УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа №500/2588/25
адміністративне провадження № К/990/39456/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2026 у справі №500/2588/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області, викладене в листі від 08.04.2025 2505-2733/ Б-02/8-1900/25;
- зобов`язати відповідача зарахувати до стажу на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: 4 роки 3 місяці 6 днів стажу роботи: арбітра юридичного відділу Тернопільської обласної спілки споживчих товариств з 02.08.1982 по 19.10.1983; старшого юрисконсульта юридичного відділу Тернопільської обласної спілки споживчих товариств з 20.10.1983 по 20.10.1986; судді арбітражного суду Тернопільської області з 19.06.1992 по 09.07.1992;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із суддівським стажем 35 років 6 місяців 22 дні, з 24.10.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.08.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2026, позов задоволено.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо непроведення позивачці перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із загального стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, у розмірі 35 років 6 місяців 22 дні.
Зобов`язано відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, періоди на посадах арбітра юридичного відділу Тернопільської обласної спілки споживчих товарів з 02.08.1982 по 19.10.1983, старшого юрисконсульта юридичного відділу Тернопільської обласної спілки споживчих товарів з 20.10.1983 по 20.10.1986, судді арбітражного суду Тернопільської області з 19.06.1992 по 09.07.1992, та здійснити перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із загального стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, у розмірі 35 років 6 місяців 22 дні, з 02.11.2024.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що Вищою радою правосуддя у рішенні від 24.10.2023 №1004/0/15-23 "Про звільнення судді ОСОБА_1 , з посади судді Господарського суду Тернопільської області у зв`язку із поданням заяви про відставку" встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягають зарахуванню: стаж роботи на посаді судді - 31 рік 4 місяці 5 днів; стаж роботи на посаді арбітра юридичного відділу Тернопільської облспоживспілки - 1 рік 2 місяці 17 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - 3 роки.
Також судами попередніх інстанцій зауважено, що загальний стаж на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, становить 35 років 6 місяців 22 дні, що підтверджується розрахунком, який зроблений із урахуванням мотивів рішення Вищої ради правосуддя від 24.10.2023 №1004/0/15-23.
При цьому судами вказано на те, що Вища рада правосуддя є єдиним, конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватись та виплачуватись відповідне довічне грошове утримання судді у відставці.
Крім цього судами наголошено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що рішення Вищої ради правосуддя від 24.10.2023 №1004/0/15-23 "Про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Тернопільської області у зв`язку із поданням заяви про відставку", у якому загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку, встановлено у 35 років 6 місяців 22 дні, було скасовано.
Разом з цим судами першої та апеляційної інстанцій взято до уваги, що до повноважень ГУ ПФУ в Тернопільській області не віднесено визначення загального стажу роботи судді, який дає їй право на відставку і який визначає рівень щомісячного довічного грошового утримання судді.
На адресу Верховного Суду 21.08.2026 надійшла касаційна скарга ГУ ПФУ в Тернопільській області, в якій відповідач просить скасувати Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.08.2025, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2026 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено, що скаржником зазначено підставою касаційного оскарження пункт 2 частини 4 статті 328 цього Кодексу. Також заявник касаційної скарги, посилаючись на пункт 2 частини 5 статті 328 КАС України, зазначає, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього.
Касаційна скарга подана на судові рішення, які можуть бути оскаржені згідно із частиною 1 статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо, зокрема касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, а також факт того, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження відповідач зазначає про наявність обставин, які наведені у підпунктах "а" та «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Колегія суддів враховує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Втім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Водночас, щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Верховний Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Проте, скаржник в касаційній скарзі не наводить жодних обґрунтувань, які б давали достатні підстави вважати, що справа становить значний суспільний інтерес.
Колегія суддів також відхиляє доводи заявника касаційної скарги про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, є необґрунтованими.
Крім цього, в касаційній скарзі підставою касаційного оскарження ГУ ПФУ в Тернопільській області зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обгрунтовуючи пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначає, що необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 30.05.2019 у справі №9901/805/18, від 30.01.2020 у справі №592/3694/17, від 20.04.2021 у справі № 344/570749, від 23.062022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21, обумовлена тим, що у зазначених рішеннях суду касаційної інстанції тлумачення частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фактично розширює перелік періодів, що підлягають зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, тоді як законодавець такого розширення не передбачив.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень, з огляду на положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, є зазначення у касаційній скарзі: 1) норм матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4)висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (пункт 2 цієї правової норми).
Отже, оскарження судового рішення з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції полягає у аналізі аргументів Верховного Суду, що стали підставою для такого висновку та викладення обґрунтування щодо іншого підходу до застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Суд також звертає увагу заявника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі має бути зазначено, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Водночас скаржник не навів об`єктивних обставин, які виникли після формування відповідного правового висновку Верховного Суду та могли б обумовити необхідність відступлення від нього. Зокрема, не зазначено про зміну законодавчого регулювання спірних правовідносин, зміну конституційного регулювання, формування нових підходів у правозастосовній практиці чи інших юридично значущих чинників, які б свідчили про необхідність перегляду або вузької конкретизації усталеного висновку.
При цьому колегія суддів наголошує, що саме по собі інше бачення змісту правової норми (зокрема частини другої статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") або незгода із судовою практикою не є достатньою підставою для відступлення від висновку Верховного Суду в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Варто також звернути увагу на те, що висновок оскаржуваних судових рішень грунтується, серед іншого, на правовій позиції Верховного Суду, яку висловлено в постанові від 22.11.2018 та залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №9901/805/18, відповідно до якої, зокрема, застосування положення частини друга статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, яка діє з 05.08.2018) призвело до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Разом з цим судами попередніх інстанцій при вирішенні спору по суті позовних вимог та з урахуванням висновків Верховного Суду, які викладено в постановах від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 20.04.2021 у справі № 344/570749, від 23.062022 у справі № 420/1987/21, від 08.09.2022 у справі № 380/10696/21, наголошено, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги в частині зазначення підстав касаційного оскарження, також враховує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
Оскільки зазначеним вимогам процесуального закону касаційна скарга в цій частині не відповідає, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Переважно, доводи скаржника стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2026 у справі № 500/2588/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді Я.О. Берназюк
С.М. Чиркін