П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/22975/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович
Суддя-доповідач - Томчук А.В.
07 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Томчука А.В.
суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування грошового забезпечення (надбавок та премій), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період проходження військової служби ОСОБА_1 за період з 18.08.2025 по 21.05.2026, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов`язати здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань грошової допомоги на оздоровлення за період з 18.08.2025 по 21.05.2026, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 провадження у даній справі зупинено на підставі пункту 5 частини 2 статті 236 КАС України до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 240/401/26.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову в межах справи № 240/22975/26 є оскарження бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , які полягають в незастосуванні пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні та виплаті позивачу з 18.08.2025 по 21.05.2026 його грошового забезпечення.
Водночас, Верховним Судом переглядається рішення по справі № 240/401/26 у подібних правовідносинах і ухвалою Верховного Суду від 22.05.2026 справу № 240/401/26 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому, керуючись п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 240/401/26.
Не погоджуючись з цією ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що з 18.06.2025 є нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». При цьому, приймаючи касаційну скаргу до розгляду у справі № 240/401/26 ухвалою від 06.05.2026, Касаційним адміністративним судом не зупинено дію Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24. Більше того, зміст позовних вимог, а саме період проходження військової служби з 18.08.2025 по 21.05.2026 не охоплюється предметом касаційного розгляду у справі № 240/401/26.
Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.
З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 236 КАС України визначені підстави для зупинення провадження у справі, як обов`язкові, так і факультативні.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Досліджуючи матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 22.05.2026 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 240/401/26.
Предметом розгляду у справі № 240/401/26 є питання правомірності застосування п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні щодо нарахування та виплати позивачу з 29.01.2020 по 15.06.2021 та з 03.10.2022 по 10.12.2025 основних та додаткових видів грошового забезпечення.
Мотивуючи необхідність передачі справи на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 22.05.2026 зазначила, що колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав та судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по-різному застосовують норми ст. 7 та ст. 265 КАС України в частині застосування положень Постанови № 481 для обрахунку розміру грошового забезпечення військовослужбовців, з якого, в тому числі, проводиться обрахунок розміру пенсії колишніх військовослужбовців, внаслідок чого очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики з означеного питання.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2026 у справі № 240/401/26 підготовку справи до касаційного розгляду закінчено, а справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини в межах справи № 240/19973/26 є подібними до тих, які є предметом касаційного перегляду в справі № 240/401/26, зокрема в частині застосування п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 в редакції з 29.01.2020 при здійсненні перерахунку грошового забезпечення позивача з 18.08.2025, а відтак зміст позовних вимог у цій справі охоплюється предметом касаційного перегляду у справі 240/401/26.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував наявність судового рішення, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.
Так, дійсно рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 481 було визнано протиправним та нечинним. Водночас зазначене судове рішення було оскаржене Кабінетом Міністрів України у касаційному порядку, а постановою Верховного Суду від 16.07.2026 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Отже, саме наявність різних підходів до застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 481 та необхідність формування єдиної правозастосовної практики стали підставою для передачі справи № 240/401/26 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. За висновком Верховного Суду, існує правова невизначеність щодо застосування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 після прийняття постанови № 481, що й зумовлює необхідність вироблення єдиного правового підходу. Тим більше актуальність такого висновку іще більше зросла у зв`язку з прийняттям Верховним Судом 16.07.2026 постанови у справі № 320/29450/24.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки в межах цієї справи правовідносини є подібними до тих, які є предметом касаційного перегляду в справі № 240/401/26 (щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовців), правовий висновок, який буде сформовано об`єднаною палатою Верховного Суду у справі № 240/401/26, матиме значення для забезпечення єдності судової практики та однакового застосування норм матеріального права судами під час вирішення цієї справи.
В цьому контексті суд враховує, що згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Одним із способів практичного втілення вказаної конституційної норми є забезпечення ефективного судового захисту прав, свобод та інтересів особи за допомогою становлення єдності судової практики.
Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 17 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
А частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, враховуючи подібність правовідносин у даній справі та в адміністративній справі № 240/401/26, та беручи до уваги той факт, що формування відповідної правової позиції у справі № 240/401/26, яка переглядається об`єднаною палатою Верховного Суду, може вплинути на результати розгляду цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав та об`єктивних обставин для зупинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України - до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 240/401/26.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий Томчук А.В.
Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.