Справа № 127/6219/26
Провадження № 22-ц/801/1881/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Міхасішин І. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року Справа № 127/6219/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Міхасішина І.В.
суддів : Войтка Ю.Б., Стадника І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 127/6219/26 за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кравчука Михайла Олександровича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.03.2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем було укладено Договір №2138077 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 15 000 грн. строком та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, а також інші платежі, передбачені умовами договору.
Позивач зазначає, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання у повному обсязі, а саме перерахував кредитні кошти на платіжну картку відповідача. Факт зарахування коштів підтверджується листом Акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк від 02.04.2026 року №20.1.0.0.0/7-260330/61920-БТ, відповідно до якого на ім`я відповідача емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 та 15.03.2020 року на зазначений рахунок здійснено зарахування кредитних коштів у сумі 15 000 грн.
У позовній заяві зазначено, що кредитний договір укладений в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця, шляхом ідентифікації позичальника та підписання договору одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач при укладенні договору підтвердила свої персональні дані, надала згоду на його умови та здійснила акцепт оферти шляхом введення одноразового ідентифікатора, направленого на її мобільний номер телефону.
Позивач вказує, що у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, а саме неповерненням кредиту та несплатою процентів, утворилась заборгованість, яка станом на дату звернення до суду становить 23 100 грн, з яких 15 000 грн - основна заборгованість за тілом кредиту, 8 100 грн - нараховані проценти.
Також позивач зазначає, що 30.10.2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги №ККАУ-30102020, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №2138077 від 15.03.2020 року.
Позивач стверджує, що відповідач належним чином свої зобов`язання не виконала, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернула, проценти за користування кредитом не сплатила, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.
У позовній заяві також зазначено, що позивачем дотримано вимог цивільного процесуального законодавства щодо форми та змісту позовної заяви, зокрема зазначено відсутність інших позовів між тими самими сторонами, відсутність заходів забезпечення позову та доказів, а також вжиття заходів досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу вимоги про погашення заборгованості.
Позивач посилається на положення Цивільного кодексу України, зокрема статті 525, 526, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, якими передбачено обов`язок належного виконання зобов`язань, відповідальність за порушення грошових зобов`язань, а також правову природу кредитного договору.
Окремо позивач обґрунтовує правомірність укладення кредитного договору в електронній формі положеннями Закону України «Про електронну комерцію», зазначаючи, що електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, є рівнозначним письмовій формі договору.
Крім того, позивач заявляє вимогу про стягнення судових витрат, які складаються із судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, що підтверджується відповідними договорами, актами виконаних робіт та детальним описом наданих послуг адвокатського об`єднання Апологет.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року задоволено повністю.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №2138077 від 15.03.2020 року у розмірі 23100 (двадцять три тисячі сто) гривень, яка складається з 15 000 грн - основного боргу та 8 100 грн - нарахованих процентів.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погодившись із таким рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Кравчук М.О. подав апеляційну скаргу, покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу викладені в відзиві, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що 15.03.2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2138077 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 15 000 грн, а відповідач взяла на себе зобов`язання повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними у строки та на умовах, визначених договором.
Судом встановлено, що кредитний договір укладено в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця шляхом акцептування оферти та підписання договору одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статей 205, 627, 638 ЦК України, а також Закону України «Про електронну комерцію». Така форма правочину є належною та прирівнюється до письмової форми договору.
Факт укладення договору та прийняття його умов відповідачем підтверджується матеріалами справи, зокрема копією кредитного договору, додатками до нього та довідкою про ідентифікацію позичальника, які містять персональні дані відповідача та підтверджують її участь у правочині.
Судом також встановлено, що первісний кредитодавець виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти шляхом їх безготівкового перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану на ім`я відповідача.
Згідно з листом Акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк від 02.04.2026 року №20.1.0.0.0/7-260330/61920-БТ, на ім`я відповідача відкрито платіжний інструмент, на який 15.03.2020 року зараховано кредитні кошти у сумі 15 000 грн. Зазначений доказ суд визнає належним та допустимим, оскільки він виданий банківською установою та підтверджує рух коштів у день укладення договору.
Суд зазначає, що відповідно до статей 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти у строки та на умовах, визначених договором. Виконання кредитодавцем свого обов`язку з надання коштів породжує у позичальника обов`язок належного виконання грошового зобов`язання.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Судом встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала: кредитні кошти у визначений договором строк не повернула, проценти за користування кредитом не сплатила, що призвело до виникнення заборгованості.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на дату звернення до суду загальний розмір боргу становить 23 100 грн, з яких 15 000 грн - основний борг за тілом кредиту, 8 100 грн - нараховані проценти за користування кредитом. Даний розрахунок узгоджується з умовами кредитного договору щодо порядку нарахування процентів та не спростований відповідачем.
Щодо правонаступництва позивача, судом встановлено, що 30.10.2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №ККАУ-30102020, відповідно до якого позивач набув право вимоги за кредитним договором №2138077 від 15.03.2020 року до відповідача. Вказаний договір відповідає вимогам статей 512-514 ЦК України та є належною підставою для заміни кредитора у зобов`язанні.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 610, 611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або тож кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитних договорів, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.
Суд зазначає, що відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Доказів недійсності або нікчемності договору відступлення права вимоги суду не надано.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а у разі прострочення зобов`язаний сплатити суму боргу та інші передбачені законом нарахування.
Суд також враховує правову позицію щодо обов`язковості договору для сторін (стаття 629 ЦК України), відповідно до якої договір є обов`язковим до виконання сторонами, а його умови підлягають належному дотриманню.
Оцінюючи докази у їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позивач довів факт укладення кредитного договору, факт надання кредитних коштів, факт переходу права вимоги до позивача, а також факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань та наявність заборгованості у заявленому розмірі.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кравчука Михайла Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді : Ю.Б. Войтко
І.М. Стадник