Справа № 703/1757/26
2/703/1651/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Овсієнка І.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
25.03.2026 товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» через представника, із використанням системи «Електронний суд» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.08.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» та ОСОБА_1 в порядку, що передбачений ст. 11-12 Закону України «Про електронну комерцію» укладений кредитний договір №42602364, що підписаний позичальником електронним цифровим підписом із використанням одноразового ідентифікатора.
За умовами договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом (далі плата) відповідно до Графіку платежів, сплатити комісію (за наявності) та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Позивач умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну їй суму, але відповідач зі свого боку не виконав власні зобов`язання.
У зв`язку з цим, сума заборгованості відповідача становить 27418,50 грн, що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту 5400,00 грн, суми заборгованості по процентах 19318,50 грн, заборгованості за штрафами 2700,00 грн.
Посилаючись на викладене, ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» просить суд стягнути з відповідача вказаний борг.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01.04.2026 відкрите провадження у цивільній справі за вказаним позовом, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлений учасникам процесуальний строк для подання письмових заяв по суті справи.
Копію ухвали про відкриття провадження в справі надіслано відповідачеві на зареєстровану адресу місця проживання, вказане відправлення повернуте неврученим через відсутність адресата за вказаною адресою, що підтверджується рекомендованим повідомленням.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, пов`язаної із належним здійсненням правосуддя, зокрема сформульованої в справі «Сидоренко проти України» (Sydorenko v. Ukraine (dec.), №73193/12, 18 February 2021), загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, однак стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі №24/260-23/52-б).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.
Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами справи. Водночас, суд враховує, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.
21.08.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №42602364, відповідно до п.1.1. якого передбачено, що кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника. Типом кредиту є кредит.
Пунктами 1.2 - 1.4 кредитного договору передбачено, що сума кредиту становить 5400 гривень, строк кредитування - 360 днів, тобто з 21.08.2024 до 16.08.2025.
Відповідно до п.1.5 кредитного договору, загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 20992,50 грн в грошовому виразі та 2200 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п.1.5.1 договору. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 26392,50 грн. Денна процентна ставка 0,95%.
Згідно з п.1.5.1 кредитного договору, пільгова процентна ставка за користування кредитом становить 0,95% в день. Особливості нарахування пільгової процентної ставки визначені п.п.2.2.2, 2.2.3 цього договору.
Стандартна процентна ставка - 365% річних. Особливості нарахування стандартної процентної ставки визначені п.п.2.2.2, 2.2.3 цього договору (п. 1.6 кредитного договору).
Пунктом 1.7 кредитного договору передбачено, що пільговий період це період, який обирає позичальник в особистому кабінеті на сайті кредитодавця. При цьому, строк пільгового періоду починається з 1 дня строку кредитування та закінчується останнім днем, обраного позичальником строку пільгового періоду. Пільговий період не може перевищувати 30 днів.
Стандартний період це період, який починається з наступного дня після закінчення строку пільгового періоду і діє до закінчення строку кредитування, якщо інше не визначене договором (п.1.8 кредитного договору).
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на банківську платіжну картку/особистий рахунок позичальника (уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача).
За п. 2.2.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється здати, наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повнрнення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за день користування із урахуванням особливостей, що передбачені п. 2.2.3 договору. База нарахування - 5400,00 грн.
У пункті 2.2.3 кредитного договору сторони обумовили, що за користування кредитом нараховуються проценти згідно таких умов:
- пільгова процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,95% за 1 день користування кредитом, яка застосовується лише протягом пільгового періоду користування кредитом. Після закінчення строку пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка;
- стандартна процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується з першого дня стандартного періоду.
Пільговий період визначений кредитним договором строком у 25 календарних днів, а саме: з 21.08.2024 до 15.09.2024 зі сплатою пільгової процентної ставки 0,95% в день.
Стандартний період - 335 календарних днів, починаючи з 16.09.2024 до 16.08.2025. Стандартна (базова) процентна ставка у вказаний період визначена на рівні 1% в день.
Із розділу 12 кредитного договору суд встановив, що він підписаний позичальником 21.08.2024 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Також суд встановив, що разом із кредитним договором відповідач ОСОБА_1 погодився з графіком платежів за договором як додатком №1 до кредитного договору та паспортом споживчого кредиту шляхом підписання вказаних документів 21.08.2024 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Із довідки ТОВ «Тайгер-Фінанс» суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким укладено кредитний договір, ідентифікований ТОВ «Тайгер-Фінанс». Акцепт підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику: 21.08.2024 о 11-59 год; номер телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор: [телефон приховано].
Із довідки ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 19.12.2025 «Про підтвердження успішної оплати» суд встановив, що ТОВ «ФК «Контрактовий дім» 21.08.2024 прийнято до виконання замовлення ТОВ «Тайгер-Фінанс» та успішно перераховано 5400 грн на банківську картку № НОМЕР_2 , що відповідає номеру картки, що міститься у розділі 12 кредитного договору.
Відповідно до положень ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно диспозиції ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 (далі Закон №675), пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст. 11 Закону №675).
Статтею 12 Закону №675 визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону №675 передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова КЦС ВС від 22.02.2022 в справі №296/8719/16-ц).
Частина 1,2 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частинами 1,2 ст.1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Статті 527, 530 ЦК України визначають, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Таким чином, із дослідженого безпосередньо в судовому засіданні Кредитного договору, суд встановив, що його сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано такий кредит, строк та умови його надання, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на відповідних умовах шляхом підписання означеного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Проте всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано суду жодних доказів як неотримання нею в кредит від ТОВ «Тайгер-Фінанс» грошових коштів в сумі 5400,00 грн, так і доказів своєчасного та у повному обсязі виконання умов кредитного договору у строки, передбачені цим правочином.
Водночас матеріалами справи підтверджується той факт, що сума кредиту, що обумовлена між ТОВ «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 і відображена у п.1.2 кредитного договору, була отримана відповідачем шляхом перерахування на картковий рахунок, вказаний позичальником у п. 12 кредитного договору.
Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення, що підготовлена ТОВ «Тайгер-Фінанс», суд встановив, що кредитодавцем 21.08.2024 надано відповідачу ОСОБА_1 кредит в сумі 5400,00 грн; у період з 21.08.2024 до 15.09.2024 позичальнику щоденно нараховувались відсотки в сумі 51,30 грн (що становить 0,95% суми кредиту щоденно), а в період із 16.09.2024 до 15.08.2025 позичальнику щоденно нараховувались відсотки в сумі 54,00 грн (що становить 1% суми кредиту щоденно).
Крім того з відомості про щоденні нарахування та погашення суд встановив, що позивач здійснив нарахування відповідачу як позичальнику штрафу сукупно в розмірі 2000 грн (14.07.2024 400 грн, та 23.07.2024 1600 грн).
Також з означеної відомості судом встановлено, що позичальник не здійснювала погашення ані тіла кредиту, ані відсотків за кредитом.
Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконував грошове зобов`язання щодо повернення суми кредиту за кредитним договором кредитодавцю ТОВ «Тайгер-Фінанс», суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 5400,00 грн в рахунок погашення тіла кредиту підлягає задоволенню.
Проценти за користування кредитом нараховані правомірно, відповідно до умов, погоджених сторонами при укладенні договору, протягом строку, що не перевищує термін кредитування, застосована позикодавцем процентна ставка не суперечить вимогам законодавства про захист прав споживачів у редакції, що діяла у відповідний період, тому вимога про стягнення із відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 19318,50 має бути задоволена.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2700,00 грн, то суд зазначає про таке.
Пунктами 4.6, 4.6.1 кредитного договору сторони обумовили, що у разі прострочення повернення кредиту, передбаченого п. 1.4 кредитного договору на 1 календарний день, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санкції (штраф) у розмірі 10% від суми отриманого кредиту.
У разі прострочення повернення кредиту, передбаченого п. 1.4 кредитного договору на 10 календарних днів, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санкції (штраф) у розмірі 40% від суми отриманого кредиту.
Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення, що підготовлена ТОВ «Тайгер-Фінанс», суд встановив, що позивач здійснив нарахування відповідачу як позичальнику штрафу сукупно в розмірі 2700,00 грн (17.09.2024 нараховано 540,00 грн штрафу, а 26.09.2024 - 2160,00 грн).
Частинами 1, 2 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Водночас ч. 1 ст. 550 ЦК України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
Проте Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:
1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);
3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.
Аналогічний правовий висновок, щодо аналізу п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №910/10901/23, який, відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.
Згідно правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23 (провадження № 61-8279св23), дія п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і не скасований на час розгляду судом цієї справи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що хоч умовами кредитного договору сторони і обумовили нарахування та сплату позичальником неустойки, проте п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позичальники, у період воєнного стану, звільняються від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання), в тому числі, і в кредитних зобов`язаннях.
У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу слід відмовити.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до платіжної інструкції №154 від 28.01.2026 позивач сплатив 2662,40 грн судового збору за звернення до суду з даним позовом, що слід стягнути із відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги ч.1,2,3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу означених положень процесуального права суд робить висновок, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно суду надати такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Наведена правова позиція є чинною і станом на день ухвалення судом рішення у справі №711/2224/26, доказом чому є постанова Верховного Суду від 15.01.2025 у справі №386/136/21 (провадження №61-10886св24).
Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: 1) свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2093 від 29.09.2012 на ім`я Усенка М.І.; 2) виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.03.2024 щодо адвокатського об`єднання «Апологет»; 3) договору про надання правової (правничої) допомоги №0207 від 02.07.2025, що укладений між ТОВ «Тайгер-Фінанс» та адвокатським об`єднанням «Апологет»; 4) ордеру; 5) акту наданих послуг №252 від 14.01.2026; 6) детального опису наданих послуг до акту №252 від 14.01.2026.
У зв`язку з дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання позивачу правничої допомоги адвокатським об`єднанням «Апологет» в особі адвоката Усенка М.І. в справі щодо стягнення боргу за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 , суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги та її вартості.
Проте у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) звернено увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим («East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Частиною 4 ст.263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У зв`язку з цим, беручи до уваги складність справи, яка по суті є малозначним спором, та співмірність, суд визначає вартість наданих правових послуг в розмірі 2000,00 грн, що відповідає критерію реальності адвокатських витрат (підготовка позовної заяви), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи (справа є малозначною, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у таких справах є майже типовими та фактично шаблонними, а обсяг наданих доказів є незначним), а відповідно такі витрати в означеному розмірі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. 5, 7,12, 81, 89, 141, 247, 263, 265, 280-282 ЦПК України суд,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит від 21.08.2024 №42602364 в сумі 24718,50 грн, а також 2400,15 грн судового збору та 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, всього 29118 (двадцять дев`ять тисяч сто вісімнадцять) грн 65 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс», адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, код ЄДРПОУ 43561909.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складене 07.09.2026.
Суддя І.В. Овсієнко