Справа № 703/3873/26
2/703/2507/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Биченка І.Я.,
за участю
секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Терещенка С.І.,
представника відповідача адвоката Здоровко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності в порядку спадкування,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_3 на випадок свої смерті зробив розпорядження, згідно якого усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він матиме право за законом, заповів їй - ОСОБА_1 .
На підставі поданої нею заяви про прийняття спадщини державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори була заведене спадкова справа №11/2026. Інші спадкоємці, які б прийняли спадщину, відсутні.
До реєстрації шлюбу з нею померлий ОСОБА_3 з 26 липня 1975 року до 25 січня 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 .
За період шлюбу з ОСОБА_2 , окрім іншого майна, ними була придбана квартира АДРЕСА_1 . При цьому, договір купівлі-продажу квартири був оформлений лише на відповідача.
Окрім цієї квартири, ними була придбана квартира АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу цієї квартири був оформлений на ОСОБА_3 .
Також 24 березня 1990 року ОСОБА_3 придбав будинок в АДРЕСА_3 , а 25 лютого 1999 року на підставі рішення Великояблунівської сільської ради йому було передано в приватну власність земельну ділянку площею 0.1500га для ведення особистого підсобного господарства, що розташована за цією ж адресою, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0497. Наразі будинок непридатний для використання у зв`язку з руйнацією, відновлений бути не може і підлягає знесенню.
21 грудня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали угоду з приводу поділу спільного майна подружжя, яку виклали в простій письмовій формі. За цією угодою ОСОБА_2 вказала, що отримала від ОСОБА_3 гроші в сумі 5 000 доларів США як оплату за належну їй частку у спільному майні подружжя. ОСОБА_2 власноруч підтвердила, що інших майнових претензій щодо поділу спільного сумісного майна подружжя до ОСОБА_3 не має. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також погодили, що ОСОБА_3 залишається квартира АДРЕСА_4 в кооперативі «Надія» та автомобіль «Mitsubishi Lancer 1,61GI». В свою чергу ОСОБА_2 залишається квартира АДРЕСА_5 , гаражі № НОМЕР_1 і НОМЕР_2 в кооперативі «Надія» та гараж № НОМЕР_3 в кооперативі «Локомотив».
У подальшому вже після розірвання шлюбу у вересні 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повернулися до питання юридичного оформлення поділу майна подружжя шляхом подання ОСОБА_2 позову до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області та шляхом подання ОСОБА_3 зустрічної позовної заяви. Сторони мали намір укласти мирову угоду виключно стосовно зареєстрованих за ними квартир. Однак, вказані наміри не були реалізовані по причині тяжкої хвороби ОСОБА_3 , яка призвела до його передчасної смерті.
Оскільки за життя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 фактично здійснили поділ набутого під час шлюбу майна з отриманням відповідачем грошової компенсації в сумі 5000 доларів США, тому позивач уважає, що за нею повинно бути визнано право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_2 та на будинок із земельною ділянкою в с. Велика Яблунівка.
У зв`язку з цим, ОСОБА_1 просить визнати спільним майном подружжя належну ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 і належні ОСОБА_3 будинок і земельну ділянку по АДРЕСА_3 . Крім того, позивач просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 та на будинок і земельну ділянку по АДРЕСА_3 .
21 липня 2026 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , у якому вона зазначила що позовні вимоги не визнає та просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Будь-яких інших обґрунтувань чи заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову відзив не містить.
Ухвалою від 23 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі та постановив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 19 серпня 2026 року суд закрив підготовче провадження по справі та призначив справу до судового розгляду.
У судове засідання з`явились позивач ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Терещенко С.І., представник відповідача адвокат Здоровко Л.В.
Позивач та її представник підтримали позов у повному обсязі та просили його задоволити з наведених у ньому підстав. Представник позивача додатково пояснив, що відповідач та ОСОБА_3 фактично здійснили поділ спільного майна, хоча мирову угоду з цього приводу і не встигли укласти. Уважає, що земельна ділянка в с. Велика Яблунівка належала померлому на праві особистої приватної власності. Однак, оскільки на цій ділянці розташований будинок, позивачем ставиться питання про визнання спільним сумісним майном подружжя і цієї ділянки. Не заперечував факт наявності у померлого ОСОБА_3 інших спадкоємців першої черги - їх спільних з відповідачем дітей. Однак, просив урахувати, що ОСОБА_3 розпорядився належним йому майном шляхом складення заповіту на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно, діти померлого позбавлені можливості успадкувати майно після батька. У позивача наявні перешкоди у оформленні своїх майнових прав щодо спадкового майна у нотаріальному порядку, хоча й рішення нотаріусу про відмову у вчиненні нотаріальної дії в неї не має. Просив вирішити питання щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Представник відповідача просила відмовити в позові в повному обсязі та зазначила, що квартири, які є предметом спору, дійсно є спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки були набуті ними в період шлюбу. Не заперечувала, що відповідач та ОСОБА_3 намагалися домовитися щодо поділу цього майна і ОСОБА_2 дійсно писала розписку у 2010 році щодо цього. Однак, у подальшому ОСОБА_3 порушив досягнуті між ними домовленості, а тому позов відповідач не визнає. Просила урахувати, що позивач просить визнати спільним майном подружжя нерухоме майно, однак ця вимога не узгоджується з нормами чинного законодавства, оскільки ОСОБА_3 помер, відповідно його правоздатність припинилася. Крім того, заявлення вимоги про визнання об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. У такому разі ефективним способом захисту є саме вирішення вимоги про поділ майна подружжя. Щодо визнання права власності на майно, то вказала, що позивачем не надано доказів існування перешкод для оформлення своїх спадкових прав у нотаріальному порядку, зокрема, відсутня відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, що вказувало б на виникнення цивільно-правового спору.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доходить наступного висновку.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сміла Черкаської області помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_3 з 26 липня 1975 року по 25 січня 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 .
22 липня 1999 року між ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та від імені та за дорученням ОСОБА_5 , який в свою чергу діяв від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з однієї сторони та ОСОБА_2 з другої сторони було укладено договір (біржеву угоду) купівлі-продажу квартири.
Згідно з п.1 цього договору ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 .
Указаний договір 22 липня 1999 року зареєстровано Смілянською біржею (філією ТБ «Київська Біржа нерухомості Джі-Ай-Пі») та внесено відомості про це в реєстр обліку біржевих угод під № 1-645/99.
На договорі також міститься відмітка про те, що 28 липня 1999 року за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на цю квартиру у Смілянському відділку КП «ЧООБТІ».
Факт належності ОСОБА_2 вказаної квартири підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 вересня 2026 року.
24 березня 1990 року між ОСОБА_8 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 з другої сторони було укладено договір, згідно з п.1 якого ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_3 купив будинок, розміщений в с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаської області, на основі заключного договору з колгоспом ім. Горького на вирощування с/г продукції і продажу її лишків через колгосп державі або потребкооперації.
Як убачається з розписок від 17.10.1989 та 18.10.1989 ОСОБА_8 отримав грошові кошти від ОСОБА_3 в сумі, відповідно, 1000 карбованців та 2000 карбованців за купівлю будинку по АДРЕСА_3 .
З державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР 13-03-68 від 25 лютого 1999 року вбачається, що ОСОБА_3 на підставі рішення В.Яблунівської сільської ради від 28 січня 1997 року №3 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,150 га, що розташована в АДРЕСА_3 , для ведення особистого підсобного господарства. Вказана земельна ділянка має кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0497, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
У матеріалах справи наявні розписки, складені від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 21 грудня 2010 року, згідно з якими ОСОБА_2 підтвердила, що отримала від ОСОБА_3 5000 доларів США як оплату за належну мені частку в спільній сумісній власності подружжя. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили, що інших майнових претензій щодо поділу спільного сумісного майна подружжя один до одного не мають. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також погодили, що ОСОБА_3 залишається квартира АДРЕСА_2 , домоволодіння в с. Велика Яблунівка, гараж № НОМЕР_7 в кооперативі «Надія» та автомобіль «Mitsubishi Lancer 1,61GI». В свою чергу ОСОБА_2 залишається квартира АДРЕСА_1 , гаражі № НОМЕР_1 і НОМЕР_2 в кооперативі «Надія» та гараж № НОМЕР_3 в кооперативі «Локомотив».
У матеріалах справи також наявні проекти позовної заяви про поділ майна подружжя, зустрічної позовної заяви та мирової угоди з приводу поділу вказаного майна між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
14 лютого 2014 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_8 .
Заповітом, посвідченим 26 травня 2021 року приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Черкаської області Терещенко М.Є. та зареєстрованим в реєстрі за №214, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів дружині ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Предметом цього спору є встановлення обсягу належного нерухомого майна, що входить до спадкової маси, та визнання права власності на це майно у порядку спадкування.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
У статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, правом на отримання спадщини наділені особи, визначені цивільним законодавством чи заповітом, які дотримались процедури отримання такої спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 752/3435/16 (провадження № 61-231св20), від 29 червня 2022 року у справі № 175/772/16-ц (провадження № 61-3581св21), від 27 липня 2023 року у справі № 296/8061/19 (провадження № 61-2873св22) та інших.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У статті 175 ЦПК України зазначено вимоги до форми та змісту позовної заяви, зокрема, вона повинна містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.10.2020 у справі №761/23904/19, від 20.01.2021 у справі №203/2/19, від 21.11.2022 у справі №754/16978/21.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21), від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18 провадження № 61-403св19).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначила, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті своєї чоловіка ОСОБА_3 , інші спадкоємці, які б прийняли спадщину, відсутні, а відповідачем за своїм позовом вказала колишню дружину свого чоловіка ОСОБА_2 , яка є співвласником набутого за час шлюбу з ОСОБА_3 майна.
Ухвалою від 23 червня 2026 року суд з метою встановлення осіб, на права і інтереси яких може вплинути рішення по справі, за клопотанням позивача витребував у Смілянській державній нотаріальній конторі відомості про осіб, які прийняли або відмовилися від прийняття спадщини після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сміла Черкаської області.
Як убачається з повідомлення нотаріуса від 09 липня 2026 року після смерті ОСОБА_3 до Смілянської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_2 . На підставі поданих заяв була заведена спадкова справа № 11/2026. Свідоцтва про право на спадщину не видавались.
У ході розгляду справи сторони визнали, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 є спільними дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідно, є спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька та мають безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами і повинні брати участь у справі як відповідачі.
Суд зауважує, що у разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
В ході розгляду справи суд наголосив стороні позивача про наявність інших спадкоємців померлого ОСОБА_3 , які у визначений законом спосіб в строк звернулись із заявами про прийняття спадщини, а також з`ясовував думку позивача та її представника щодо необхідності залучення до участі в справі співвідповідачів. Однак, ні позивач, ні її представник з клопотанням про заміну відповідача чи залучення співвідповідачів не зверталися. Представник позивача наполягав на розгляді справи з визначеним ним та позивачем складом учасників справи. Позицію свого представника підтримала і ОСОБА_1 . Ураховуючи, що представник позивача є фахівцем у галузі права, суд не має сумніву у його обізнаності щодо належних сторонам прав і обов`язків, а також у свідомому визначенні стороною позивача осіб, які мають відповідати за позовом.
Таким чином, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування після смерті чоловіка, неправильно визначила коло відповідачів у справі. У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з підстав їх пред`явлення за неналежного складу відповідачів.
Суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлена права на звернення до суду з відповідними вимогами до належного складу відповідачів.
У постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 522/263/22, від 24 квітня 2024 року в справі № 306/513/16, від 13 травня 2024 року в справі № 753/7177/21 Верховний Суд зазначив, що висновок про доведеність чи недоведеність позову, підставність чи безпідставність позовних вимог має бути зроблений за участі у справі усіх належних сторін.
З урахуванням наведеного, встановивши неналежний склад учасників справи, суд не вирішує позов по суті та не надає оцінку доводам сторін з приводу заявлених вимог.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
За змістом ч.1,2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у позові - на позивача.
Позивач ОСОБА_1 одночасно з позовною заявою приєднала докази на понесення нею витрат на правничу договору, зокрема: акт виконаних робіт від 12 червня 2026 року до Договору про надання правничої допомоги від 10 червня 2026 року та квитанцію № 15/26 від 12 червня 2026 року.
Згідно з цими документами вартість наданих адвокатом Терещенком С.І. становить 6000 грн.
Суд звертає увагу на те, що представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу не надано договору про надання правничої допомоги, укладеного між нею та позивачем.
Причини неможливості надання даного договору при зверненні до суду та під час перебування справи в провадженні суду, стороною позивача не повідомлялись.
Ураховуючи те, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги, який укладений з позивачем, суд позбавлений можливості, в тому числі, пересвідчитись щодо пов`язаності витрат на правничу допомогу з указаною справою, дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару та порядку його обрахування (у погодинній оплаті чи у фіксованому розмірі), тощо.
Суд наголошує, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Таким чином, фактичні витрати позивача на професійну правничу допомогу не підтвердженні належними та допустимими доказами.
Крім того, зважаючи на те, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, понесені нею витрати на правничу допомогу покладаються на неї.
Оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи довічно, що підтверджується наявним у справі пенсійним посвідченням № НОМЕР_9 та довідкою до акта огляду МСЕК №194437, витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави.
На підставі наведеного, керуючись ст. 5, 12, 13, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності в порядку спадкування відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_9 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_10 .
Суддя І.Я. Биченко