П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/4892/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
07 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Боровицького О. А. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною невиплату військовою частиною НОМЕР_2 ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої у подальшому на виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №560/15658/24 та від 11.02.2025 у справі №560/15471/24, за весь період затримки виплати по день фактичної виплати, а саме: по 24.02.2026 - щодо суми коштів, виплаченої на виконання рішення у справі №560/15658/24; по 27.02.2026 - щодо суми коштів, виплаченої на виконання рішення у справі №560/15471/24.
У задоволенні решти вимог позову - відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.
Позивач в апеляційній скарзі просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у позову в повному обсязі.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №247-ОС від 15.07.2020 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 15.07.2020 у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №560/15658/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за періоди з 01.03.2018 по 10.12.2018 та з 04.11.2019 по 15.07.2020, виходячи з щомісячної фіксованої величини 4442,99 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
У подальшому 24.02.2026 відповідач на виконання цього рішення суду виплатив позивачу заборгованість по індексації грошового забезпечення у розмірі 91619,46 грн., що вбачається з наданих суду письмових доказів ( виписки банківської установи а.с. 41).
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.02.2025 у справі №560/15471/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
27.02.2026 відповідач на виконання цього рішення суду виплатив позивачу заборгованість по індексації грошового забезпечення у розмірі 79443,95 грн., що вбачається з наданих суду письмових доказів ( виписки банківської установи а.с. 43).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку судом встановлено, що позивач обґрунтовує право на стягнення середнього заробітку приписами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), посилаючись на те, що станом на 15.07.2020 (день виключення зі списків частини) відповідач не провів з ним повний розрахунок.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як судом встановлено вище, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.07.2020 №247-ОС ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини.
Спеціальним законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, розмежовуються поняття «звільнення з військової служби» та «переведення військовослужбовця до іншого місця служби» (вибуття). Переміщення військовослужбовця по службі не припиняє його військової служби в цілому.
Дія статей 116 та 117 КЗпП України як міра відповідальності роботодавця (у тому числі військової частини) за несвоєчасний розрахунок застосовується виключно у випадку звільнення особи (припинення трудових або службових правовідносин). На випадки переведення особи до іншого місця служби зазначені норми закону не поширюються.
Такий підхід відповідає сталій та актуальній правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 24 травня 2023 у справі № 420/4346/20, від 15 лютого 2024 у справі № 280/4462/21 та від 27 березня 2024 у справі № 380/636/21. Касаційний адміністративний суд неодноразово наголошував, що виключення зі списків особового складу у зв`язку з переміщенням не тотожне звільненню з військової служби, а отже, правові підстави для застосування механізму стягнення середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України, відсутні.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, судом встановлено, що на виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.02.2025 (справа №560/15471/24) та від 17.03.2025 (справа №560/15658/24) відповідач 24.02.2026 та 27.02.2026 виплатив позивачу заборгованість із індексації грошового забезпечення за періоди 2016-2018 та 2019-2020 років. При цьому компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Питання компенсації втрати частини доходів врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі статтями 1 та 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу. Компенсація здійснюється у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Відповідно до статті 3 Закону №2050-III та пункту 3 Порядку №159, до таких доходів належать пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення).
Індексація грошового забезпечення військовослужбовців є складовою грошового забезпечення, а отже, відноситься до доходів, на які поширюється дія Закону №2050-III.
Відповідач заперечує проти цієї вимоги, мотивуючи це тим, що індексація за період 2016-2020 років не нараховувалась відповідачем добровільно, а була нарахована лише у 2025-2026 роках на підставі судових рішень, а тому, на думку суб`єкта владних повноважень, відсутній факт затримки виплати вже нарахованого доходу.
Суд відхиляє такі доводи відповідача з огляду на актуальну судову практику Верховного Суду (зокрема, постанови від 18 липня 2023 у справі №200/10663/21, від 25 січня 2024 у справі № 120/5281/22, від 04 квітня 2024 у справі № 380/24439/21), який сформував такий підхід до тлумачення Закону №2050-III: судове рішення про зобов`язання нарахувати та виплатити дохід (індексацію) не породжує права на таку виплату, а лише підтверджує наявність цього права у позивача, яке виникло раніше (у період проходження служби).
Невиплата індексації у період 2016 - 2020 років стала наслідком протиправної бездіяльності відповідача, що вже встановлено преюдиційними рішеннями судів. Те, що відповідач здійснив нарахування цих сум коштів лише примусово на виконання судових рішень, не позбавляє їх статусу заборгованого доходу та не звільняє військову частину від обов`язку компенсувати втрати від інфляції за весь період затримки (до моменту фактичної виплати у лютому 2026). Звужене тлумачення Закону №2050-III, за якого компенсація виплачується лише за умови добровільного нарахування доходу роботодавцем, є необґрунтованим, оскільки ставить право працівника на компенсацію в залежність від неправомірних дій роботодавця.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння своїм майном. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, поняття «майно» (possessions) може означати «існуюче майно» або активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання» (legitimate expectation) на їх реалізацію.
У справі «Кечко проти України» ( рішення від 08 листопада 2005) ЄСПЛ дійшов висновку, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки чи виплати передбачаються законодавством. Проте якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всіх вимог, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. ЄСПЛ наголосив, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26 червня 2014) ЄСПЛ вказав, що зменшення розміру або затримка виплати соціальних виплат може розцінюватися як втручання у право власності.
Оскільки позивач мав законне право на своєчасне отримання індексації грошового забезпечення у 2016-2020 роках, тривала невиплата цих коштів призвела до їх знецінення. Виплата компенсації втрати частини доходів є єдиним легітимним інструментом відновлення порушеного майнового права позивача (законного сподівання), передбаченим національним законодавством. Відмова у її виплаті становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Зважаючи на те, що відповідач у лютому 2026 здійснив виплату позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення, однак не нарахував і не виплатив компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така бездіяльність є протиправною.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Боровицький О. А. Ватаманюк Р.В.