Ухвала
24 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 185/15365/23
провадження № 61-10646ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2026 року (повний текст судового рішення складено 16 липня 2026 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» про розірвання договору оренди земельної ділянки, визнання додаткової угоди недійсною та стягнення заборгованості з орендної плати,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «СНП-Україна» про розірвання договору оренди земельної ділянки, визнання додаткової угоди недійсною та стягнення заборгованості з орендної плати.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 826072 від 24 березня 2009 року, загальною площею 6,1188 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0438, розташована на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.
Вказана земельна ділянка використовується відповідачем для ведення сільськогосподарської діяльності відповідно до договору оренди від 01 вересня 2015 року з ТОВ «СНП-Україна».
У 2016 році було збільшено орендну плату до 12 422,36 грн, а в 2017 році відповідач запропонував підписати додаткову угоду, якою збільшувався розмір орендної плати до 14 906,83 грн на рік, як всім іншим орендодавцям з обов`язковим збільшенням строку користування орендарем земельною ділянкою до 31 грудня 2032 року (на 2 роки). В разі відмови від збільшення строку оренди земельної ділянки, додаткова угода не підписувалась, орендна плата не підвищувалась, а залишалась на рівні 2016 року. Зазначена додаткова угода в 2017 році не була ним підписана, розмір орендної плати не був переглянутий та збільшений.
Починаючи з 2017 року відповідач не виконував умови п. 2.2. договору яким передбачено коригування орендної плати орендарем шляхом видання наказу без внесення доповнень до договору у разі зміни законодавством мінімальної орендної плати та у разі індексації законодавством грошової оцінки землі.
Відповідачем було сплачено орендну плату без врахування індексу інфляції, що є істотним порушенням умов договору, та підставою для дострокового його розірвання, оскільки розмір нарахованої орендної плати з корегуванням індексації інфляції у 4 кварталі: 2017 році мав становити 14 120,34 грн, у 2018 році - 15 500,51 грн, 2019 році - 16 128,37 грн, 2020 році - 16 933,11 грн, 2021 році - 18 628,84 грн, 2022 році - 23 583,61 грн.
20 жовтня 2023 року відповідачу була надіслана заява про розірвання договору оренди земельної ділянки, яка була вручена через представника за довіреністю, до заяви про припинення договору було додано угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 01 вересня 2015 року, акт прийому - передачі земельної ділянки, з його особистим підписом, однак з дня отримання поштового відправлення, відповідачем не було вчинено жодної дії на проведення перемовин для вирішення розбіжностей в угодах між сторонами, небажання орендаря спілкуватись з орендодавцем та офіційно обговорювати можливість змін умов договору оренди, є неправомірними діями з боку орендаря.
В подальшому, а саме 15 грудня 2021 року орендарю було направлено претензію з вимогою сплатити кошти в розмірі 25 000,00 грн недоплати орендної плати з 2016 року по 2021 рік з урахуванням пені за весь період, вказана претензія отримана особисто відповідачем, з дня отримання орендарем поштового відправлення відповідачем не було вчинено жодної дії на проведення перемовин, для вирішення розбіжностей в угодах між сторонами.
Оскільки, за умовами спірного договору передбачено коригування орендної плати орендарем шляхом видання наказу без внесення доповнень до договору, у разі індексації законодавством грошової оцінки землі, однак відповідачем індексація не проводилася, отже з урахуванням індексів інфляції, вважає, що сума індексації за період з 2016 по 2023 рік становить 12 064,81 гр. сума недоотриманої орендної плати з 2017 по 2023 рік становить 42 425,46 грн. Крім того з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 0,01% за затримку виплати частини орендної плати в розмірі 4 266,12 грн. недоотримана орендна плата з урахуванням пені становить 46 691,58 грн.
З урахуванням викладеного, позивач просив:
розірвати дію договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0438 укладену між ним та ТОВ «СНП-Україна» від 01 вересня 2015 року;
визнати недійсною додаткову угоду від 17 грудня 2016 року до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0438 від 10 червня 2015 року;
визнати не підвищення ТОВ «СНП-Україна» розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0438 з 2017 ріку по 2023 рік порушенням його прав на перегляд розміру орендної плати за законних підстав передбачених пунктом 2.2. Договору (в разі підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції) та порушенням його права на отримання справедливого розміру орендної плати;
стягнути з ТОВ «СНП-Україна» недоплачену орендну плату з 2017 року по 2024 рік з урахуванням 0,01% пені за весь період несплати частини орендної плати та вирішити питання розподілу судових витрат.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення недоплаченої орендної плати за 2023-2024 роки та в частині розподілу судових витрат, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ТОВ «СНП-Україна» на користь ОСОБА_1 недоплачену орендну плату за 2023-2024 роки у розмірі 2 834,27 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2025 року залишено без змін.
05 серпня 2026 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2026 року (повний текст судового рішення складено 16 липня 2026 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд визнав, що орендна плата підлягає обчисленню з урахуванням індексації та що відповідач здійснив її сплату не в повному обсязі. Однак замість індексів інфляції до самої орендної плати суд застосував коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
апеляційний суд застосував статтю 21 Закону України «Про оренду землі», частину другу статті 651 ЦК України та положення щодо виконання договору оренди без урахування висновків, викладених у постановах: Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі №922/1658/19; Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі №918/391/23; Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №925/457/23;
Верховний Суд у справі №922/1658/19 розмежував індексацію орендної плати та індексацію нормативної грошової оцінки. Суд указав, що законодавчо не передбачено автоматичної зміни договірної орендної плати внаслідок індексації нормативної грошової оцінки, тоді як обчислення орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо договором не встановлено інше. У справі №918/391/23 Велика Палата визначила, що часткова недоплата орендної плати має оцінюватися за критеріями істотного порушення, передбаченими частиною другою статті 651 ЦК України. У справі №925/457/23 Велика Палата окремо розглядала індексацію орендної плати за індексами інфляції та зміну розміру платежу внаслідок зміни нормативної грошової оцінки, не ототожнюючи зазначені правові механізми. Апеляційний суд наведених висновків належно не врахував;
потребує формування або конкретизації висновок Верховного Суду щодо застосування статті 21 Закону України «Про оренду землі» у відносинах, коли: земля належить фізичній особі; орендна плата встановлена в конкретній грошовій сумі; договір не виключає індексацію за індексами інфляції; індексація не проводилася протягом декількох років; необхідно встановити, чи має індексація накопичувальний характер; необхідно визначити, чи стає проіндексована сума попереднього року базою для наступного року; орендар продовжує недоплату після претензій і судових спорів; недоплата перевищує половину належного грошового зобов`язання;
апеляційний суд визнав необхідність індексації, але застосував коефіцієнти 1,0514 та 1,12, пов`язані з нормативною грошовою оцінкою. Однак індексація НГО і індексація орендної плати мають різні об`єкти, регулюються різними нормами, застосовуються з різною метою; не є взаємозамінними. Верховний Суд у справі №922/1658/19 прямо зазначив, що закон не передбачає автоматичної зміни договірної орендної плати внаслідок індексації нормативної грошової оцінки. Зміна НГО є підставою для перегляду договору, тоді як стаття 21 Закону визначає окремий механізм урахування індексів інфляції при обчисленні орендної плати. Апеляційний суд процитував правильну норму, але застосував інший правовий механізм;
попереднє рішення у справі № 185/2541/22 ухвалено 01 грудня 2022 року. Воно не могло встановити остаточний річний платіж за 2022 рік, виконання зобов`язання після 01 грудня 2022 року, повний розрахунок на дату 30 грудня 2022 року, наступну поведінку орендаря. Преюдиційність не поширюється на обставини, які виникли після попереднього рішення, та на майбутні платежі. Апеляційний суд не пояснив, які саме обставини повного виконання зобов`язання за 2022 рік були встановлені попереднім рішенням;
апеляційний суд, відмовляючи в розірванні договору, обмежився лише констатацією невеликої, на його думку, абсолютної суми стягнутої недоплати (2 834,27 грн). При цьому суд не застосував релятивістський (відносний) підхід до оцінки істотності порушення, який є обов`язковим при застосуванні частини другої статті 651 ЦК України;
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про розірвання дії договору оренди земельної ділянки, визнання не підвищення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою порушенням прав визнання додаткової угоди недійсною та стягнення заборгованості з орендної плати з урахуванням пені в розмірі 46 691,58 грн.
Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Особа, яка подала касаційну скаргу, у касаційній скарзі вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки касаційна скарга стосується не арифметичної помилки в конкретному платежі, а фундаментальних питань тлумачення статті 21 Закону України «Про оренду землі», що стосується невизначеного кола власників земельних ділянок, орендарів та судів, які розглядають аналогічні земельні спори. Правова невизначеність підтверджується постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2026 року у справі №185/3220/24. Помилка у визначенні механізму індексації повторюватиметься кожного року дії договору. Якщо оскаржувану постанову залишити без касаційного перегляду, аналогічний спір виникатиме щодо плати: за 2025 рік, за 2026 рік, за кожний наступний рік. Позивач буде змушений щороку подавати новий позов про застосування тієї самої норми права. Відсутність остаточної відповіді суперечить правовій визначеності та процесуальній економії. ОСОБА_1 посилається на підпункт б пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи) та вказує, що апеляційний суд сформував висновок не лише про конкретну суму за 2023-2024 роки, а й про застосовний механізм індексації, використання коефіцієнтів НГО, відсутність істотного порушення, можливість продовження договору попри встановлену недоплату. У цій же справі суд уже використав попереднє рішення №185/2541/22 як преюдиційне та обмежив дослідження наступних платежів. Тому існує реальний ризик, що в майбутньому відповідач посилатиметься на постанову у справі № 185/15365/23 як на таку, що встановила належний механізм індексації та неістотність порушення. Без касаційного перегляду можливість позивача спростувати відповідні обставини у спорах за наступні періоди буде істотно обмежена. Окрім цього, ОСОБА_1 вказує у касаційній скарзі, що справа має для нього виняткове значення, оскільки справа не обмежується грошовою вимогою. Позивач просить розірвати довгостроковий договір оренди земельної ділянки площею 6,1188 га. Відмова в розірванні означає, що позивач не може повернути землю у своє користування, не може передати її іншому орендарю, не може погодити справедливі умови оренди, змушений залишатися у відносинах з орендарем, якому не довіряє, змушений щороку звертатися до суду щодо наступної недоплати. Ціна позову не відображає вартості багаторічного права користування земельною ділянкою та наслідків неможливості власника розпорядитися своїм майном. Також, особа, яка подає касаційну скаргу, вказує у скарзі, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки правова проблема стосується захисту власників земельних паїв, які часто є економічно слабшою стороною у відносинах із великими сільськогосподарськими підприємствами. Якщо орендна плата залишається на рівні 2016 року, орендар отримує вигоду від знецінення грошей, тоді як весь негативний наслідок інфляції покладається на власника землі. Відсутність єдиного підходу створює ризик масової недоплати орендодавцям, знецінення доходу від земельних паїв, неоднакового судового захисту, виникнення численних повторних спорів. Проте особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує, чому саме касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес і в чому проявляється виняткове значення для неї цієї справи. Окрім цього, особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує, які обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, вона позбавлена можливості спростувати при розгляді іншої справи та якої саме. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженимисудовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що: скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для позивача; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2026 року (повний текст судового рішення складено 16 липня 2026 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СНП-Україна» про розірвання договору оренди земельної ділянки, визнання додаткової угоди недійсною та стягнення заборгованості з орендної плати.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков