УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026року
м. Київ
справа № 592/7741/26
провадження № 61-10498ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ковпаківського районного суду міста Суми від 13 травня 2026 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду, Державної казначейської служби України про стягнення майнової шкоди,
ВСТАНОВИВ:
08 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського окружного адміністративного суду, Державної казначейської служби України, в якому просить стягнути на його користь з Державного бюджету України 2 715,64 грн компенсації майнової шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі № 320/1927/23 відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, - ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2 147,20 грн, а також комісія у розмірі 42,94 грн. Внаслідок постановлення незаконної ухвали від 10 травня 2023 року та пов`язаної з цим необхідності звернення до суду апеляційної інстанції за захистом своїх прав, і відповідно сплати судового збору, позивачу заподіяна майнова шкода на загальну суму 2 715,64 грн в еквіваленті станом на 2026 рік, яка відповідно до положень статей 1173, 1174, 1176 ЦК України підлягає стягненню на його користь.
Ухвалою Ковпаківського районного суду міста Суми від 13 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судові витрати, понесені в адміністративній справі, зокрема і сплачений судовий збір, не є шкодою, що може бути відшкодована у цивільній справі за рахунок бюджетних асигнувань адміністративного суду, рішення якого було скасоване в адміністративній справі судом вищої інстанції. Означені витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими КАС України. При вирішенні питання про відкриття провадження у справі за вказаною позовною заявою суд враховує правову позицію, зазначену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18.
Постановою Сумського апеляційного суду від 07 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Ковпаківського районного суду міста Суми від 13 травня 2026 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду доКовпаківського районного суду міста Суми.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судові витрати, понесені в адміністративній справі, зокрема і сплачений судовий збір, не є майновою шкодою, що може бути відшкодована у цивільній справі за рахунок бюджетних асигнувань адміністративного суду, рішення якого було скасоване в адміністративній справі судом вищої інстанції. Означені витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими КАС України. Питання про розподіл судових витрат, зокрема судового збору, понесених під час розгляду адміністративної справи, вирішує у встановленому процесуальним законом порядку відповідний адміністративний суд, а не загальний суд у позовному провадженні за правилами цивільного судочинства.
При цьому судом першої інстанції не враховано, що зі змісту позовної заяви слідує, що заявлений позивачем до стягнення розмір майнової шкоди, складається не лише із суми сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, а і банківської комісії, яка була сплачена у зв`язку з реалізацією права на апеляційне оскарження, а також і з урахуванням еквіваленту відповідних сум у 2023 році та станом на 2026 рік. Тому колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у цій справі помилковим, оскільки вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для відшкодування майнової шкоди, яка, за доводами позивача, складається не лише із суми судового збору, на стадії відкриття провадження у справі не є можливим.
07 серпня 2026 року Ванярха В. М. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить змінити постанову апеляційного суду, виклавши її мотивувальну частину в редакції даної касаційної скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявник не погоджується з висновками судів щодо правової природи сплаченого ним судового збору та, посилаючись на норми Конституції України і рішення ЄСПЛ, вважає, що така сума є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню в порядку цивільного судочинства. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в адміністративній справі, є витратами, понесеними для відновлення порушеного права, а тому підлягає компенсації відповідно до статей 1173, 1174, 1176 ЦК України. Конституція України і Закон України має вищу юридичну силу, ніж постанови Верховного Суду. Вважає, що повернення судових витрат, які позивач поніс за подання апеляційної скарги на ухвалу адміністративного суду про відмову у відкритті провадження, не відбувається в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки заявник оскаржує постанову апеляційного суду в мотивувальній частині, касаційний суд оцінює обґрунтованість його скарги лише в цій частині - щодо висновку судів про те, що судові витрати, понесені в адміністративній справі, зокрема і сплачений судовий збір, не є майновою шкодою, що може бути відшкодована за правилами цивільного судочинства.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно зі статтею 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Таким чином, судові витрати в адміністративній справі, зокрема і ті, що пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи, є процесуальними витратами, які стягуються у порядку, визначеному КАС України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, Закони України не передбачають. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені (пункт 78-80 постанови від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц; пункти 61-65 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 зазначено, що:
«30. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 132 КАС України). Порядок розподілу судових витрат в адміністративній справі врегульований статтею 139 КАС України.
31. У резолютивній частині рішення (постанови) суд зазначає, зокрема, про розподіл судових витрат (пункт 2 частини п`ятої статті 246, підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 322, підпункти «б» і «в» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України). Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд не вирішив питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 252 КАС України).
32. Судові витрати, понесені в адміністративній справі, зокрема і сплачений судовий збір, не є шкодою, що може бути відшкодована у цивільній справі за рахунок бюджетних асигнувань адміністративного суду, рішення якого було скасоване в адміністративній справі судом вищої інстанції. Означені витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими КАС України.
33. Питання про розподіл судових витрат, зокрема судового збору, понесених під час розгляду адміністративної справи, вирішує у встановленому процесуальним законом порядку відповідний адміністративний суд, а не загальний суд у позовному провадженні за правилами цивільного судочинства».
Судові витрати, понесені в адміністративній справі, зокрема і сплачений судовий збір, не є шкодою, що може бути відшкодована у цивільній справі за рахунок бюджетних асигнувань адміністративного суду, рішення якого було скасоване в адміністративній справі судом вищої інстанції. Отже, до спірних відносин не можуть застосовуватися приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.Означені витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими КАС України. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що цей спір не може розглядатися за правилами цивільного судочинства (близький за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 86 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 331/247/21 зазначено, що «за своєю правовою природою судові витрати можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством і лише в тому процесі, в якому розглядалась справа. Таким чином, судові витрати в адміністративній справі, зокрема ті, що пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи, витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, за відрив від звичайних занять є процесуальними витратами, які стягуються у порядку, визначеному КАС України. Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зазначені ОСОБА_1 витрати сторін не є шкодою чи збитками у розумінні вимог статей 22, 1166, 1173-1175 ЦК України, не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватися як матеріальні збитки чи шкода, оскільки є судовими витратами, що пов`язані з розглядом адміністративної справи в суді, і випливають із процесуальних, а не матеріально-правових відносин. Отже, судові витрати не є тотожними заподіяній шкоді чи матеріальним збиткам та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому процесуальним законом порядку. Таким чином, питання про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду адміністративного позову у справі № 280/5196/19, повинно вирішуватися у встановленому процесуальним законом порядку судом, який ухвалив рішення у цій справі».
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження
№ 61-39028св18) зроблено такий висновок: «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
Тому розподіл судових витрат,понесених у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної чи касаційної інстанції, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішенняу справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Виключно процесуальним законодавством також унормовано випадки та порядок повернення судового збору та інших процесуальних витрат або їх компенсації за рахунок держави, зокрема, у разі закриття провадження у справі, залишення заяви або скарги без розгляду, укладення мирової угоди. При цьому, за відсутності підстав для повернення або компенсації судових витрат в порядку відповідного судочинства або нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому процесуальним законом порядку, судові витрати не набувають відповідних ознак майнової шкоди і не можуть стягуватись за правилами цивільного судочинства.
Ураховуючи викладене, помилковою є позиція заявника, що повернення судових витрат, які позивач поніс за подання апеляційної скарги на ухвалу адміністративного суду про відмову у відкритті провадження, не відбувається в порядку адміністративного судочинства, а висновок суду апеляційної інстанції, що судові витрати, понесені в адміністративній справі, зокрема і сплачений судовий збір, не є майновою шкодою, що може бути відшкодована за правилами цивільного судочинства, є правильним.
Аналіз змісту касаційної скарги та судових рішень в оскарженій частині свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ковпаківського районного суду міста Суми від 13 травня 2026 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 липня 2026 року у справі № 592/7741/26.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко