УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 392/438/25
провадження № 61-10505ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Захарчуком Іваном Анатолійовичем, на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору оренди землі,
ВСТАНОВИВ:
26 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив визнати недійсним договір оренди землі від 27 лютого 2023 року земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,3702 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:000:0199, розташованої на території Нововознесенської сільської ради Маловисківської району Кіровоградської області, укладений між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі прав на нерухоме майно 02 серпня 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки. 11 серпня 2015 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважив її вести всі його справи в державних органах влади та інших підприємствах, установах з питань володіння та користування, належного оформлення документів, у тому числі укладати або розривати договори оренди спірної земельної ділянки. У кінці вересня 2023 року ОСОБА_1 стало відомо, що 27 липня 2023 року ОСОБА_2 уклала від його імені договір оренди землі зі своїм чоловіком ОСОБА_3 01 вересня 2023 року позивач скасував довіреність від 11 серпня 2015 року № 836, про що повідомив ОСОБА_2 . Оскільки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають спільно та є подружжям, позивач вважає, що супереч нормі частині третій статті 238 ЦК України ОСОБА_2 як повірена уклала договір оренди землі у своїх інтересах, адже являючись подружжям, відповідачі разом користуються його земельною ділянкою.
Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2025 року в частині мотивів відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 змінено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Суди виходили з того, що позивач не довів наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним договору оренди землі. Видана 11 серпня 2015 року ОСОБА_2 довіреність прямо передбачала її повноваження на укладення та розірвання договорів оренди належної позивачу земельної ділянки, визначення орендної плати та інших умов оренди. На момент укладення оспорюваного договору довіреність була чинною, а її скасування позивачем відбулося лише 01 вересня 2023 року. При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_2 діяла недобросовісно, нерозумно, не в його інтересах або всупереч попереднім домовленостям сторін, а також не довів, що умови договору порушують його права чи інтереси. Сама по собі обставина укладення представником договору оренди зі своїм чоловіком не свідчить про вчинення правочину представником у власних інтересах у розумінні частини третьої статті 238 ЦК України.
Апеляційний суд погодився з таким висновком по суті спору. Водночас змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 , виходячи з того, що вона є неналежним відповідачем у цій справі. Апеляційний суд вказав, що у спорі за позовом особи, від імені якої представник уклав оспорюваний договір, належним відповідачем є інша сторона такого договору, тобто орендар, а не представник за довіреністю. Оскільки позивач не заявляв вимог про визнання недійсною виданої ОСОБА_2 довіреності, пред`явлення позову до неї як до представника є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині.
07 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Зазначає, що суди не дослідили економічну та правову суть спірних правовідносин - те, що право оренди чужого майна, набуте внаслідок правочину, об`єктивно надійшло у сферу майнових інтересів сім`ї представника, з якою вона на підставі статей 60, 61 СК України перебуває в режимі спільної сумісної власності. Формальний підхід, за якого представник не вважається зацікавленою особою лише тому, що стороною правочину номінально виступає її чоловік, нівелює мету норми частини третьої статті 238 ЦК України - запобігання конфлікту інтересів представника і довірителя - і відкриває можливість для зловживань шляхом формального уникнення прямої законодавчої заборони через залучення близької особи як контрагента. За наявними в матеріалах справи відомостями про нарахування та виплату орендної плати ФОП ОСОБА_3 кошти, призначені позивачу, отримувала й підписувала на їх отримання ОСОБА_2 «за дорученням № 628 від 11 серпня 2015 року» як за 2023 рік, так і за 2024 рік - тобто вже після того, як 01 вересня 2023 року позивач особисто скасував цю довіреність і повідомив про це відповідача, що є додатковим свідченням наявності в неї самостійного майнового інтересу в збереженні дії спірного договору.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі
№ 10-р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики.
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами, зокрема, є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання договору оренди землі, вчиненого представником на підставі нотаріально посвідченої довіреності, недійсним.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.
Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Схожі висновки робив Верховний Суд в ухвалах від 26 березня 2026 року у справі № 479/293/25, від 14 квітня 2026 року у справі № 479/291/25.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 березня 2026 року у справі № 392/438/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко