Справа № 449/1085/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" вересня 2026 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Борняк Р.О.,
при секретарі Вовк О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся з позовом до суду про визнання права власності на спадкове нерухоме майно - житловий будинок з відповідними господарськими будівлями в АДРЕСА_1 , з посиланням на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дідусь ОСОБА_3 , якому на праві особистої власності належав даний житловий будинок з відповідними господарськими будівлями. Після смерті дідуся шляхом фактичного користування згаданий вище будинок прийняла у спадщину його мати ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не узаконивши документально спадщину свого батька. Після смерті матері будинковолодіння з відповідними господарськими будівлями в АДРЕСА_1 позивач прийняв у спадщину шляхом фактичного користування, як єдиний спадкоємець. Проте, в нотаріальному порядку позивач не зміг оформити прийняття спадщини, а саме житлового будинку з відповідними господарськими спорудами, хоча фактично вступив у володіння спадковим майном дідуся, так як доглядає спадкові будівлі, проводить необхідні ремонтні роботи, періодично приїзджає. При зверненні в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини, йому у видачі свідоцтва про прийняття спадщини йому відмовлено, оскільки будинковолодіння з відповідними господарськими будівлями в АДРЕСА_1 не зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно.
ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, проте подала відомості про визнання позовних вимог з проханням розгляд справи проводити у її відсутності.
Відповідно до ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у звязку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Оскільки відповідач визнав, пред`явлений позов і визнання позову не суперечить закону, тому суд за згодою сторін та враховуючи положення ч.ч.3,4 ст.200, ст.206 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні та ухвалити рішення у справі.
Дослідивши письмові докази по справі, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до наступного.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).
Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Свідоцтвом про смерть стверджено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Померлий ОСОБА_3 є дідом позивача.
Згідно відповідді КПЛ ОР "Золочівського міжрайонного бюро технічної інвентаризації", встановлено, що житловий будинок з відповідними господарськими будівлями в АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
Оскільки, за час відкриття спадщини та розгляду справи в суді будь-які інші можливі спадкоємці заяв про прийняття спадщини в держнотконтору не подавали і жодних правовстановлюючих документів на вищезгадане майно чи право його успадкування суду не було пред`явлено, а позивач фактично прийняв спадщину після смерті діда, продовжуючи доглядати за житловим будинком, тому є підстави визнати за ним право власності на зазначене майно. В судовому засіданні не встановлено підстав, що перешкоджали б в набутті права власності позивачем на спадкове майно.
Відповідно до ст.392 ЦК України - власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
А тому, керуючись ст. ст. 12, 13, 83, 89, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 328, 392 ЦК України, суд -
вирішив:
Позов задоволити. Визнати за ОСОБА_1 , право власності на спадкове нерухоме майно: житловий будинок з відповідними господарськими будівлями в АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жит. АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жит. АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 .
Суддя Р. О. Борняк