; квітень 2025 року - 100 000,00 грн; травень 2025 року - 77 419,35 грн; липень 2025 року - 3 333,33 грн.
На підставі наказу (з основної діяльності) командира військової частини НОМЕР_1 № 3903 від 09.07.2025 «Про результати службового розслідування» ОСОБА_1 вважався таким, що самовільно залишав Військову частину НОМЕР_1 в період з 20.12.2024 по 27.02.2025.
09.12.2025 представник ОСОБА_1 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з проханням провести перевірку правильності нарахування додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ № 168 та провести додаткову перевірку (службове розслідування) обставин перебування ОСОБА_1 у статусі особи, що самовільно залишила частину, з виключенням з цього періоду часу перебування на стаціонарному лікуванні.
Станом на момент подачі позову відповіді та будь-яких дій щодо виплати недоотриманого додаткової грошової винагороди за участь у бойових діях не відбулося.
Позивач зазначає, що відповідачем додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, збільшена до 100000 гривень, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у зв`язку з отриманням тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, позивачу нараховувалась та виплачувалась не в повному обсязі, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Абзацом 4 пункту 1 Постанови № 168 встановлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які «у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії».
З аналізу наведених норм Постанови № 168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення. При цьому Постанова № 168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100 000 гривень винагорода.
Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку № 260, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку № 260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
На виконання пункту 2-1 Постанови № 168 та з метою визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану Міністр оборони України видав окремі рішення, зокрема Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29, яким визначив порядок документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах. Пунктом 3 Окремого доручення № 912/з/29 встановлено, що документальним підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях є: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій; рапорт командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надається довідка керівника органу військового управління, командира військової частини, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України № 4784/Д6/6129 від 10.11.2025, видана за підписом командира військової частини, у якій зазначена підстава її видачі - накази командира військової частини, журнал бойових дій військової частини за відповідні періоди. Вказана довідка видавалася відповідно до Окремого доручення № 912/з/29 та містить терміни безпосередньої участі у бойових діях, посилання на накази та рапорти командирів, як це передбачено додатком № 2 Окремого доручення № 912/з/29.
Щодо доводів апелянта про те, що позивачем не додано документів, передбачених пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260, на підтвердження безпосередньої участі у бойових діях за окремі періоди, колегія суддів зазначає, що журнал бойових дій, бойові розпорядження та накази є документами із грифом таємності та не можуть бути у відкритому доступі, а тому у розпорядженні позивача окрім вказаної довідки не може бути інших документів. При цьому відповідач видану ним Довідку № 4784/Д6/6129 не спростовує, зазначені підстави (документи) для її видачі не надає, що свідчить про те, що безпосередня участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за періоди, зазначені у довідці, є підтвердженою належним чином.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не надав суду доказів правомірності своєї бездіяльності щодо не проведення перерахунку та виплати додаткової винагороди за періоди, зазначені у Довідці № 4784/Д6/6129.
Щодо питання виключення з періоду самовільного залишення військової частини часу перебування на стаціонарному лікуванні, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 внаслідок контузії, пов`язаної з проходженням військової служби, мав психіатричні діагнози (F 43.2 - розлад адаптації, F 42.1 - виражений ПТСР), у зв`язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні: у період з 14.01.2025 по 07.02.2025 - в Комунальному підприємстві Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» м. Київ; у період з 12.02.2025 по 22.02.2025 - в Реабілітаційному центрі «Український інститут залежності» с. Петропавлівська Борщагівка. Зазначені періоди стаціонарного лікування майже повністю охоплюють період, за який ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину (з 20.12.2024 по 27.02.2025).
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про видання наказу (з адміністративно-господарської діяльності) № 603 від 10.03.2026 «Про призначення додаткового службового розслідування» за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 зі строком до 10.04.2026, чим фактично визнав необхідність додаткової перевірки обставин, покладених в основу наказу № 3903 від 09.07.2025. Проте результати вказаного додаткового службового розслідування суду першої інстанції надані не були, не додані вони і до апеляційної скарги.
Щодо доводів апелянта про те, що лист представника позивача від 09.12.2025 до Військової частини НОМЕР_1 не надходив, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, позивачем через систему «Електронний Суд» 20 березня 2026 року були надані документи Укрпошти, що підтверджують направлення та отримання відповідачем зазначеного листа. Зазначені докази відповідачем не спростовані.
Аналогічні правові висновки щодо наявності підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2025 року у справі № 380/27432/23, від 05 червня 2025 року у справі № 520/16421/23, від 19 червня 2025 року у справі № 480/9155/23.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачу протиправно не проведено перерахунок та виплату додаткової винагороди за періоди безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України відповідно до Довідки № 4784/Д6/6129 від 10.11.2025, а також не проведено додаткового службового розслідування щодо виключення з періоду самовільного залишення частини часу перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок контузії, та про необхідність зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також виключити з періоду самовільного залишення військової частини часу перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок контузії за результатами додаткового службового розслідування.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29- 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий Томчук А.В.
Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.