ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/471/26 Справа № 199/9121/24 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №199/9121/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Дніпрофінансгруп» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Руденко В.В., -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.
В обґрунтування позову зазначив, що між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «НАДРА» 23 лютого 2007 року укладено кредитний договір № 8/2007/840-К/781-Н на підставі якого ВАТ КБ «НАДРА» надав ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 12 000,00 доларів США.
Вказує, що 23 лютого 2007 року, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «НАДРА» укладено договір поруки №8/2007/840-К/781-Н/3, відповідно до якого ОСОБА_2 , у разі невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед Банком всім своїм майном, яке йому належить на праві власності та особистими коштами (п.1 вказаного договору Поруки).
Зазначає, що у зв`язку з невиконанням основного зобов`язання за вказаним кредитним договором ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» стягнута заборгованість за кредитним договором № 8/2007/840-К/781-Н від 23 лютого 2007 року у сумі 216 850 гривень 08 копійок
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2015 року по справі № 199/4725/14-ц, заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 та в частині стягнення витрат по справі по сплаті судового збору - скасовано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» в солідарному порядку з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 8/2007/840-К/781-Н від 23 лютого 2007 року у сумі 216 850 гривень 08 копійок.
Зазначає, що згідно Договору №GL48N718070 I3 про відступлення прав вимоги від 17 липня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 509, право вимоги за кредитним договором № 8/2007/840-К/781-Н від 23 лютого 2007 року, укладеним з ВАТ КБ «Надра» право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Також зазначає, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2021 року по справі № 199/4725/14-ц, замінено стягувача - з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчому листі, виданого по справі №199/4725/14-ц про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором у сумі 1 067 913,30 грн.
Зауважує, що вищевказане рішення суду про стягнення заборгованості не виконано.
Вказує, що відповідно до розрахунку інфляційних витрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке становить 216 850,08 грн., за період з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року (дата розрахунку до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 воєнного стану) розмір нарахованих інфляційних витрат і 3% річних на суму боргу становить 133 634,68 грн., що складається з: інфляційне збільшення - 102 283,51 грн., 3% річних - 31 351,17 грн.
Наголошує, що оскільки, судове рішення про стягнення з боржників коштів не виконувалось досить тривалий час, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим просить стягнути з боржників відповідачів в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3 % процентів річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання аж до повного його виконання.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішення, представник ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» - директор Скребець О.С., подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що воно ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, судом не повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, дійшов необґрунтованого висновку, що 3% річних нараховані на вимогу, яка існує в натуральному зобов`язанні, при цьому повністю проігнорувавши наявність рішення суду щодо стягнення заборгованості з відповідачів.
Звертає увагу, що суд першої інстанції не надав оцінку обставинам та аргументам позивача, оскільки ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» просив стягнути з відповідачів 3% річних на підставі ст.625 ЦК України від суми простроченої заборгованості за рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2015 року.
У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сахончик О.О., скориставшись своїм правом, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року є законним, обґрунтованим та таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що судом першої інстанції, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Вказує, що апелянтом не було отримано виконавчий лист.
Зауважує, що 17 липня 2020 року ПАТ КБ «Надра» відступив права вимоги на користь апелянта, однак розрахунок інфляційних витрат і 3% річних за начебто прострочення виконання грошового зобов`язання протиправно нараховує з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року, а тому саме з 17 липня 2020 року позивач мав би право вимагати від відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Звертає увагу, що судовим рішенням у справі №199/4725/14-ц, яке набрало законної сили, стягувачу було відмовлено у видачі дубліката виконавчого документа та у поновленні строку на пред`явлення його до виконання, тобто вимоги, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені в судовому порядку, то між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст.625 ЦК України.
Зазначає, що коли в судовому порядку кредитору було відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа з мотивів пропуску строку на пред`явлення його до виконання, кредитор втрачає право на стягнення заборгованості з боржника за судовим рішенням в примусовому порядку. Відповідно припиняються повноваження суду здійснювати судовий контроль за виконанням такого судового рішення. За вказаної правової ситуації зобов`язання боржника за судовим рішенням трансформується в звичайне грошове зобов`язання. Тобто, в подальшому кредитор втрачає право на судовий захист своєї вимоги. Відповідно є підстави стверджувати, що між сторонами виникли правовідносини з виконання натурального зобов`язання.
Таким чином, зазначає, що у цій справі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» були нараховані 3% річних до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні.
Тобто, позивач втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред`явлення до виконання рішення суду), і тому основне зобов`язання вже не підлягає примусовому виконанню.
Вважає, що зобов`язання відповідачів є задавненим, у зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання.
За таких обставин кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення заявленої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.
У зв`язку з чим, просила апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» - залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» стягнута заборгованість за кредитним договором № 8/2007/840-К/781-Н від 23 лютого 2007 року у сумі 216 850 гривень 08 копійок.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2015 року по справі №199/4725/14-ц, заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 та в частині стягнення витрат по справі і судового збору - скасовано, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» в солідарному порядку з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 8/2007/840-К/781-Н від 23 лютого 2007 року у сумі 216 850 гривень 08 копійок, де заборгованість за сумою кредиту складає 11 740,17 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ дорівнює 137 691,06 грн., заборгованість за процентами складає 6 386,72 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ дорівнює 74 904,73 грн., а пеня - 362,74 долара США, що в еквіваленті за курсом НБУ дорівнює 4 254,29 грн. та витрат по справі і судового збору у сумі 1 084 гривень 25 копійок.
Рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його проголошення, а саме 12 березня 2015 року.
Протягом законом встановленого строку, виконавчий документ (виконавчий лист) отриманий стягувачем не було.
Згідно ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 березня 2021 року по справі №199/4725/14-ц у виконавчому листі Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська по справі №199/4725/14-ц замінено стягувача з ПАТ КБ «НАДРА» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп, так як вимога про стягнення трьох процентів річних нарахована до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні, оскільки судом відмовлено у поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Так, підстави виникнення цивільних прав та обов`язків наведені в частині другій статті 11 ЦК України, серед яких законодавець розрізняє: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) [частина перша статті 530 ЦК України].
У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження 12-302гс18).
У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.
При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: - натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; - конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; - кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.
Втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом, свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.
У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.
Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення.
Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.
З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.
Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.
Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.
Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.
Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.
У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У справі, що переглядається встановлено, що судовим рішенням у справі №199/4725/14-ц, яке набрало законної сили, стягувачу було відмовлено у видачі дубліката виконавчого документа та у поновленні строку на пред`явлення його до виконання, а отже зобов`язання відповідачів є задавненим, у зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання.
Тобто вимоги, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені в судовому порядку, тому, що між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст.625 ЦК України.
Доводи позивача, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог та дійшов необґрунтованого висновку, що 3% річних нараховані на вимогу, яка існує в натуральному зобов`язанні, при цьому повністю проігнорувавши наявність рішення суду щодо стягнення заборгованості з відповідачів, не приймаються колегією суддів, оскільки спростовуються релевантною практикою Верховного суду і зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Дніпрофінансгруп» - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року у цивільній справі №199/9121/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 07.09.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв