ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7193/26 Справа № 201/36/25 Головуючий у першій інстанції: Демидова С. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Соборного районного суду м. Дніпра у складі судді Демидової С.О. від 08 квітня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Комунальне некомерційне підприємство «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дніпровської міської ради, про зобов`язання здійснювати постійний догляд за хворою особою, яка потребує постійного догляду,-
ВСТАНОВИВ:
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 являється її рідним та єдиним сином, з 21 листопада 2019 року здійснює за нею постійний догляд за адресою по АДРЕСА_1 , бо в силу свого віку та стану здоров`я вона потребує постійного догляду та турботи. Згідно висновку №401 від 10 травня 2024 року, виданого Лікарсько-консультативною комісією «Дніпровського центру первинної медико-санітарної допомоги №2» Дніпровської міської ради, - за станом здоров`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду, бо дуже погано себе почуває, зовсім не може надати собі ради та потребує постійної уваги. Останнім часом її син зухвало нехтує своїми обов`язками щодо піклування про неї, про свою матір, та щодо утримання її, як його матері, яка є непрацездатною особою і потребує матеріальної допомоги та щоденного піклування. В добровільному порядку відповідач відмовляється виконувати свої обов`язки щодо догляду за нею. Тому позивачка просила зобов`язати ОСОБА_3 здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_1 , яка за станом свого здоров`я потребує постійного догляду згідно висновку №401 від 10 травня 2024 року, виданого Лікарсько-консультативною комісією «Дніпровського центру первинної медико-санітарної допомоги № 2» Дніпровської міської ради.
Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 08 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов`язання здійснювати постійний догляд за хворою особою, яка потребує постійного догляду, залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, зокрема, довідкою про доставку судової повістки в електронному вигляді представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та третій особі. Від КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №2» ДМР 18.06.2026 надійшла заява про проведення судового засідання без участі їх представника.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 09.02.2021 (а.с.12).
Відповідно до копії висновку №401 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданого 10 травня 2024 року КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдова, паліативного догляду; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Вказаний висновок надано для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на професійній основі (а.с.9).
Позивачкою надано копію акту про підтвердження факту постійного догляду за особою, складеного сусідами (свідками), завіреного керуючим ОСББ "Осіння-9" 19 червня 2024 року, за змістом якого ОСОБА_3 здійснює постійний догляд за ОСОБА_1 з 21.11.2019 по час складання акту (а.с. 11).
Згідно з копією акту №213 проведення обстеження сім`ї, складеного відповідальними особами Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради 13 червня 2024 року ОСОБА_3 рекомендовано призначити компенсацію, у зв`язку з наданням соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_1 (а.с.10).
Допитаний в судовому засіданні місцевого суду свідок ОСОБА_4 пояснив, що на протязі півтора року він привозить продукти та допомагає ОСОБА_1 , оскільки рідний син їй не допомагає.
Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (ч. 1 ст. 51 Конституції України).
Главою 17 Розділу III Сімейного кодексу України визначено обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання.
Зокрема, статтею 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК ( 2947-14 ), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (ст. 204 СК).
Крім того, за положеннями статті 206 СК України, у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними.
Водночас положеннями глави 17 розділу III Сімейного кодексу України, яка визначає обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та порядок його виконання, не передбачено обов`язку дитини особисто, безпосередньо здійснювати догляд за непрацездатним батьком чи матір`ю. Передбачений статтею 202 СК України обов`язок повнолітніх дочки, сина полягає в утриманні батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Отже, встановлення факту потреби позивачки у постійному сторонньому догляді не створює обов`язку відповідача особисто здійснювати такий догляд і не є правовою підставою для задоволення вимоги про зобов`язання його до вчинення відповідних дій.
Разом з тим, законодавством передбачений інший спосіб забезпечення інтересів непрацездатного та тяжко хворого з батьків. Так, відповідно до статті 206 СК України у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати:
1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;
2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача;
3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; приймаючи до уваги, що обраний позивачкою спосіб захисту у вигляді зобов`язання свого сина ОСОБА_3 здійснювати за нею постійний догляд не передбачений законом та є неефективним для захисту прав позивачки, - колегія дійшла висновку про обґрунтованість висновків місцевого суду про відмову в задоволенні позову.
Позивачка не позбавлена права порушити питання про відшкодування витрат, пов`язаних з доглядом за нею, у порядку та за наявності умов, визначених статтею 206 СК України. Проте, вимога про безпосереднє здійснення відповідачем постійного догляду за позивачкою не ґрунтується на положеннях глави 17 розділу III СК України, а тому не може бути задоволена як спосіб реалізації передбаченого законом обов`язку повнолітньої дитини щодо батька чи матері.
Доводи апеляційної скарги, що зобов`язання відповідача особисто здійснювати постійний фізичний догляд є найбільш дієвим способом захисту прав позивачки, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Положеннями глави 17 розділу III СК України не передбачено обов`язку повнолітньої дитини безпосередньо здійснювати догляд за непрацездатними батьками, а тому вимога про покладення на відповідача такого обов`язку не ґрунтується на законі. Задоволення такого позову призведе до ускладнення виконання відповідачем його трудових обов"язків, обов"язку захищати Батьківщину тощо.
При цьому потреба позивачки у сторонньому догляді не означає, що забезпечення такого догляду може бути покладено виключно на відповідача у спосіб, заявлений у позові. Законодавством передбачено можливість отримання соціальних послуг з догляду відповідними особами, а також звернення до суду з вимогою про стягнення з повнолітньої дитини коштів на покриття витрат, пов`язаних із доглядом за батьками, у порядку, визначеному статтею 206 СК України.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим, тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 08 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді О.В. Агєєв
Л.П. Никифоряк