УХВАЛА
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа №640/2408/21
адміністративне провадження № К/990/40655/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі № 640/2408/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за період роботи з 16 липня 2007 року по 02 березня 2015 року;
- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 95 442,44 грн;
- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 13 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку, з 27 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку, з 02 березня 2015 року по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року прийнято справу до провадження та витребувано у відповідача докази у справі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення його недоліків.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 травня 2025 року ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року скасовано та справу направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року продовжено розгляд справи № 640/2408/21.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за періоди роботи з 16 липня 2007 року по 02 березня 2015 року.
Зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за періоди роботи з 16 липня 2007 року по 02 березня 2015 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання виплатити середній заробіток за весь час затримки з 13 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку, з 27 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку, з 02 березня 2015 року по день фактичного розрахунку.
У цій частині ухвалено постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання виплатити середній заробіток за весь час затримки з 13 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку, з 27 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку, з 02 березня 2015 року по день фактичного розрахунку задоволено частково.
Стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 534 656,46 грн (п`ятсот тридцять чотири тисячі шістсот п`ятдесят шість гривень 46 копійок).
В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 640/2408/21 залишено без змін.
Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Апарат Верховної Ради України подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить із такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом із цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивачка обіймала посаду помічника-консультанта народного депутата України, яка не належить до посад, що у значенні Закону України «Про запобігання корупції» передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу проходження позивачкою публічної служби, а отже, у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, ця справа є справою незначної складності.
Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У тексті касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на підпункти «а», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Однак належних обґрунтувань для застосування цих положень КАС України скаржником не надано, а наведені посилання не підтверджують наявності підстав для відкриття касаційного провадження.
Скаржник не обґрунтовує, у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Також скаржник не зазначає обставин, які б свідчили про наявність значного суспільного інтересу у цій справі або її виняткове значення для нього, зокрема про те, що наслідки розгляду цієї справи виходять за межі звичайних наслідків вирішення індивідуального спору та мають виняткове значення саме для особи, яка подає касаційну скаргу.
Іншою підставою для касаційного оскарження скаржник визначає підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, посилаючись на помилкове, на його думку, віднесення судом першої інстанції цієї справи до категорії справ незначної складності.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії справ незначної складності через специфіку предмета спору - визнання протиправною бездіяльності Апарату Верховної Ради України щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки позивачці та зобов`язання здійснити таке нарахування та виплату. Скаржник вказує, що сума стягнення становить 534 656,46 гривень, що є значною, і також підтверджує складність спору.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС); якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС).
Верховний Суд відхиляє викладені доводи, оскільки правовідносини, які стали предметом розгляду цієї справи, стосуються проходження публічної служби, а за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Як уже зазначалося вище, позивачка обіймала посаду помічника-консультанта народного депутата України, відтак, не є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв`язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції».
При цьому сам по собі розмір стягнутої судом суми не є визначальним для вирішення питання про віднесення справи до справ незначної складності, оскільки таким критерієм є характер спірних правовідносин та предмет заявлених позовних вимог.
Отже, предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Апарату Верховної Ради України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі № 640/2408/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов