ф
УХВАЛА
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 240/22249/25
адміністративне провадження № К/990/38883/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2026 у справі №240/22249/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2026, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2026, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до пільгового стажу наступних періодів роботи з 20 листопада 1980 року по 13 квітня 1982 року, з 14 квітня 1988 року по 01 листопада 1988 року, з 01 лютого 1989 року по 04 червня 1989 року, з 05 червня 1989 року по 07 січня 1990 року, з 08 січня 1990 року по 23 травня 1991 року (01 рік 11 місяців 16 днів), військової служби з 09 листопада 1977 року по 03 листопада 1980 року (02 роки 11 місяців 25 днів) та навчання (курсів) з 02 листопада 1988 року по 31 січня 1989 року (3 місяці).
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 роботи в районах Крайньої Півночі на пільгових умовах, один рік роботи за один рік та шість місяців періоди його роботи з 20 листопада 1980 року по 13 квітня 1982 року, з 14 квітня 1988 року по 01 листопада 1988 року, з 01 лютого 1989 року по 04 червня 1989 року, з 05 червня 1989 року по 07 січня 1990 року, з 08 січня 1990 року по 23 травня 1991 року (01 рік 11 місяців 16 днів), військової служби з 09 листопада 1977 року по 03 листопада 1980 року (02 роки 11 місяців 25 днів) та навчання (курсів) з 02 листопада 1988 року по 31 січня 1989 року (3 місяці) та провести перерахунок пенсії за віком із врахуванням такого стажу його роботи, з дня звернення за перерахунком.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції щодо моменту здійснення перерахунку пенсії, позивач подав касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 18.08.2026.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційній скарзі позивач зазначив, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо пільгового зарахування стажу роботи за Списком № 1, викладених у постановах від 01 березня 2021 року у справі № 127/1762/17 та від 05 грудня 2019 року у справі № 513/1195/16-а.
Проте, в касаційній скарзі позивачем не наведено, які саме норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, а також не наведено обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справах № 127/1762/17, №513/1195/16-а є подібними.
Суд визнає, що посилання скаржника виключно на рішення Верховного Суду із зазначенням того, що викладені ним висновки не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови, самі по собі не доводять не врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, подібність яких також не доведена у касаційній скарзі.
Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Суд звертає увагу, що справа № 240/22249/25 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження. Отже, для вирішення питання про відкриття касаційного провадження скаржниця мала належним чином обґрунтувати наявність однієї або кількох виняткових обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, із зазначенням конкретного підпункту та наведенням відповідних мотивів на підтвердження його застосовності до спірних правовідносин.
Разом із тим касаційна скарга таких обґрунтувань не містить, а тому не відповідає вимогам процесуального закону щодо допустимості касаційного оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та відсутність у касаційній скарзі належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, касаційну скаргу належить повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2026 у справі №240/22249/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова