УХВАЛА
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 200/784/26
адміністративне провадження № К/990/39829/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі № 200/784/26 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
04 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій на території держави агресора за період з 17 квітня 2024 року по 30 січня 2025 року;
- зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій на території держави агресора за період з 17 квітня 2024 року по 30 січня 2025 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової одноразової грошової винагороди у розмірі 70 000 гривень в розрахунку за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових завдань згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 10 травня 2024 року по 02 червня 2024 року, з 17 серпня 2024 року по 30 вересня 2024 року, з 01 жовтня 2024 року по 16 листопада 2024 року, з 25 грудня 2024 року по 10 січня 2025 року та з 11 січня 2025 року по 26 січня 2025 року.
Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 додаткову одноразову грошову винагороду у розмірі 70 000 гривень в розрахунку за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових завдань згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» позивачу за період з 10 травня 2024 року по 02 червня 2024 року, з 17 серпня 2024 року по 30 вересня 2024 року, з 01 жовтня 2024 року по 16 листопада 2024 року, з 25 грудня 2024 року по 10 січня 2025 року та з 11 січня 2025 року по 26 січня 2025 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, додавши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року визнано неповажними наведені апелянтом причини пропуску строку на апеляційне оскарження, відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення цього строку та залишено апеляційну скаргу без руху. Апелянту встановлено строк для усунення недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав його поновлення та наданням доказів на їх підтвердження.
На виконання вимог зазначеної ухвали військова частина НОМЕР_1 подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якому послалася на введення в Україні воєнного стану, участь військовослужбовців військової частини у бойових діях, перебування трьох із п`яти військовослужбовців юридичної служби в зоні бойових дій, виконання ними службових завдань в умовах обстрілів, ракетної небезпеки, відключень електроенергії та зв`язку, а також на вибуття представника відповідача зі списків особового складу військової частини, що супроводжувалося здачею посади та переданням справ іншим посадовим особам.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року.
Не погодившись з ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним.
Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються:
- підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав);
- у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування.
Водночас порушення норм права може виявлятися у:
- застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації;
- незастосуванні норми, яку належало застосувати;
- наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.
Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала Першого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України у зв`язку з визнанням неповажними наведених скаржником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Отже, для належного обґрунтування підстав касаційного оскарження військова частина НОМЕР_1 мала навести доводи, які б свідчили про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права саме при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмову у відкритті апеляційного провадження, зокрема зазначити конкретну норму процесуального права, яку, на її переконання, суд застосував неправильно, у чому полягає помилка суду при її застосуванні та яким чином відповідна норма мала бути застосована.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ведення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для суб`єкта владних повноважень без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого суб`єкта, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його поновлення/продовження.
На переконання суду апеляційної інстанції жодних причин, які б були у причинно-наслідковому зв`язку між обставиною введення воєнного стану в Україні і пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення, які мали місце у період з 08 квітня 2026 року (дата доставки оскаржуваного рішення суду до особистого кабінету апелянта в підсистемі "Електронний суд") і до 22 липня 2026 року (дата подання апеляційної скарги) апелянтом не зазначено. Доказів того, що обставина введення воєнного стану мала прямий вплив на пропуск строку не надано.
Щодо посилання заявника на залучення працівників юридичної служби до виконання завдань в умовах воєнного стану, суд апеляційної інстанції зазначив, що військова частина НОМЕР_1 є суб`єктом владних повноважень (юридичною особою публічного права), до якого процесуальним законом ставляться підвищені вимоги щодо дотримання процесуальної дисципліни. Наявність у штаті установи інших уповноважених представників свідчить про те, що внутрішні організаційні питання, кадровий дефіцит або специфіка розподілу навантаження між працівниками підпадають під поняття суб`єктивних чинників організації роботи державного органу і не можуть нівелювати встановлені законом процесуальні обмеження. Тривалий пропуск строку апеляційного оскарження (на 75 днів) за відсутності належних доказів безперервного існування об`єктивно непереборних перешкод протягом усього цього періоду, свідчить про невиправдане зволікання з реалізацією процесуальних прав.
За висновком апеляційного суду, безпідставне поновлення строку через майже два місяці після його закінчення призведе до порушення принципу правової визначеності (res judicata) як ключового елементу верховенства права та права іншої сторони на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Перший апеляційний адміністративний суд погодився, що введення воєнного стану, обстріли, повітряні тривоги, аварійні відключення електроенергії та відсутність інтернет-зв`язку мали можливість ускладнити апелянту дотримання строку на апеляційне оскарження, проте за умови надання суду належних доказів такого ускладнення. Разом з цим, апелянтом не доведено, що вказані обставини носили постійний, безперервний характер протягом усього пропущеного строку.
Суд зауважив, що доводи скаржника пов`язані з організацією роботи суб`єкта владних повноважень, не можуть вказувати на поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішень судів, оскільки стосуються виключно внутрішньої організації роботи військової частини та не можуть впливати на виконання ним процесуального обов`язку щодо вчасного звернення з апеляційною скаргою до суду.
Отже, за висновками суду апеляційної інстанції доводи апелянта не виправдовують пропуск ним як суб`єктом владних повноважень процесуального строку, встановлених законом, для реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення (процесуальна поведінка), та не свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
Натомість зміст касаційної скарги свідчить, що скаржник переважно повторно наводить обставини, якими обґрунтовував необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження, зокрема посилається на запровадження та тривалу дію воєнного стану, безпосередню участь військової частини у виконанні бойових завдань, значне навантаження на працівників юридичного підрозділу, залучення їх до претензійно-позовної роботи у значній кількості судових справ, перебування особового складу в районах ведення бойових дій, обмежений доступ до засобів зв`язку, архівів та засобів друку. Саме ці обставини скаржник наводить як такі, що ускладнювали своєчасне вчинення процесуальних дій.
Водночас скаржник не пов`язує наведені обставини з конкретною помилкою суду апеляційної інстанції у застосуванні норм процесуального права, які регулюють строки апеляційного оскарження, порядок їх поновлення та наслідки визнання наведених підстав неповажними. Касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, у чому саме полягає неправильність висновку апеляційного суду про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними скаржником обставинами та неможливістю своєчасного подання апеляційної скарги.
Відповідачем не обґрунтовано помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування норм процесуального права, не зазначено, які саме норми були застосовані неправильно чи порушені, не доведено, як такі порушення вплинули на результат розгляду питання, що свідчить про формальний характер касаційної скарги.
Посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України також не може вважатися належним викладенням підстав касаційного оскарження у цій справі. Положення частини четвертої статті 328 КАС України визначають передбачені пунктами 1- 4 підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті. Натомість предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, можливість касаційного оскарження якої передбачена частиною третьою статті 328 КАС України, а підставами її касаційного оскарження відповідно до абзацу другого частини четвертої цієї статті є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 280/5246/18, від 01 квітня 2021 року у справі № 140/8457/20 та від 17 березня 2021 року у справі № 280/2815/20 із наведенням загальних висновків щодо необхідності уникнення надмірного формалізму також не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження. Скаржник не пояснює, яким чином наведені ним висновки Верховного Суду свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції конкретної норми процесуального права при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та постановленні оскаржуваної ухвали.
Отже, скаржник належним чином не обґрунтовує, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Наведені у касаційній скарзі доводи не містять належного правового обґрунтування, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для повернення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі № 200/784/26 - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Дашутін