Ухвала
Іменем України
28 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 686/34808/25
провадження № 61-11125ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що судове рішення у справі № 686/28905/20 не виконано до дня звернення до суду з цим позовом. Моральна шкода, завдана позивачу, полягає у порушенні права на справедливий суд, з огляду на те, що ухвалені рішення не можуть бути не виконані, адже невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Вказував, що факт, за яким закон пов`язує наявність підстави для відшкодування моральної шкоди, є порушення права на справедливий суд внаслідок невиконання рішення суду. Позивач прагне грошової компенсації за порушене право на справедливий суд в конкретний вимір часу.
Вважає, що застосування ефективного способу захисту спричиняє реальне поновлення порушеного права, а в разі неможливості вказаного - забезпечує отримання відповідного відшкодування.
Розрахунок моральної шкоди здійснено ОСОБА_1 за його вільним волевиявленням, з врахуванням рішень ЄСПЛ, та оцінено в розмірі 20 000 000,00 грн.
Відтак вважав, що внаслідок невиконання постанови Верховного Суду у справі № 686/28905/23 було порушено його право на справедливий суд, а відтак просив суд в порядку частини першої статті 23, статті 1167 та статті 1173 ЦК України, статей 55, 56, частини дев`ятої статті 129, статті 129-1 Конституції України стягнути з держави Україна на його користь завдану моральну шкоду в розмірі 20 000 000,00 грн.
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 25 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення недоведеністю позовних вимог. Позивач звертаючись до суду з позовом не довів у встановленому законом порядку факту завдання йому моральної шкоди внаслідок невиконання судового рішення у справі № 686/28905/23, а саме - не довів наявності протиправних дій чи бездіяльності її посадових осіб і причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та моральною шкодою.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 05 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2026 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що рішення суд ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Суд першої інстанції правильно керувався тим, що ОСОБА_1 не довів складу цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдану шкоду, тому позов є необґрунтованим.
17 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що: право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін; ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок; державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду; неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Суд встановив, що рішення суду не виконано, але завдання цивільного судочинства не виконав, порушене право не захистив і не забезпечив належного відшкодування, порушив принципи процесуальної економії, диспозитивності, рівності і змагальності сторін, верховенства права і правової визначеності, «pacta sunt servanda», офіційного з`ясування обставин справи, jura novit curia («суд знає закони») та остаточності рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц виклала правову позицію, за якою відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Відповідач не надав жодного доказу на спростування своєї вини та спростування презумпції завдавача шкоди, в тому числі, не робив заперечень та не надавав доказів на зменшення щодо суми заявленої моральної шкоди.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди гарантоване статтею 56 Конституції України та статтями 23, 1173 ЦК України.
Суд не може зобов`язувати його доводити душевні страждання, оскільки відповідно до правового висновку ВСУ від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов`язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України (статті 56 Конституції).
Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі № 826/7371/15, від 04 вересня 2020 року у справі № 640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 826/13511/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Матеріали касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень свідчать про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2024 року у справі № 686/28905/23, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 травня 2024 року, позов ОСОБА_1 частково задоволено. Стягнуто з Державного підприємства Радгосп «Лісовогринівецький» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у розмірі 128 443,05 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 34 940,88 грн.
06 червня 2024 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області видав виконавчий лист у справі № 686/28905/23.
Відповідно до постанови головного державного виконавця Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30 червня 2025 року ВП № 75276990 виконавчий документ у справі № 686/28905/23, виданий 06 червня 2024 року, повернуто стягувачу ОСОБА_1 без виконання, оскільки у боржника відсутнє майно на яке можливо було б звернути стягнення.
04 липня 2025 року до Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області надійшла заява ОСОБА_1 з пакетом документів.
Головне управління Казначейства листом від 11 липня 2025 року № 04-17-10/4737 повернуло без виконання виконавчий лист.
07 серпня 2025 року ОСОБА_1 вдруге направив заяву з пакетом документів до Головного управління Казначейства.
Головне управління Казначейства листом від 22 серпня 2025 року № 04-17-10/5858 повернуло без виконання виконавчий лист. У листі було роз`яснено, що для виконання виконавчого листа у справі № 686/28905/23 стягувачу необхідно звернутись до органів державної виконавчої служби відповідно до статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Органи державної виконавчої служби у разі неможливості виконання виконавчого документа зобов`язані направити його до Державної казначейської служби України для його виконання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Органами ДВС було передано на виконання до Казначейства виконавчий лист від 06 червня 2024 року у справі № 686/28905/23 та з 08 вересня 2025 року даний виконавчий лист обліковується у Казначействі за бюджетною програмою за КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» за другою чергою погашення заборгованості.
Звернення Казначейства до Міністерства фінансів України підтверджується листами від 16 вересня 2025 року № 5-05-05/20345, від 26 вересня 2025 року № 5-05-1-05/21236, від 06 жовтня 2025 року № 5-05-1-05/22047, від 16 жовтня 2025 року № 5-05-1-05/22882, від 27 жовтня 2025 року № 5-05-1-05/23621, від 05 листопада 2025 року № 5-05-1-05/24353, від 18 листопада 2025 року № 5-05-1-05/25512, від 08 грудня 2025 року № 5-05-1-05/27048, від 18 грудня 2025 року № 5-05-1-05/28115, від 29 грудня 2025 року № 5-05-1-05/29353.
Міністерство фінансів України за розглядом листів Казначейства щодо збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою за КПКВК 3504040 повідомляє, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» затверджено бюджетні призначення за КПКВК 3504040 у сумі по 100 000,0 тис. грн. Відповіді Міністерства фінансів України від 22 липня 2025 року №16110-18-5/20513, № 16110-18-5/26957 від 22 вересня 2025 року, № 16110-18-5/30785 від 27 жовтня 2025 року.
Статтею 56 Конституції України передбачене право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частинами першою, третьою і п`ятою та пунктом 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Частина перша статті 1174 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
За частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.
Саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).
Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач не довів у встановленому законом порядку факту завдання відповідачем моральної шкоди, внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/28905/23, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) та постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18, (провадження №61-125св19), від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20 (провадження № 61-6880ск21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21).
При цьому колегія суддів зауважує, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати своє повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи (постанова Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 804/2076/17).
Отже, установивши недоведеність ОСОБА_1 факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок невиконання судового рішення у справі № 686/28905/23, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилання заявника на постанови Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі № 826/7371/15, від 04 вересня 2020 року у справі № 640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 826/13511/17 не заслуговують на увагу, оскільки у вказаних справах суди попередніх інстанцій встановили обставини і дали оцінку доказам щодо завдання позивачу моральної шкоди, які є відмінними від встановлених судами обставин і наданої оцінки доказам у цій справі.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з наданою судами оцінкою доказам на підтвердження розміру заподіяної моральної шкоди, проте, на підставі вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи, що касаційна скарга подана на підставі пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, тому колегія судів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження у цій справі.
Разом із цим, у зв`язку із відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його обов`язкової участі.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
І. А. Воробйова Є. В. Коротенко