ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року м. Львів Справа № 260/7257/25 пров. № А/857/47719/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Боршовського Т.І.,
суддів Гінди О.М.
Заверухи О.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі № 260/7257/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
суддя в 1-й інстанції - Гаврилко С.Є.,
час ухвалення рішення - 14 жовтня 2025,
місце ухвалення рішення - м.Ужгород,
провадження - письмове.
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо невизнання факту батьківства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітнього сина - ОСОБА_1 , який народився у шлюбі 03.01.2020 року в Угорщині; зобов`язати відповідача - Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про винесення законного рішення за поданим рапортом про звільнення військовослужбовця, солдата, сапера розмінування 4 відділення розмінування 2 взводу розмінування 4 роти розмінування НОМЕР_3 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту VІ пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" відповідно до Закону. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на мою користь суму сплаченого мною судового збору".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що є військовослужбовцем Збройних Сил України. Позивач звернувся до начальника Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця семеро дітей віком до 18 років. Однак відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Таку відмову позивач вважає неправомірною.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду (далі - Суд першої інстанції) від 14.10.2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 02 липня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Приймаючи оскаржене рішення, Суд першої інстанції виходив із того, що позивач, як батько трьох дітей віком до 18 років, та приймає участь в їх розгляді, відповідно до статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» має право на звільнення з військової служби. Таке право позивач реалізував, подавши відповідний рапорт від 02.07.2025, однак відповідач протиправно відмовив в задоволенні такого рапорту, оскільки надав помилкову оцінку долученому до рапорту свідоцтву про народження сина позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення постановлене за неповного з`ясування обставин справи, невідповідності висновку суду, обставинам справи, та за неправильного застосування норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вимоги апеляційної скарги зводяться до того, що Суд першої інстанції не надав оцінку доводу відповідача, викладеному у відзиві на позов, про те, що долучена до рапорту копія свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке є офіційним документом Угорщини, не містила апостилю, а тому відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» не визнається дійсною в Україні, та відповідно не є належним та допустим доказом у справі. Також апелянт вказує, що суд зробив посилання на нерелевантну практику Верховного Суду.
Позивач через представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення Суду першої інстанції без змін. Додатково представник позивача вказав, що факт того, що позивач є біологічним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується висновком молекулярно-генетичного експертного дослідження № 50315 від 08.10.2025, копію якого долучено до відзиву. Окрім цього, вказав на те, що наказом від 29.10.2025 за № 360 позивача за результатами розгляду повторного рапорту, вже звільнено з військової служби.
Враховуючи, що рішення Суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), Суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
В силу вимог частини четвертої статті 229 КАС України, оскільки розгляд справи здіййснюється в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Судами встановлено, що 02 липня 2025 року військовослужбовець, солдат, сапер розмінування 4 відділення розмінування 2 взводу розмінування 4 роти розмінування 3 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 про звільнення його з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" наявність у військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років.
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 16 липня 2025 року № 1838/1.4-515, позивача повідомлено, що у поданому рапорті та доданих до нього документах не доведено перебування у позивача на утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зокрема, свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 , видане 16 листопада 2021 року ОСОБА_3 , не доводить, що саме він, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , є батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 29).
2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.
Як встановлено судами, позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . Вказана обставина не є спірною між сторонами.
02.07.2025 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що він є батьком трьох неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану, якщо на їхньому утриманні перебуває троє і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України .
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом "г" пункту 1 частини четвертої, підпунктом "ґ" пункту 2 частини п`ятої, підпунктом "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
До рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що він є батьком трьох неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, позивач долучив копії відповідних свідоцтв про шлюб та народження дітей.
Так, відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого 06 серпня 2019 року виконавчим комітетом Чопської міської ради Закарпатської області між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , укладено шлюб, про що 06 вересня 2019 року складено відповідний актовий запис № 13. Згідно вказаного свідоцтва після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини позивача - ОСОБА_5 .
Судом першої інстанції правильно встановлено, що від шлюбу із ОСОБА_4 позивач має трьох дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 , виданим 16 листопада 2021 року Об`єднаним Муніципальним Управлінням Захонь.
Відповідач не заперечує факту подання позивачем таких документів разом з рапортом.
Підставою для відмови ОСОБА_1 в задоволенні поданого ним рапорту, відповідач вказав, що позивачем не доведено перебування у позивача на утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 , видане 16 листопада 2021 року Об`єднаним Муніципальним Управлінням Захонь, не доводить, що саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інших мотивів відмови в листі № 1838/1.4-515 від 16.07.2025 не вказано.
В цьому випадку колегія суддів апеляційного Суду погоджується з висновком Суду першої інстанції щодо формальної підстави для відмови в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби.
Так, відповідно до нотаріально посвідченого свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 , виданим 16 листопада 2021 року ОСОБА_3 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказано ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_4 (прізвище матері вказане отримане при народженні), місце походження - Нове місто, Україна. Отже, прізвища та імена батьків дитини, в тому числі позивача, прізвище, ім`я по батькові матері до одруження, збігаються з даними паспортів громадянина України НОМЕР_8 , виданого ОСОБА_1 16.01.2006, та № НОМЕР_9 , виданого ОСОБА_9 , та даними свідоцтва про шлюб від 06.08.2019 серії НОМЕР_5 .
Процедура визначення походження дитини регулюється нормами Сімейного кодексу України (статті 121- 128, 135), Закону «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Закону «Про міжнародне приватне право».
Так, частиною першою статті 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини. Водночас згідно з частиною першої статті 16 цього ж Закону, особистим законом фізичної особи є право держави, громадянство якої вона має.
Згідно з абзацом 1 статті 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
Статтею 122 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина, яка зачата і (або) народилася у шлюбі, походить від подружжя. Визначення походження дитини від подружжя встановлюється на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дитини. Дитина, яка народилася до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, але до укладення матір`ю нового шлюбу, походить від колишнього чоловіка.
Отже, якщо батьки дитини є громадянами України, дитина за народженням, незалежно від місця народження, також набуває громадянство України. В цьому випадку питання визнання батьківства вирішується відповідно до українського законодавства, навіть у разі народження дитини за кордоном. При цьому така дитина, якщо вона народжена у шлюбі, автоматично походить від подружжя - громадян України.
Таким чином, хоча свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 , видане 16 листопада 2021 року Об`єднаним Муніципальним Управлінням Захонь, Угорщина, не містить імені по батькові батька дитини, однак зміст цього свідоцтва в сукупності зі змістом долученого до рапорту копії свідоцтва про шлюб від 06.08.2019 серії НОМЕР_5 , паспортів громадянина України - ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , з огляду на викладені вище норми законодавства України, дають можливість встановити, що батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є саме позивач, оскільки вказана дитина народжена громадянкою України - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка перебуває в шлюбі з громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , тобто походить від вказаного подружжя.
Отже, позивач де-юре є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Похідно з біологічного боку вказана обставина підтверджується й поданим представником позивача на стадії апеляційного провадження висновком молекулярно-генетичного експертного дослідження № 50315 від 08.10.2025.
Як наслідок, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю встановлення судом першої інстанції обставин того, що позивач є батьком трьох дітей, віком до 18 років.
Щодо доведення факту перебування вказаних дітей на утриманні позивача, то колегія суддів вказує на таке.
Законом України № 2232-ХІІ не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Відповідно до положень статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого статтею 157 частиною 5 цього Кодексу.
За приписами статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.
Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов`язків закріплено у статтях 14, 15 СК України.
Так, сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. У той же час, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. Майновий обов`язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Статтею 141 СК України, передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не правозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (стаття 155 СК України).
Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до статті 164 Кримінального кодексу України.
Отже, у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від факту зареєстрованого шлюбу між батьками, факту спільного проживання, визнання батьків недієздатними, несплати аліментів тощо.
Таким чином, на позивача як батька трьох дітей, згідно з чинним законодавством покладено обов`язок утримувати своїх дітей.
В матеріалах справи відсутні докази факту позбавлення позивача батьківських прав щодо сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та, відповідно до ст.ст. 164, 166 СК України, втрати обов`язку щодо його утримання до досягнення дитиною18 років.
Отже, за диспозицією норми, передбаченої підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, з огляду на подані позивачем підстави рапорту та долучені до нього документи, наявні підстави для звільнення позивача з військової служби як військовослужбовця, на утриманні якого перебуває троє і більше дітей віком до 18 років.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінку доводу відповідача, викладеному у відзиві на позов, про те, що долучена до рапорту копія свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке є офіційним документом Угорщини, не містила апостилю, а тому відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» не визнається дійсною в Україні, та відповідно не є належним та допустим доказом у справі, то колегія суддів апеляційного суду вказує таке.
По - перше, вказаний аргумент відповідача не був викладений в обгрунтування для відмови в задоволенні рапорту позивача.
По - друге, вказаний довід не є вагомим, тобто таким, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що впливає на правильність вирішення даної справи по суті.
Так, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо недопустимості як доказу іноземного свідоцтва про народження дитини з мотивів відсутності на ньому штампу «Apostille», з огляду на таке.
Апелянт у своїй скарзі посилається на частину 1 статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», стверджуючи про обов`язковість легалізації іноземного документа. Проте скаржник застосовує зазначену норму вибірково, ігноруючи її імперативне застереження: «якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України».
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Між Україною та Угорською Республікою укладено, ратифіковано та введено в дію Договір про правову допомогу в цивільних справах від 2 серпня 2001 року (ратифікований Законом України № 2927-III від 10.01.2002).
Статтею 15 цього Договору («Дійсність документів») чітко встановлено:
«Документи, які були складені або засвідчені компетентним органом однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, приймаються на території іншої Договірної Сторінки без будь-якого додаткового засвідчення».
Спірне свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 , видане 16 листопада 2021 року Об`єднаним Муніципальним Управлінням Захонь, є офіційним документом, виданим уповноваженим органом реєстрації актів цивільного стану Угорщини, містить підпис посадової особи та скріплене відповідною печаткою держави видачі.
Таким чином, в силу прямої дії статті 15 двостороннього міжнародного Договору, вказане свідоцтво, як офіційний документ, не потребує додаткової легалізації чи проставлення апостилю для використання на території України.
Аргументи апелянта про порушення статей 1, 3 та 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 (Гаазька конвенція), колегія суддів визнає помилковими.
Загальновизнаним принципом міжнародного права є правило Lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон скасовує дію загального). Гаазька конвенція 1961 року є багатостороннім договором, який регулює загальний, спрощений порядок (апостилювання) замість повної консульської легалізації. Водночас Договір про правову допомогу між Україною та Угорщиною від 2001 року є спеціальним міжнародним актом, який у відносинах між цими двома державами взагалі скасовує будь-яке додаткове посвідчення документів. Наявність двостороннього договору, що звільняє від легалізації, виключає необхідність застосування норм Гаазької конвенції 1961 року.
Окрім цього, абзац 2 статті 3 Гаазької конвенції 1961 року також містить норму, відповідно до якої, обов`язковість легалізації іноземних офіційних документів може бути спрощена або взагалі відмінена між державами додатково укладеною угодою.
В даному випадку такою угодою є Договір про правову допомогу в цивільних справах від 2 серпня 2001 року, статтею 15 якої встановлено спеціальне правило, порівняно із загальним, встановленим Гаазької конвенції 1961 року.
Отже, враховуючи, що свідоцтво про народження оформлене та видане компетентним органом відповідно до законодавства Угорщини, а його копія надана Позивачем разом із офіційним перекладом на українську мову, справжність підпису перекладача на якому засвідчена нотаріально у встановленому законом порядку, зазначений документ належним чином підтверджує факт народження дитини та її походження, а також, як наслідок, факт перебування дитини на утриманні Позивача.
Отже, доводи апеляційної скарги про недійсність свідоцтва про народження через відсутність штампу «Apostille» спростовуються нормами чинного законодавства та міжнародного договору, а тому не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Щодо посилання представника позивача на факт звільнення ОСОБА_1 з військової служби наказом від 29.10.2025 за № 360 за результатами повторного рапорту, то вказані обставини виникли вже після постановлення судом першої інстанції оскарженого рішення, та відповідно не мають значення на стадії апеляційного провадження для оцінки законності та обгрунтованості такого судового рішення.
За змістом частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 Кодексу).
Згідно пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наслідками апеляційного розгляду справи Суд апеляційної інстанції дійшов висновку відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Суду першої інстанції залишити без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим: ухвалене за повного та всебічного з`ясування обставин справи, що стосуються предмета спору, з наданням оцінки всім важливим аргументам учасників справи, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Враховуючи, що Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення Суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України нема підстав для нового розподілу судових витрат у справі.
Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі № 260/7257/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Головуючий суддя Т. І. Боршовський
судді О. М. Гінда
О. Б. Заверуха