Ухвала
28 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 701/1413/25
провадження № 61-11078ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу адвоката Левицького Вадима Андрійовича як представника ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 , який зареєстрований 05 квітня 2022 року Маньківським відділом реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрайонного управління міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 23; залишити їй дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 »; стягнути з ОСОБА_2 на користь її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 15 000,00 грн, щомісячно, до досягнення ним повноліття.
Маньківський районний суд Черкаської області рішенням від 22 квітня 2026 року позов задовольнив частково. Розірвав шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 05 квітня 2022 року Маньківським відділом реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено відповідний актовий запис № 23. ОСОБА_1 після розірвання шлюбу відновлено прізвище - « ОСОБА_3 ». Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у твердій грошовій сумі 8 000,00 грн, щомісячно, на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 24 грудня 2025 року і до досягнення ним повноліття. У решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустив до негайного виконання.
Маньківський районний суд Черкаської області додатковим рішенням від 07 травня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Левицького В. А. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн. У решті заяви відмовив.
Черкаський апеляційний суд постановою від 15 липня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левицького В. А. залишив без задоволення, а рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року та додаткове рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 07 травня 2026 року - без змін.
20 серпня 2026 року адвокат Левицький В. А. як представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2026 року у цій справі.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
За приписами пунктів 3 та 4 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу.
Отже, справа є малозначною в силу вимог закону і окремого визнання її такою не потребує.
Представник заявника в касаційній скарзі посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки позиція, зайнята апеляційним судом у цій справі, за відсутності чіткого висновку Верховного Суду створює системну проблему у справах про стягнення аліментів з підприємців - власників юридичних осіб. Недобросовісний платник аліментів переоформлює будь-які виплати на себе через контрольовану юридичну особу - і формально уникає врахування цих коштів при визначенні розміру аліментів, посилаючись на розмежування «доходів фізичної особи» і «коштів юридичної особи». Це питання стосується не лише цієї конкретної справи, а широкого кола справ про стягнення аліментів у сучасних умовах, коли значна частина економічної діяльності здійснюється через юридичні особи, підконтрольні фізичним особам. Крім того, питання про співвідношення позицій різних касаційних судів у подібних процесуальних питаннях і про правомірність перенесення господарської практики на цивільні сімейні спори - це питання фундаментального значення. Без чіткої позиції Верховного Суду з цього питання суди апеляційної інстанції можуть довільно обирати між цивільною і господарською практикою, що порушує принцип правової визначеності та передбачуваності судочинства. Разом із цим, апеляційний суд підтримав позицію суду першої інстанції, за якою підготовча робота адвоката (аналіз обставин, збір доказів, підготовка процесуальних документів, аналіз судової практики) не входить до складу витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню. Ця позиція прямо суперечить пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, яка серед складу витрат прямо називає «підготовку до розгляду справи, збір доказів тощо». Разом з тим у практиці судів апеляційної інстанції зустрічаються різні підходи до цього питання, що свідчить про необхідність формування єдиної практики Верховного Суду.
Також представник заявниці вказує, що справа має виняткове значення для ОСОБА_1 , оскільки різниця між заявленим і присудженим розміром аліментів становить 7 000,00 грн щомісячно. Сукупна різниця, яку недоотримає дитина за весь період до його повноліття внаслідок оскаржуваних судових рішень, становить приблизно 1 176 000,00 грн. Ця сума істотно перевищує 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і є критично важливою для матеріального забезпечення дитини на весь період її дитинства до повноліття. У поєднанні з невідшкодованими витратами на професійну правничу допомогу (12 000,00 грн у суді першої інстанції плюс витрати, понесені у зв`язку з апеляційним і касаційним провадженнями) фактичні наслідки оскаржуваних рішень для скаржниці і дитини перевищують мільйон гривень. Крім того, справа стосується інтересів малолітньої дитини, оскільки аліменти є основним джерелом матеріального забезпечення дитини, з якою скаржниця проживає у м. Києві у винайманому житлі. За довідкою про заробітну плату позивачки за 8 місяців 2025 року її дохід становить 95 131,81 грн (тобто приблизно 11 891,00 грн на місяць) - сума, яка істотно нижча за прожитковий рівень для утримання столичного проживання разом з дитиною. Різниця у 7 000,00 грн щомісячно на утримання дитини є критично важливою для забезпечення її гармонійного розвитку.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав як для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, так і для висновку про те, що справа має виняткове значення для заявника.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте представником заявника не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Стосовно посилання на виняткове значення для заявника цієї справи, то слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття таких судових рішень.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржуване судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й також не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» («Азюковська проти України») рішення від 09 жовтня 2018 року.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Левицького Вадима Андрійовича як представника ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
І. А. Воробйова
Є. В. Коротенко