П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/20018/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна
Суддя-доповідач - Томчук А.В.
07 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Томчука А.В.
суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" до Головного управління ДПС у Житомирській області про скасування податкової вимоги
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Житомирській області про скасування податкової вимоги.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував про протиправність відмови Адміністрації Державної прикордонної служби України у виготовленні та направленні нової довідки до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області для перерахунку пенсії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт".
Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована відповідачем у автоматичному режимі на підставі даних інтегрованої картки платника, відповідає за змістом та формою приписам Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, а позивачем не наведено жодних доводів по суті оскаржуваної вимоги та не надано відповідних доказів щодо її протиправності.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Граніт" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2396-0630 від 04.06.2025 на суму 382 688,61 грн. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що: вимога від 04.06.2025 є четвертою вимогою за одним і тим самим номером № Ю-2396-0630, попередні вимоги (від 14.03.2025 на суму 236 463,60 грн, від 08.04.2025 на суму 294 631,18 грн, від 06.05.2025 на суму 338 647,09 грн) є виконавчими документами, жоден з яких не відкликано; включення до нової вимоги суми, яка вже була предметом попередніх вимог, є прямим порушенням пункту 7 Розділу VI Інструкції № 449, який передбачає включення до нової вимоги виключно суми приросту боргу; суд першої інстанції не дослідив наявність попередніх вимог, не перевірив структуру та склад суми 382 688,61 грн, не дослідив інтегровану картку платника; порушення строку надіслання вимоги (направлена через 15 днів замість 3 робочих днів) не може вважатися лише організаційно-процедурним; включення тих самих сум до кількох одночасно чинних виконавчих документів суперечить частині першій статті 61 Конституції України; суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у постановах від 25.02.2021 у справі № 580/3469/19, від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 11.09.2020 у справі № 200/2402/19-а.
Головне управління ДПС у Житомирській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів та мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві відповідач зазначає, що ТОВ "Граніт" є платником єдиного внеску відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI; станом на 31.05.2025 в інтегрованій картці платника обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 382 688,61 грн, яка виникла на підставі поданих самим платником розрахунків за IV квартал 2024 року та за січень - травень 2025 року; згідно з абзацом 6 частини четвертої статті 25 Закону № 2464 не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником; вимога формується на всю суму боргу, яка не сплачена, а узгоджена вимога (з літерою "У"), яка подається до органу державної виконавчої служби, формується тільки на суму зростання боргу; наведена позивачем судова практика не стосується спірних правовідносин у цій справі; норми Податкового кодексу України не застосовуються до правовідносин щодо сплати єдиного внеску, оскільки оскаржувана вимога винесена відповідно до норм Закону № 2464.
ТОВ "Граніт" також подало додаткові пояснення, в яких зазначило, що станом на 01.07.2026 заборгованість з єдиного внеску у позивача відсутня, що підтверджується витягом з інформаційно-комунікаційної системи ДПС, а загальна сума оплат становить 902 009,58 грн; водночас сам факт погашення заборгованості не свідчить про відсутність предмета спору, оскільки предметом розгляду є перевірка правомірності прийняття вимоги на момент її винесення; у разі залишення вимоги в силі існує реальна загроза подвійного обліку та повторного примусового стягнення тих самих сум.
З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт" (код ЄДРПОУ 13563220) зареєстровано як суб`єкт господарювання з 10.08.1995, перебуває на обліку як платник податків та платник єдиного внеску в Головному управлінні ДПС у Житомирській області.
За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України "Податковий блок", в інтегрованій картці, яка ведеться за ТОВ "Граніт" за кодом 71010000 (єдиний внесок, нарахований роботодавцем на суми заробітної плати, винагороди за договором ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності), станом на 31.05.2025 обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 382 688,61 грн, яка виникла на підставі поданих самим платником розрахунків за IV квартал 2024 року та за січень - травень 2025 року.
Відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2396-0630 від 04.06.2025 на загальну суму 382 688,61 грн. Вимогу направлено позивачу засобами поштового зв`язку 19.06.2025 та фактично отримано ним 25.06.2025.
Не погоджуючись із згаданим рішенням товариство оскаржило таке в адміністративному порядку до ДПС України.
Рішенням ДПС України від 23.07.2025 скаргу ТОВ "Граніт" залишено без задоволення, а оскаржену вимогу - без змін.
При цьому позивач стверджує, що зазначена вимога є четвертою за одним і тим самим номером № Ю-2396-0630, попередні вимоги - від 14.03.2025 на суму 236 463,60 грн, від 08.04.2025 на суму 294 631,18 грн, від 06.05.2025 на суму 338 647,09 грн - є чинними виконавчими документами, жоден з яких не відкликано.
Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу позивач звернувся до суду із цим позовом.
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі -Закон № 2464, в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).
Частиною четвертою статті 25 Закону № 2464 визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.
Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) податкового органу може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника єдиного внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника єдиного внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Порядок обміну інформацією між податковими органами та органами державної виконавчої служби визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449, в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
За приписами пунктів 1-2 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити їх у звітності, що подається платником до податкових органів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до пункту 3 Розділу VI Інструкції № 449 у разі якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або боргу зі сплати фінансових санкцій, податковий орган протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла/зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, надсилає вимогу про її сплату.
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Пунктом 4 Розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІКС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Податковий орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера "У" (узгоджена вимога).
В третій частині літера "У" (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:
платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;
вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.
Сформована в ІКС вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається податковим органом платнику єдиного внеску в паперовій та/або електронній формі.
Відповідно до пункту 7 Розділу VI Інструкції № 449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).
Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:
позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними ІКС станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред`явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі;
позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними ІКС станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред`явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.
Якщо протягом наступних базових звітних періодів платник повністю погасив суму боргу (недоїмки), зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки), що подана до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, податковий орган подає до відповідного органу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 9 до цієї Інструкції.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що Інструкція № 449 розрізняє два різних документи: вимогу про сплату боргу (недоїмки), яка надсилається (вручається) платнику (з літерою "Ю" - для юридичних осіб), та узгоджену вимогу (з літерою "У"), яка пред`являється до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства. Обмеження щодо включення до вимоги тільки суми зростання боргу, передбачене пунктом 7 Розділу VI Інструкції № 449, стосується саме пред`явлення вимоги до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, а не формування та надсилання вимоги платнику.
Зі змісту пунктів 3, 4 Розділу VI Інструкції № 449 вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки), яка надсилається платнику, формується на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС на суму боргу, що перевищує 10 гривень, та формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу. Тобто вимога, що надсилається платнику, відображає загальну суму наявного боргу (недоїмки) станом на кінець відповідного календарного місяця, а не лише суму приросту.
Натомість обмеження, встановлене пунктом 7 Розділу VI Інструкції № 449, спрямоване на запобігання подвійному примусовому стягненню і стосується виключно етапу пред`явлення вимоги до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства - саме на цьому етапі вимога подається тільки на суму зростання боргу.
Таким чином, доводи апелянта про те, що спірна вимога від 04.06.2025 є протиправною через включення до неї сум, які вже були зазначені у попередніх вимогах, ґрунтуються на помилковому тлумаченні пункту 7 Розділу VI Інструкції № 449, який регулює порядок пред`явлення вимоги до органу державної виконавчої служби, а не порядок формування та надсилання вимоги платнику.
Щодо посилання апелянта на частину першу статті 61 Конституції України, колегія суддів зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) не є заходом юридичної відповідальності, а є способом інформування платника про наявність заборгованості та спонукання до її добровільного погашення. Формування оновленої вимоги на загальну суму боргу не є повторним притягненням до відповідальності, а відображає актуальний стан розрахунків платника.
Щодо доводів апелянта про порушення строку надіслання вимоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлений пунктом 3 Розділу VI Інструкції № 449 строк направлення вимоги має організаційно-процедурний характер і спрямований на впорядкування діяльності контролюючого органу. Його порушення саме по собі не тягне недійсності чи протиправності вимоги, якщо таке порушення не призвело до обмеження прав платника. Як встановлено судом, спірну вимогу було направлено позивачу засобами поштового зв`язку та фактично отримано ним 25.06.2025, що підтверджується даними оператора поштового зв`язку. Позивач був належним чином повідомлений про наявність заборгованості та мав реальну можливість реалізувати своє право на оскарження.
Щодо посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 580/3469/19, від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 11.09.2020 у справі № 200/2402/19-а, колегія суддів зазначає, що наведена судова практика стосується інших фактичних обставин та інших правовідносин, ніж ті, що є предметом розгляду у цій справі. Зокрема, у справі № 580/3469/19 предметом спору було нарахування контролюючим органом фізичній особі-підприємцю єдиного внеску з пропуском строку на оскарження; у справі № 440/2149/19 - оскарження вимоги фізичною особою-підприємцем, яка припинила підприємницьку діяльність; у справі № 200/2402/19-а - нарахування єдиного внеску для платника, зареєстрованого на окупованій території.
Обставини цієї справи не є релевантними до обставин справ, згаданих скаржником у апеляційній скарзі.
Відповідно до абзацу шостого частини четвертої статті 25 Закону № 2464 не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником. Як встановлено судом, заборгованість ТОВ "Граніт" зі сплати єдиного внеску на загальну суму 382688,61 грн виникла на підставі поданих самим платником розрахунків за IV квартал 2024 року та за січень - травень 2025 року. Позивач не заперечував факт подання зазначених розрахунків та не оспорював правильність визначених у них сум єдиного внеску. За таких обставин, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі самостійно визначених платником зобов`язань, які не підлягають оскарженню.
Щодо доводів апелянта, викладених у додаткових поясненнях, про погашення заборгованості станом на 01.07.2026, колегія суддів зазначає, що предметом судового розгляду є правомірність вимоги на момент її прийняття. Подальше погашення заборгованості не впливає на оцінку правомірності вимоги, а є підставою для її відкликання в порядку, визначеному пунктом 6 Розділу VI Інструкції № 449, згідно з яким вимога вважається відкликаною, якщо сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2396-0630 від 04.06.2025 на суму 382 688,61 грн.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29-30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий Томчук А.В.
Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.