ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7135/26 Справа № 185/9050/24 Головуючий у першій інстанції: Головін В. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Головіна В.О. від 02 квітня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 14.11.2021 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 35000,00 доларів США. Позичальник зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів до 15.01.2022 року. Однак у визначені договором строки відповідач борг не повернув. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача:
основну суму боргу за договором позики №1 від 14.11.2024 року у розмірі 35000,00 доларів США, що еквівалентно 1439553,50 грн. згідно з курсом НБУ на день звернення до суду із зазначеним позовом,
штраф 10% за порушення строку повернення грошової позики за договором позики №1 від 14.11.2024 року у розмірі 3500 доларів США, що еквівалентно 143955,35 грн. згідно з курсом НБУ на день звернення до суду із зазначеним позовом;
3% річних у розмірі 110392,00 грн та інфляційні збитки у розмірі 477646,31 грн;
пеню у розмірі 1414153,78 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_3 основну суму боргу за договором позики №1 від 14.11.2021 року у розмірі 35000,00 доларів США, що еквівалентно 1439553,50 гривен згідно з курсом НБУ на день звернення до суду із зазначеним позовом; штраф 10% за порушення строку повернення грошової позики за договором позики №1 від 14.11.2021 року у розмірі 3500,00 доларів США, що еквівалентно 143955,35 гривень згідно з курсом НБУ на день звернення до суду із зазначеним позовом; 3% річних у розмірі 110392,00 гривень; пеню у розмірі 1414153,78 гривень; інфляційні збитки у розмірі 477646,31 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_3 витрати на судовий збір в сумі 15140,00 гривень.
В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування рішення місцевого суду з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 14.11.2021 року між сторонами було укладено договір грошової позики №1, відповідно до умов якого ОСОБА_3 (позикодавець) передав у власність ОСОБА_1 (позичальник) грошові кошти у сумі 35000,00 доларів США, а останній зобов`язався повернути позивачу таку ж суму грошових коштів до 15.01.2022 року включно (а.с. 5-6).
Згідно з пунктом 2.7 вказаного вище договору, грошова позика повертається у готівковій формі шляхом передання грошових коштів позичальником позикодавцеві.
Проценти за користування грошовою позикою не нараховуються (пункт 2.8 договору грошової позики №1).
Відповідно до п. 3.3 договору грошової позики №1, за порушення строку повернення грошової позики позичальник сплачує позикодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми грошової позики за кожен день прострочення.
Пунктом 3.4 п. 3 договору погоджено, що за порушення строку повернення грошової позики більше ніж на 15 календарних днів позичальник сплачує позикодавцеві штраф в розмірі 10% від загальної суми грошової позики.
Позивач передав у власність відповідача грошові кошти у сумі 35000,00 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_1 від 14.11.2021 до договору грошової позики №1 від 14.11.2021 (а.с. 7).
Доказів сплати позивачу за боргу в розмірі 35000,00 доларів США за вказаним вище договором суду не надано.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору грошової позики №1 від 14.11.2021 року, позивачем нарахована заборгованість, а саме основна сума боргу - 35000,00 доларів США, що еквівалентно 1439553,50 грн; штраф 10% за порушення строку повернення грошової позики - 3500 доларів США, що еквівалентно 143955,35 грн; 3% річних за період з 16.01.2022 по 06.08.2024 - 110392,00 грн; інфляційні збитки за період 16.01.2022 по 06.08.2024 - 477646,31 грн; пеня за період 16.01.2022 по 06.08.2024 - 1414153,78 грн (а.с. 12-13).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно частини другої статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 вказаної вище статті).
В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг певної грошової суми, так і дати її отримання.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що договір грошової позики №1 від 14.11.2021 укладений між сторонами у належній письмовій формі, факт отримання позики у розмірі 35000,00 доларів США підтверджується письмовою розпискою та не спростований відповідачем; судом апеляційної інстанції оглянуто в судовому засіданні 19.08.2026 оригінали договору та розписки від 14.11.2021; враховуючи, що відповідачем не надано доказів повернення боргу позикодавцю ОСОБА_3 , - колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_3 боргу за договором позики №1 від 14.11.2021 року у розмірі 35000,00 доларів США, що еквівалентно 1439553,50 грн.
Щодо доводів відповідача про неукладеність договору грошової позики №1 від 14.11.2021, колегія зазначає наступне.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2024 року за клопотанням представника відповідача призначалась у справі судово-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено експертам Дніпровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (а.с. 94-95).
06 грудня 2024 на адресу місцевого суду надійшло клопотання експерта №3417-24 від 24.12.2024 про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення первинної судової почеркознавчої експертизи (а.с.101). Згідно змісту вказаного клопотання, для проведення експертизи експерт просив надати цивільну справу №185/9050/24, оригінали договору позики №1 від 14.11.2021 та розписки від 14.11.2021, вільні зразки підпису ОСОБА_1 за 2020, 2021 роки (10-15 документів), вільні зразки почерку ОСОБА_1 за 2020, 2021 роки, що можуть знаходитись у різних за цільовим призначенням документах (до 15 документів), експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 не менш ніж на 5-ти аркушах, виконані у судовій залі та посвідчені підписом судді, експериментальні зразки почерку ОСОБА_1 ідентичні досліджуваним записам розписки від 14.11.2021 не менш ніж на 5-ти аркушах, виконані у судовій залі та посвідчені підписом судді.
30 липня 2025 року до місцевого суду надійшов лист Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з повідомленням експерта від 04.04.2025 про неможливість надання висновку експерта через невиконання клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення первинної судової почеркознавчої експертизи від 25.12.2024 (а.с. 134-137).
Доводи апелянта про неможливість проведення судової почеркознавчої експертизи через ненадання оригіналів досліджуваних документів є безпідставними. Згідно змісту оскаржуваного рішення, місцевому суду надавались оригінали договору позики та розписки від 14.11.2021 року.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що відповідач, який був ініціатором призначення експертизи, до суду для відібрання експериментальних зразків підпису та почерку не прибув, як зазначав представник відповідача, останній перебуває за межами України, у зв`язку із чим не може особисто прибути до суду та надати необхідні експериментальні зразки. Факт перебування відповідача за межами України також було визнано представником відповідача в судовому засіданні апеляційного суду 19 серпня 2026 року.
Згідно протоколу та відеозапису судового засідання Дніпровського апеляційного суду 19 серпня 2026 року, представнику відповідача було роз`яснено право на заявлення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Однак, відповідного клопотання заявлено не було.
Варто також зауважити, що у відзиві на позовну заяву відповідач, зокрема, зазначав, що після ознайомлення з доданими до позову копіями договору позики і копією розписки він стверджує, що умови наданого позивачем договору позики значно відрізняються від тих умов, на яких дійсно сторони бажали укласти відповідний договір (а.с. 71 зворот). Тобто ОСОБА_1 не заперечував факт наявності між сторонами домовленості щодо позики коштів та факту отримання коштів у позику, однак не надав доказів, що умови угоди відрізняються від тих, що викладені у наданих позивачем договорі та розписці.
Отже, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факту укладення із позивачем договору грошової позики №1 від 14.11.2021 та факту отримання від позивача 35000,00 доларів США.
Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на корись ОСОБА_3 основної суми боргу за договором позики №1 від 14.11.2021 року у розмірі 35000,00 доларів США, що еквівалентно 1439553,50 гривен, підлягає залишенню без змін.
Разом з тим, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 760/15679/15 (провадження № 61-504св19)).
Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі №296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зазначено, що: «оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти».
Оскільки валютою зобов`язання між сторонами є іноземна валюта - долари США, то втрати позивача в цій справі від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 477646,31 грн слід відмовити, в зв`язку з її безпідставністю.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 01 квітня 2026 року у справі №761/18405/23.
У позові позивач просить, зокрема, стягнути на свою користь з відповідача 3% річних у розмірі 110392,00 грн за період з 16.01.2022 по 06.08.2024.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, провадження №14-446 цс 18, вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
З урахуванням наведеного вище, з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_3 підлягає стягненню 3% річних за період з 16.01.2022 (наступний за днем строку виконання основного зобов`язання) по 23.02.2022 включно у розмірі 5023,37 грн, виходячи з наступного розрахунку.
Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: Сума санкцій = С x 3 x Д : 365 (366) : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Таким чином, 3% річних з 16.01.2022 по 23.02.2022 року включно на суму грошового зобов`язання (35000,00 доларів США) становить 112,19 дол. США: 35000,00 x 3 x 39 : 365 : 100.
Офіційний курс гривні до долара США на день розгляду справи апеляційним судом 19.08.2026 становить 44,7756 грн до 1 дол. США.
Тому, враховуючи зміст позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у національній валюті гривні, до стягнення підлягають 3% річних за період з 16.01.2022 по 23.02.2022 включно у розмірі (112,19 дол. США х 44,7756 грн) 5023,37 грн.
Підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у період з 24.02.2022 року по 06.08.2024 відсутні, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Щодо позовних вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до п. 3.3 договору грошової позики №1, за порушення строку повернення грошової позики позичальник сплачує позикодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми грошової позики за кожен день прострочення.
Пунктом 3.4 вказаного вище договору погоджено, що за порушення строку повернення грошової позики більше ніж на 15 календарних днів позичальник сплачує позикодавцеві штраф в розмірі 10% від загальної суми грошової позики.
Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).
Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
У правовій позиції Верховного Суду України в справі № 6-2003цс15 зазначено, що, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, відповідно до статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Отже, поновна вимога про стягнення на користь позивача штрафу 10% за порушення строку повернення грошової позики за договором позики №1 від 14.11.2024 року у розмірі 3500 доларів США, що еквівалентно 143955,35 грн, - задоволенню не підлягає, адже вказаний штраф є несправедливим подвійним нарахуванням неустойки.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30 червня 2023 року.
Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Також, як зазначалось вище, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Отже, позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь позикодавця неустойку, штраф, пеню за прострочення грошового зобов`язання за договором позики у період дії карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19 та у період дії в Україні воєнного стану.
Таким чином, підстави для стягнення з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_3 неустойки - штрафу 143955,35 грн та пені за період з 16.01.2022 по 06.08.2024 у розмірі 1414153,78 грн - відсутні.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, допустив неправильне застосування норм матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на корись позивача штрафу, 3% річних, пені та інфляційних збитків, з ухваленням у цій частині нового судового рішення.
За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. ст. 141 ЦПК України).
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви (15140,00 грн), пропорційно задоволеним позовним вимогам (40,27%) в сумі 6096,87 грн (а.с. 1).
На позивача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого відповідачем судового збору при поданні апеляційної скарги (22710,00 грн) пропорційно залишеним без задоволення вимогам (59,73%) в сумі 13564,68 грн (а.с. 184).
Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з позивача (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) різницю сум на користь відповідача у розмірі 7467,81 грн (13564,68 грн - 6096,87 грн).
У зв`язку з цим, оскаржуване рішення також підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат з ухваленням у цій частині нового судового рішення.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_3 штрафу в розмірі 3500,00 доларів США, 3% річних у розмірі 110392,00 грн, пені у розмірі 1414153,78 грн, інфляційних збитків у розмірі 477646,31 грн та в частині розподілу судових витрат - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на корись ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3% річних у розмірі 5023 (п`ять тисяч двадцять три) грн 37 коп.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних в іншій частині - відмовити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення штрафу, пені та інфляційних збитків - відмовити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 7467 (сім тисяч чотириста шістдесят сім) грн 81 коп.
В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді О.В. Агєєв
Л.П. Никифоряк